Проза життя: Правила життя Миколи КОЗЮБРИ

Микола Іванович Козюбра — завідувач кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, заслужений юрист України. З-під його пера вийшов не один десяток наукових праць, які заклали фундамент сучасної української наукової школи філософії права. Микола Іванович став ідейним наставником не для одного покоління правників, які складають основу сучасної правничої еліти України. І сьогодні видатний науковець ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

 

 

 

 

З раннього дитинства мені притаманна якість, характерна для більшості дітей — допитливість, прагнення до пізнання навколишнього світу, робити невідоме відомим.

У школі найбільше полюбляв літературу, історію, географію, фізику.

Своє життя я вирішив присвятити юриспруденції тоді, коли почав усвідомлювати, що у навколишньому світі бракує доб­ра і справедливості — невід’ємних властивостей права.

Вершина теоретичної юриспруденції — це не тільки проникнення у таємниці правового життя, його поглиблене світоглядне осмислення, а й доведення практичної користі теоретичних досліджень, вироблення навичок їх застосовувати на практиці.

Одне з найбільших досягнень України за роки незалежності — це, хоч і повільне та суперечливе, але поступальне просування шляхом повернення до її європейської цивілізаційної ідентичності. Найбільша втрата — це брак владної волі до послідовного утвердження однієї з основних цінностей сучасної демократії — верховенства права.

Якщо ми хочемо миру, людство має подолати головну причину конфліктів і війн — соціальну несправедливість.

Мене називають неформальним лідером КСУ першої каденції, мабуть, тому, що мій попередній науковий досвід теоретика і філософа права та конституціоналіста давав мені змогу дивитися на справи, що розглядалися судом, ширше, глибше і системніше.

Секрет моєї продуктивності, очевидно, полягає у постійному намаганні тримати як фізичну, так і інтелектуальну форму, до чого значною мірою спонукає спілкування зі студентами.

Молоді я порадив би ніколи не впадати у відчай, стійко переносити невдачі, послідовно сповідувати «три П» — патріотизм, професіоналізм, порядність.

Щастя — не Божий дар і не мрія, а уміння бути щасливим: стати корисним для своїх колег, факультету й університету, професійно затребуваним суспільством і державою, відчувати розуміння і моральну підтримку родини та друзів.

Завжди намагаюсь виступити проти безпринципності, пристосуванства, лицемірства і недоброчесності, хоч це в нинішніх українських реаліях робити непросто.

Як безпосередньо причетному до процесу право- і державотворення з самого початку української незалежності довелося пережити чимало розчарувань, проте залишаюся оптимістом — я вірю в добрі перспективи європейського майбутнього України.

Мої улюблені страви — це рибні страви у будь-якому вигляді, хоча з віком, звичайно, смаки змінюються.

Своїми настільними книгами на сьогодні вважаю найкращі надбання світової правової думки. На жаль, її україномовних перекладів дуже мало.

Я, передусім, фанат своєї творчої професії, а поза її ме­жами — отримую насолоду від усього, що пов’язане з прекрасним — творами живопису, скульптури, архітектури, хорошої літератури.

Ідеальний відпочинок у моєму розумінні — це активний відпочинок на природі — прогулянки в лісі, горах, помірна фізична праця на дачі, а ще — подорожі нашою мальовничою і багатою історичними пам’ятками
Україною.

Кожен день свого життя намагаюся використовувати продуктивно — у творчій праці, активному дозвіллі за межами міста.

Я переконаний у позитивних результатах реформ у галузі юридичної науки, освіти і практики, в успішності України загалом.

Найсильніша риса мого характеру — незадоволеність досягнутим, що є джерелом творчого прогресу.

Цінність життя полягає у постійному перебуванні у пошуку, «не зацикленості» на втратах і русі вперед.

Мене непокоїть відсутність належної уваги з боку влади до науки і освіти, недопустима для цивілізованого суспільства заниженість цінності наукової і освітянської праці.

Моя найбільша помилка — надмірна віра в людську порядність, яка інколи ставала на перешкоді об’єктивній оцінці людей (навіть у близькому оточенні).

Люди, без яких я не уявляю свого життя, — це мої вчителі, колеги, родина, друзі.

Основне правило життя: реальне життя неможливе без компромісів, проте їм є межі, переступати які ­недопустимо.

Усе буде добре тоді, коли люди позбудуться традиційного «від мене нічого не залежить», «моя хата з краю» та усвідомлюватимуть власну причетність і відповідальність за долю громади, міста, регіону, країни в цілому.