№5 Травень 2018 року → До справи

IT: Ранок криптовалют

Олександр МАРТИНЕНКО,
старший партнер CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang

Сьогодні криптовалюта є не лише інструментом здійснення окремих видів фінансових операцій, а й об’єктом певного інвестиційного інтересу

Усі зрушення в технологіях мають свою причину — потребу у розв’язанні проблем, які виникають, щойно ми переступаємо певну межу розвитку. Технологічні новації забезпечують якісні стрибки у розвитку цивілізації.

Наразі достеменно невідомо, хто саме і коли придумав ту технологію, що широкому загалові знана як «блокчейн» (хоча насправді блокчейн є лише найбільш відомим різновидом цієї технології). Ми відаємо лише про причини, що покликали до життя зазначену новацію. Вони полягають у переході світової економіки на цифрові стандарти та виявленні неможливості використання інструментарію, притаманного аналоговому світу, у світі цифровому.

Скажімо, в аналоговому світі ви маєте якусь річ, визначену індивідуальними ознаками. Ви можете створити її копію, але не другий оригінал. У цифровому ж світі не існує межі між оригіналом та копією, між оригіналом та підробкою. Користуючись цифровими технологіями, кожен може створити безліч копій. Усі вони будуть тотожними найпершому оригіналові. Таким чином, цифровий світ завдає нищівної поразки звичним концепціям та інструментам з аналогової доби.

 

У цифровому вимірі


Одним із таких інструментів є система обліку та захисту інформації. Надзвичайно важко звичну нам аналогову систему обліку перенес­ти у цифровий вимір, оскільки така спроба тягне за собою значні ризики необмеженого контролю власника інформації, неавторизованого втручання у систему утримання та накопичення інформації, підробки/спотворення інформації у такій системі, системної помилки цифрової системи, технічної аварії системи, «фактора дурня» тощо.

Цифровий світ відповів на цей виклик винайденням технології DLT (Distributed Ledger Technology) — технології розпорошених баз даних (дослівно — «технологія розпорошених бухгалтерських книг»). Концепція DLT — проста, як усе геніальне. Аби дані захистити, їх треба зашифрувати, а тоді розпорошити поміж багатьма носіями (комп’ютерами/серверами). Усі такі носії, об’єднані в єдину систему обліку та обробки даних, називаються нодами (nods), а кожен зокрема — нод (nod).

Родзинками DLT є те, що у системі нодів немає головного ноду; кожен із нодів системи виконує одні й ті самі функції з накопичення, верифікації та утримання інформації; верифікованою, а отже правдивою/оригінальною, є та інформація, що підтверджена більшістю (понад 50 %) нодів системи. Таким чином, DLT надає змогу уникнути низки ключових ризиків, насамперед пов’язаних із здійсненням кіберзлочинів. Додатковим бонусом є загальна стабільність цифрових баз даних, заснованих на DLT.

Блокчейн є, мабуть, найбільш відомим та досконалим різновидом DLT станом на сьогодні. Блокчейн «народився» разом із біткоїном, а тому багато людей досі плутають перше з другим. Причина плутанини полягає у тому, що криптовалюту біткоїн було засновано на новаторському різновиді технології DLT, що згодом отримав назву блокчейн.

Основними особливостями блок­чейну є такі: запис та облік інформації методом накопичувального підсумку; фіксація автора запису та фіксація часу запровадження кожної зі змін до бази даних (проставляння так званої time stamp). Таким чином, система обліку інформації за технологією блокчейн дозволяє у будь-яку довільну мить відстежити всі зміни до бази даних в історичній перспективі з прив’язкою кожної такої зміни до конкретних осіб та моменту в часі.

Зрозуміло, що оскільки всі такі записи синхронізовано зберігаються на всіх нодах системи, то спробувати спотворити інформацію в системі блокчейну можна лише стосовно поточного запису, та й то лише теоретично (для цього потрібно одночасно контролювати понад 50 % нодів системи). Про спотворення минулих записів узагалі не йдеться, оскільки така спроба потягне за собою необхідність спотворення також кожного із наступних записів системи, що практично неможливо. Скажімо, у системі біткоїну вважається, що надбудова нових шести блоків робить кожен попередній блок технічно ­невразливим до будь-яких спроб махінацій з ним.

Після того, як технології DLT було винайдено, постало питання про їх застосування. Бухгалтерський облік є найочевиднішим із них, бо, власне, саме завдання перенесення бухгалтерських книг у цифрову царину винайдення цих технологій і вирішило. Але цього виявилося вочевидь замало.

Розумні люди притьмом зметикували, що DLT-технології мають значно більшу питому вартість, аніж просто система цифрового обліку активів. Унікальність та захищеність записів інформації за технологіями DLT створює з них самостійну вартість, а отже, ці технології можуть мати й інші — привабливіші та грошовитіші — застосування.

Відтак, звідси треба було зробити лише маленький крок до того, аби почати маркетингувати записи за технологіями DLT як самостійні активи. Так і «народилася» криптовалюта, а саме — біткоїн. З ним «народився» і блокчейн як найпоширеніший різновид DLT.

Криптовалюта є сукупністю записів інформації, зроблених у DLT (переважно блокчейні) конкретної системи.

 

Добігти до фінішу


Перед «батьками» біткоїна постала проблема: цінність полягає в унікальності та захищеності запису, зробленого в цифровій царині, але в якому, про що, ким та на яких підставах? Запис штибу «My name is Vasya» можливо було зробити лише один-єдиний раз — у так званому підвальному блоці (genesis block), на який мають надбудовуватися всі нас­тупні блоки. Як пуп’янок, він має цінність, поза тим — жодної самос­тійної вартості. «Батьки» зрозуміли, що за кожним записом має стояти якась робота, внаслідок якої має бути досягнуто певного результату. Оцей результат і повинен становити запис у системі, що його потім назвали жетоном, або модерновою мовою — токеном (token), криптомонетою (cryptocoin) чи просто монетою (coin), а в сукупності — криптовалютою (cryptocurrency).

Оскільки система не була прив’язана до будь-яких активів, а «батьки» системи були програмістами-математиками, то нічого ліпшого вони не придумали, як загадати учасникам системи розв’язувати математичні задачі (робота) з метою отримання коректної відповіді (результату). Той, хто перший розв’язував задачу та досягав результату, отримував право зробити відповідний запис у системі з проставлянням time stamp. Отриманий результат відбував верифікацію іншими нодами системи. У разі якщо понад 50 % з усіх нодів системи підтверджували правильність результату, відповідний запис дублювався на всіх нодах системи, а учасник системи вважався таким, що отримав заздалегідь погоджену кількість токенів за досягнення результату.

Аби надати інвестиційної цінності записам, «батьки» системи ­змушені були запровадити правило кінцевості загальної кількості токенів системи. Відповідно до алгоритму програми, загальна кількість токенів, які може теоретично згенерувати система, обмежена певним числом. Якби правила кінцевості не було запроваджено, токени мали б сумнівну інвестиційну привабливість.

Процес розв’язання математичних задач у перебігу здобування токенів був і залишається гегелівською «річчю у собі». Кожен токен є результатом нікчемної роботи з непот­рібним результатом. Математичні задачі, що розв’язуються нодами, не мають ані теоретичного, ані практичного застосування. Їхньою єдиною метою є першим добігти до фінішу й отримати винагороду — токени. При цьому задача має бути складною, а верифікація правильності отриманого результату — простою. Це приблизно, як вгадати правильний код для цифрового замка. Підібрати його — важко, а перевірити — легко.

 

Доказ роботи


Ця робота є досить витратною, бо потребує мобілізації щораз потужніших обчислювальних систем та енергетичних ресурсів плюс супутні витрати. З плином часу вартість видобування одного токена підвищується, оскільки математичні задачі ускладнюються, бо за правилом кінцевості у залишку залишається щораз менше токенів, які можна видобути. Увесь цей життєрадісний процес на професійному жаргоні називається майнінгом (mining), тобто копанням. Відповідно, особи, котрі ним займаються, називаються майнерами (miners), або по-нашому — копачами. А сам процес здійснення роботи разом із верифікацією отриманого результату має назву «доказ роботи» (Proof of Work, або PoW).

PoW є найпершою та найпоширенішою (саме на ній засновано біткоїн (bitcoin, або BTC), що є наразі найбільшою за капіталізацією криптовалютою світу), але не єдиною системою генерування токенів. З плином часу з’явилися щонайменше ще дві конкуруючі системи — Proof of Stake (PoS) та Proof of Authority (PoA).

Концепція PoW є достатньо прос­тою — всі копачі оперують нодами єдиного рівня. У процесі копання вони змагаються між собою. Таким чином, хто що «накопав», той те й отримав. Начебто справедливий принцип. Але у ньому закладено хибу — той, хто «накопає» понад 50 % конкретної криптовалюти, отримає монопольний контроль над системою. Це означає, що така особа матиме змогу шахраювати у питаннях верифікації нових токенів, а також можливість спотворювати минуле.

Аби уникнути таких ризиків, було придумано концепцію PoS, яка теж досить проста, але геть несправедлива.

Усі учасники PoS-системи поділяються на дві нерівноправні групи. На «плебейському» щаблі залишаються копачі зі своїми нодами. Саме вони — чорна кістка — копають нові токени. Нагорі сидять «патриції» PoS-системи, що оперують нодами вищого рівня (мастерноди). Мастерноди вживаються переважно, аби повсякчас утримувати на них певну критичну масу токенів (знані як зас­тава) кожним із «патриціїв».

Накопані токени розподіляються між учасниками PoS-системи про­пор­ційно до їхніх часток участі у такій PoS-системі. При цьому власники мастернодів отримують левову частину накопаних токенів, а копачі — лише якусь дещицю. Задля справедливості треба зазначити, що вертикальні ліфти між двома щаблями працюють прозоро та автоматично в обидва боки. Копач, що «накопав» на заставу, перетворюється на «патриція». «Патрицій», що розтринькав свою заставу, звалюється на щабель копачів та втрачає привілеї з розподілу нових накопаних токенів.

Керунком авторів PoS було припущення, що кити PoS-системи не матимуть зиску з того, аби перетинати 50-відсотковий рубіж монополізації, оскільки тоді, як у казці про Попелюшку, всі їхні коштовності миттєво перетворяться на порох. Окрім того, деякі PoS-системи надають змогу взагалі не виконувати роботу, переводячи процес «копання» токенів цілковито у віртуальну реальність. Скажімо, учасники PoS-системи домовилися про те, що їм треба пару мільйонів нових токенів, розписали їх за кожним із учасників пропорційно до їхніх часток участі у системі, та й поготів!

 

Копати, кувати чи збирати?


Найбільш знаними криптовалютами, що засновані на PoS-концепції, є DASH та NEO (перша та, можливо, найвідоміша китайська криптовалюта). Цікавий казус має трапитися з етереумом (Ethereum, або ETH), що має прізвисько «королеви світу криптовалют» (прізвисько «короля» віддавна зарезервовано за біткоїном). Етереум з’явився на світ та почав «копатися» за концепцією PoW, але має планово мігрувати на концепцію PoS.

PoA ж до згаданих двох концепцій узагалі не має жодного стосунку. Є сумніви, чи взагалі PoA повинен мати щось спільне з філософією криптовалюти. За нею все багато простіше за перші дві — токени не копають, а кують! Але кувати їх може лише той коваль, якому це дозволено. Тобто, за PoA існує монопольний емітент токенів, який має право випускати їх на ринок у довільній кількості та на власний розсуд. Такі криптовалюти, переважно, не засновані на правилі кінцевості, бо з якої біди коваль сам себе обмежуватиме у праві кувати монети?!!

Саме на концепції PoA засновано ідею продукування «національної» криптовалюти центробанками різних країн. Скажімо, Венесуела в лютому цього року від економічної безнадії вже випустила в обіг «національну» криптовалюту петро (petro або petromoneda), яка начебто забезпечена нафтогазовими покладами країни (при цьому сміттєвий болівар залишається їх офіційною валютою). Мікроскопічна ж країна Маршалові Острови взагалі готується вдатися до авантюри цього року — почати випускати власну криптовалюту суверен (Sovereign), що матиме статус єдиної офіційної розрахункової одиниці в державі (наразі послуговується доларами США).

У комерційному ж світі найбільш знаною криптовалютою, заснованою на PoA, є ріпл (Ripple, або XRP) — третя найбільша за капіталізацією криптовалюта світу. Її кує Ripple Foundation у довільних кількостях. XRP, проте, має достатньо специфічний статус на ринку криптовалют, бо застосовується переважно великими банківськими інституціями (нині — 27 провідних світових банків-учасників) задля оперативного перекидання грошей з одного кінця світу на інший та їхньої швидкої конвертації з однієї валюти в іншу. При цьому всі використані при розрахунках XRP токени тут-таки «спалюються». Таким чином, XRP є непрактичною для тривалих інвестиційних потреб. Саме тому Ripple Foundation ­штампує все нові кількості XRP токенів для забезпечення поточних розрахункових потреб банків. І саме тому вона не може слідувати правилу кінцевості, оскільки тоді вона власноруч уб’є власний бізнес.

Чи є PoW, PoS та PoA трьома глухими кутами, поміж яких приречені вештатися ентузіасти криптовалют? Ні, не є. З плином часу «народяться» нові системи емісії криптовалют. Скажімо, вже маємо приклад зародження нової системи, за якої токени не копають та не кують, а збирають (як женці збіжжя) — доказ важливості (Proof of Importance, або PoI).

На цій концепції засновано таку криптовалюту, як ХЕМ. «Батьки» ХЕМ встановили, що для їхньої системи важливим є не те, скільки хто накопав токенів та не хто яку питому вагу у системі має, а хто, скільки і як довго утримує ХЕМ на власних рахунках. Вони називають цей процес інвестиціями у систему. За достатньо складним алгоритмом усі новоемітовані токени ХЕМ збираються та перерозподіляються поміж учасниками системи. Найвагоміший «урожай» збирають ті учасники ХЕМ, що вже довели свої серйозні інвестиційні наміри стосовно системи.

 

Правничий статус крипто валют


Ентузіасти називають їх елект­ронними грішми та валютою цифрового майбуття. Вони пророкують швидкий занепад національних валютних систем та їхню заміну децентралізованими peer-to-peer криптовалютами. Насправді нині в усьому світі налічується лише 180 офіційних валют, а от загальна кількість криптовалют на ринку вже перетнула межу двох тисяч!

Проте це твердження є втіленням безпідставного оптимізму.

За усієї поваги до технологічного поступу та криптовалютної революції, останні не є грішми. Аби щось могло називатися грошима, це «щось» має бути, принаймні, універсальним засобом: виміру вартості всього, що існує на ринку; розрахунку за товари, роботи, послуги; заощаджень; обліку; балансування доходів та видатків бюджетів та єдиним інструментом виконання фіскальних зобов’язань.

Криптовалютам усі ці функції наразі не притаманні. Окремі — так, але обмежено.

Криптовалюта — ще не гроші, але вже фінансовий інструмент, що здатен виконувати певну економічну роль. Вона допоки що зводиться до трьох ключових дій: емісії, інвестування та сплати.

Аби токени випустити на ринок, їх треба перше емітувати — хоч копанням, хоч куванням, хоч розподілом, хоч збиранням. Особа, що запроваджує нові токени на первинний ринок, і є їхнім емітентом.

Емітент має зробити інвестиції у право й технічну можливість емітувати токени до того, як він почне їх емітувати. Але емітує він токени переважно задля їхнього запровадження в обіг на вторинному ринку.

На останньому відбуваються операції з торгівлі токенами, знову-таки задля двох цілей: або задля їхнього використання в подальших ­торговельних операціях, або задля інвестиційних потреб. Окрім того, придбання токенів задля торговельних потреб — теж є короткостроковою інвестицією.

Єдиним видом фінансових інструментів, окрім грошей, що виконують подібні функції, є цінні папери.

 

Інвестиційний інтерес


Відтак, робимо висновок, що криптовалюта є інструментом здійснення окремих видів фінансових операцій. Вона є об’єктом певного інвестиційного інтересу. Можливо, наразі спекулятивного, ризикового, волатильного, але все ж таки — емісійного інвестиційного інтересу на первинному ринку та обігового інвестиційного інтересу на вторинному. Причому якщо на первинному ринку діють переважно професійні інвестори, то на вторинному ринку гроші в обмін на токени збирають, переважно з непрофесійних інвесторів.

Таким чином підсумовуємо, що емісія та обіг криптовалют мають підлягати належному правничому регулюванню, бо найважливішою функцією законодавства про цінні папери є захист непрофесійних інвесторів, а не наведення переліку цінних паперів, що дозволені законодавцем до емісії та обігу на ринку (як, на жаль, маємо нині у нас).

Саме такий висновок недавно зробили Комісія з цінних паперів (SEC) та Служба внутрішніх доходів (IRS) США. Вони відмовили криптовалюті у праві називатися грішми. IRS попередила загал, що оподаткування операцій з криптовалютами здійснюватиметься за правилами, що встановлені для цінних паперів. А SEC попередила ентузіастів, що за наявності законодавчо встановлених ознак емісія та обіг криптовалюти на ринку можуть бути здійснені лише за умови попередньої реєстрації такої емісії у SEC.

Заявлені позиції є непрямим свідченням ще одного непересічного факту — криптовалюти вже виросли з дитячих штанців і ними зацікавилися дорослі дяді. З усіма наслідками, що з того випливають.

Уже пішли у небуття ті часи, коли люди штампували біткоїни тисячами штук за раз, а тоді були щасливі придбати (одну!) піцу за десять тисяч біткоїнів (травень 2010 року).

Уже неможливо вийти на ринок з пропозицією криптовалюти з негативною початковою інвестиційною вартістю, як із тим самим біткоїном. Для цього нині вже потрібно зробити серйозні початкові інвестиції та пропонувати нову криптовалюту, що має початкове інвестиційне напов­нення реальними грішми. Саме для цього організатори нових криптовалют здійснюють ІСО (Initial Coin Offering, або початкове розміщення криптовалюти).

Нині вже недостатньо пропонувати криптовалюту лише як засіб розрахунків або інвестицій. Аби її успішно продати на вторинному ринку, організатори вже мають пропонувати додану вартість разом із нею. Вони вже повинні створювати криптовалютні платформи, що можуть давати інвесторам щось більше, скажімо, можливість укладення та виконання смарт-контрактів (smart contracts) або відлагодження та запуску розпорошених автономних додатків (Distributed Autonomous Applications (DApps) на DLT такої криптовалюти (що їх наразі пропонує, наприклад, той самий етереум).

Та й вторинний ринок криптовалют уже давно не нагадує початковий «бульйон» з його броунівським рухом криптовалютників-ентузіастів. Сьогодні це вже структурований ринок з криптовалютними біржами (криптобіржі), що оперують у різних куточках світу. Криптобіржі дозволяють миттєво відправляти доволі значні суми реальних грошей у криптовалютне потойбіччя. І так само миттєво повертати їх із нього. Хоч у тій самій, а хоч — і в зовсім іншій валюті (або ж в іншій криптовалюті). Як і все у цьому світі, такі операції мають свою ціну, за рахунок якої всі учасники ринку й живуть для власного зиску.

Як криптобіржі, так і ІСО, і смарт-контракти, і DApps є новими та неймовірно цікавими інструментами на динамічному ринку криптовалют, що були покликані до життя технологією блокчейн, яка стала найбільш популярним втіленням DLT, що її було винайдено для розв’язання проблем переходу до цифрової економіки, що «народилася» внаслідок технологічного пос­тупу людства. Але про це — в інших розмовах.

P.S. А тим часом в Україні кіберполіція наполягає на забороні криптовалют до законодавчого врегулювання питань їхньої емісії та обігу, що в умовах нашого архаїчного законодавства про цінні папери означатиме їхню заборону надовго, якщо не назавше.

PP.S. А тим часом у селищі Єлизаветівка Дніпропетровської області, попри думку кіберполіції, сільрада «узаконила» обіг криптовалюти кардано (Cardano або ADA), п’ятої за капіталізацією криптовалюти світу, придбавши по одному токену кардано на кожного мешканця селища. Селищний голова стверджує, що бюджетні кошти при цьому не постраждали.

PPP.S. Таким чином, вітчизняні стосунки з криптовалютою набувають обрисів якоїсь партизанщини.