№5 Травень 2018 року → До справи

Банківські спори: Визначальна дія

Олена СЕДЛЕР,
адвокат ЮФ «Салком»

Визначення юрисдикції спору, однією із сторін якого є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду, залежить від характеру та змісту правовідносин, з яких виник спір

З огляду на велику кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації, значного поширення набули спори, пов’язані з оскарженням дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку (Фонд та/або уповноважена особа Фонду). У цьому аспекті досить важливими є правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спорів, що містяться у постановах, ухвалених у квітні 2018 року.

Зокрема, у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 про зобов’язання уповноваженої особи Фонду внести вимоги позивача до реєстру вкладників та стягнути гарантовану суму відшкодування вкладу Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію про те, що спір між сторонами є публічно-правовим і повинен бути розглянутим за правилами Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України. У постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 про зобов’язання уповноваженої особи Фонду окремо включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів забезпечені заставою вимоги, спір віднесено до юрисдикції господарських судів. У постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 про зобов’язання уповноваженої особи Фонду включити вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів висловлено позицію про те, що спір у справі не є публічно-правовим, а відтак, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором спір визначено таким, що не має ознак публічно-правового, та віднесено до категорії цивільних спорів.

 

Питання розмежування


Тож які спори, де стороною є Фонд чи уповноважена особа Фонду, треба відносити до публічно-правових та розглядати за правилами КАС України, а які є господарськими чи цивільними та підлягають розгляду в порядку господарського чи цивільного судочинства?

З предметного аналізу вказаних вище постанов та норм матеріального законодавства можна зробити висновок, що розмежування спорів відбувається залежно від функцій, які виконує Фонд чи уповноважена особа Фонду при здійсненні своїх повноважень. Зокрема, спори, що виникають при здійсненні уповноваженою особою Фонду функцій у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, віднесено до адміністративних спорів, що розглядаються за правилами КАС України, а спори, що виникають при здійсненні повноважень стосовно виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідацією, віднесено до категорії господарських чи цивільних. Розгляньмо ці питання детальніше

Так, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон № 452-VI) встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Фонд є юридичною особою пуб­лічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Крім того, Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що є обов’язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (стаття 6 Закону № ­4452-VI).

За змістом частини 1 статті 4 Закону № 4452-VI забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку є основним завданням Фонду, на виконання якого останній наділений відповідними функціями, визначеними частиною 2 статті 4 Закону № 4452-VI, які, в свою чергу, є різними за характером, змістом та правовими наслідками. Кожна із функцій є настільки специфічною, що при визначенні юрисдикції спорів за участю уповноваженої особи необхідно враховувати, яке з пов­новажень вона реалізує в кожному окремому випадку.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що уповноважена особа Фонду здійснює функції у двох напрямах: гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Розгляньмо функції Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Проводячи аналогію між процедурою банкрутства, регламентованою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом» (Закон № 2343-XII) та процедурою виведення банку з ринку та його ліквідацією, регламентованою Законом № 4452-VI, можна зробити висновок, що учасником спору в процесі ліквідації певного суб’єкта є цей суб’єкт, тобто боржник, і позов­ні вимоги пред’являються до боржника. Правовідносини між Фондом і вкладниками складаються без участі банку-боржника, а позовні вимоги пред’являються до Фонду, який не є боржником. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд як суб’єкт владних повноважень, і між ними виникають відповідні права та обов’язки, оскільки саме Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом у межах граничного розміру відшкодування — 200 000 гривень (частини 1 та 2 статті 26 Закону № 4452-VI), саме уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування кош­тів за вкладами (статті 26, 27 Закону № 4452-VI), саме за рахунок кош­тів Фонду вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування.

Таким чином, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування та чи будуть такі кош­ти відшкодовано. Це питання відповідно до норм Закону № ­4452-VI вирішує виключно Фонд. Отже, правовідносини між Фондом та вкладниками не породжують прав та обов’язків для банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їхніх вкладів, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування. Саме тому Законом № 4452-VI чітко виокремлено таку самостійну функцію Фонду, як здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами.

 

Характерні ознаки


Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має самостійний характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме — організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини 2 статті 4 Закону № 4452-VI), а тому на ці спори поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо відшкодування вкладів фізичних осіб, врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такий, що не містить владної складової, а спрямований на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку. З моменту офіційного рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частини 1 та 3 статті 34 Закону № 4452-VI) Фонд має повне та виняткове право управляти банком, діє від імені банку та фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролю банку (частини 3 та 4 статті 37 Закону № ­4452-VI). При цьому банк зберігає свою правосуб’єктність юридичної особи до завершення процедури ліквідації та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Такий правовий статус Фонду дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб’єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, Фонд не здійснює функцій суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 3 КАС України.

Отже, спори, в яких позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб’єкта владних пов­новажень, а як органу управління банком, не є публічно-правовими, а є спорами між двома суб’єктами господарювання, зокрема між боржником і кредитором, та підлягають розгляду в рамках господарського чи цивільного судочинства.

Таким чином, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій — визначення суб’єктного складу учасників спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер та зміст правовідносин, з яких виник спір. За наведених обставин правильне визначення правової природи спору сприяє ефективному і більш швидкому захисту порушених прав.