№5 Травень 2018 року → До справи

Судова практика: Адвокатський попит

Поруч із судовою реформою крокує реформа адвокатури. Одним із основних елементів останньої є поступове введення адвокатської монополії. Так, як відомо, представництво виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року. З 1 січня 2020-го монополія поширюється і на представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах.

Під нові «монопольні правила» законодавець дещо відшліфував процесуальне законодавство. Адвокати говорять, що якихось процесуальних труднощів у зв’язку з поступовим введенням монополії практично не виникло. Єдине — питання виникали з підтвердженням повноважень адвоката у судовому процесі. Правники звертають увагу на дещо формалістичний підхід Верховного Суду, відповідно до якого зміст довіреності має чітко вказувати на те, що вона видана певній фізичній особі саме як адвокату.

Нові редакції процесуальних кодексів також надали більш визначеного процесуального статусу такому інструменту, як відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. З ним теж особливих труднощів не було, окрім хіба що дискусій щодо розміру витрат, які підлягають стягненню. Юристи радять не забувати про новий інструмент у розпорядженні відповідача — забезпечення витрат відповідача на правничу допомогу.

 

Які труднощі постають перед адвокатами в судових процесах у зв’язку з поступовим введенням адвокатської монополії? Яке судове рішення Верховного Суду є знаковим для підтвердження повноважень адвоката як представника за новими процесуальними кодексами?

Микита НУРАЛІН, адвокат VB PARTNERS

Після введення виключного права адвокатів на представництво в судах перед адвокатами майже не поставало будь-яких труднощів. Єдине питання — підтвердження повноважень адвоката у процесі.

Начебто тут усе зрозуміло: «повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однак на початку дії нового процесуального законодавства задля мінімізації негативних наслідків адвокати іноді подавали і довіреність, і ордер, і навіть договір. Зараз же всі звикли до нових правил та подають лише довіреність або ордер.

При цьому в довіреностях зазвичай, як і раніше, не зазначається про їхню видачу саме адвокату. І тому постає питання: чи можуть повноваження адвоката підтверджуватись такою довіреністю? На моє переконання, так, якщо особа доведе, що вона — адвокат, надасть копію свідоцтва чи витяг із Єдиного реєстру адвокатів України.

Але судді Верховного Суду не погоджуються з такою позицією і залишають скарги без руху. Як зазначено у деяких ухвалах (справи № 910/582/17, № 904/8549/17), повноваження адвоката як представника підтверджуються ордером або довіреністю, де повинна міститися вичерпна інформація про повноваження саме адвоката як представника.

Тобто якщо все ж таки адвокат вирішив підтверджувати свої повноваження довіреністю, а не ордером, необхідно обов’язково зазначити в ній, що вона видана адвокату.

Яке судове рішення Верховного Суду є знаковим для підтвердження повноважень адвоката як представника за новими процесуальними кодексами?

Анна ВЛАСЕНКО, юрист AVELLUM

Господарський, цивільний та адміністративний процеси мають ідентичний підхід щодо питань представництва. Так, відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, частини 4 статті 62 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України та частини 4 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сполучник «або» цілком однозначно свідчить про те, що на підтвердження своїх повноважень адвокат надає один із двох документів: ордер або довіреність. І якщо із першим усе зрозуміло, то щодо другого вже є окремі позиції Верховного Суду, які роз’яснюють, як саме треба оформити довіреність, аби належним чином підтвердити повноваження адвоката як представника у справі.

Зокрема, має місце дещо формалістичний підхід Верховного Суду, відповідно до якого зміст довіреності має чітко вказувати на те, що вона видана певній фізичній особі саме як адвокату. Це означає, що в довіреності необхідно робити пряму вказівку на наявність у представника статусу адвоката. Разом із цим у таких випадках Верховний Суд також звертає увагу на те, що в довіреності має міститися посилання на укладений між довірителем та адвокатом договір про надання правової допомоги.

Як приклад таких рішень можна навести ухвали Верховного Суду у справі № 910/10948/17 від 7 лютого 2018 року, у справі № 910/10948/17 від 12 квітня 2018 року та у справі № 910/582/17 від 16 квітня 2018 року.

Наприклад, у справі № 910/10948/17 суд зазначає, що «зі змісту доданої до матеріалів касаційної скарги довіреності не вбачається, що повноваження з представництва скаржником надано саме адвокату, тобто довіреність сама по собі не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката, а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем (скаржником) як представник за довіреністю виступає у статусі адвоката. Отже, до касаційної скарги не додано доказів, що уповноважений за довіреністю представляти інтереси скаржника як адвокат. Також з доданої до матеріалів справи довіреності від не вбачається укладення договору про надання правової допомоги».

У справі № 910/582/17 суд також пояснює, що «за змістом частини 4 статті 60 ГПК України слід дійти висновку, що повноваження адвоката як представника підтверджуються ордером або довіреністю, де повинна міститися вичерпна інформація про повноваження саме адвоката як представника».

Таким чином, у питаннях підтвердження повноважень адвоката вимальовується певна формалістична тенденція. У деяких випадках Верховний Суд наголошує на тому, що в довіреності необхідно прямо вказувати (1) реквізити свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та (2) реквізити договору про надання правової допомоги. Окремо також зазначимо, що, окрім встановлених у процесуальних кодексах довіреності або ордера для підтвердження своїх повноважень, адвокату необхідно додатково надати копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як ви оцінюєте дієвість механізму щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу?

Олексій ПРУДКИЙ, юрист AVELLUM

На мою думку, порівняно з попередніми редакціями процесуальних кодексів, нове процесуальне законодавство створює ліпші умови для забезпечення повного відшкодування витрат сторони на правову допомогу, але водночас і значно більше дисциплінує учасників процесу. Утім, дієвість нового механізму відшкодування витрат на правничу допомогу залежить насамперед від добросовісності користування стороною своїми правами та виконання нею своїх обов’язків, а також від належної підготовки відповідної доказової бази на підтвердження понесених чи запланованих витрат на правничу допомогу.

Перш за все, необхідно пам’ятати про те, що сторона, яка бажає відшкодувати свої витрати на професійну правничу допомогу, повинна заявити про це у своїй першій заяві по суті спору, додавши до неї попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які вона понесла і очікує понести у зв’язку з розглядом справи. В іншому випадку суд матиме право відмовити стороні у відшкодуванні відповідних витрат на правову допомогу.

Треба також пам’ятати про новий інструмент у розпорядженні відповідача — забезпечення витрат відповідача на правничу допомогу. Цей інструмент полягає у покладенні судом на позивача обов’язку внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого ­відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи. Цей механізм є своєрідним запобіжником проти процесуальних зловживань з боку недобросовісного позивача та може застосовуватись судом у випадку, якщо (і) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов або (іі) позивач не має встановленого місця проживання (перебування) чи місцезнаходження в Україні та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови в позові. Отже, відшкодування витрат на правничу допомогу має не тільки компенсаційний ефект, але й стимулює учасників процесу добросовісно користуватись своїми процесуальними правами та обов’язками.

Проте, на мою думку, найважливішим фактором, що впливатиме на дієвість нового механізму відшкодування витрат на правничу допомогу, є співмірність цих витрат. Так, витрати на правничу допомогу повинні бути співмірними із: (1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); (2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); (3) обсягом наданих адвокатом пос­луг та виконаних робіт; (4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання цього принципу суд може зменшити розмір компенсації витрат на правничу допомогу. При цьому необхідно пам’ятати, що суд може зменшити розмір компенсації витрат на правничу допомогу виключно за клопотанням іншої сторони процесу, на яку і покладається обов’язок доведення неспівмірності суми витрат на професійну правничу допомогу.

Як ви оцінюєте дієвість механізму щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу? Яке судове рішення Верховного Суду є знаковим для підтвердження повноважень адвоката як представника за новими процесуальними кодексами?

Сергій КОЛОСЮК, адвокат, юрист ADER HABER

Фізичні та юридичні особи, звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, несуть витрати зі сплати судового збору, а також витрати, пов’язані із професійною правничою допомогою.

У контексті відшкодування витрат зі сплати судового збору як у попередніх редакціях процесуальних кодексів, так і в нових редакціях не виникало жодних труднощів щодо механізмів їх відшкодування та розміру їх стягнення.

Питання щодо механізму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у попередніх редакціях процесуальних кодексів неодноразово були предметом дискусій правників.

Разом із тим законодавець, приймаючи процесуальні кодекси у новій редакцій, відніс витрати на професійну правничу допомогу до витрат, що пов’язані з розглядом справи. Таким чином, механізм щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу закріплений безпосередньо у процесуальних кодексах.

З огляду на судову практику наразі не виникає великих труднощів щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Проте із запровадженням такого механізму виникли дискусії щодо розміру витрат, які підлягають стягненню, оскільки при прийнятті рішення суд може стягнути такі витрати в іншому розмірі, ніж це передбачено договором про надання правової допомоги.

Підсумовуючи перше питання, треба відзначити, що механізм відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в редакціях нових процесуальних кодексів набув більш визначеного процесуального статусу порівняно з попередніми редакціями цих кодексів, що більш полегшало їх стягнення.

Що стосується іншого питання, то із внесенням змін до процесуальних кодексів законодавцем встановлено перелік документів, що підтверджують повноваження адвоката як представника. Так, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

На перший погляд, цілком зрозумілим є те, що повноваження адвоката можуть бути підтверджені одним із двох вищенаведених документів. У той же час суди неодноразово повертали ті чи інші процесуальні документи у зв’язку з тим, що документи, надані адвокатом, не відповідають вимогам процесуального законодавства.

Однією з причин повернення процесуальних документів є те, що зі змісту довіреності, наданої адвокатом як представником, не вбачається, що довіритель уповноважує саме адвоката представляти його інтереси на підставі договору про надання правової допомоги. Іншою причиною повернення процесуальних документів є відсутність усіх реквізитів в ордері.

Аналогічні висновки містяться в ухвалі Верховного Суду від 2 травня 2018 року у справі № 910/16014/17.

Отже, повноваження адвоката як представника можуть бути підтверджені довіреністю (із зазначенням, що довіритель уповноважує саме адвоката представляти його інтереси за договором про надання правової допомоги) або ордером (має містити всі реквізити, передбачені Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджений рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36).