International: Індійський захист

Євген ПІДЛІСНИЙ

Юридичний ринок Індії вважається одним із найперспективніших у світі, але працювати на ньому поки що можуть лише місцеві юристи

Індія, будучи третьою за темпами розвитку країною у світі та другою за кількістю населення, не може не цікавити представників юридичного ринку. Проте наразі індійський юридичний ринок залишається «заповідником» місцевих юрфірм повного циклу, більшість з яких є сімейними бізнесами, де не лише робота, але й керівництво передається у спадок. Узагалі професійна спадковість є складовою традиційної моделі індійського суспільства, тому значна кількість сучасних юристів Індії — правники далеко не в першому поколінні.

 

Іноземні юристи — поза законом


Відсутність іноземних гравців на юридичному ринку обумовлена державною політикою, яка передбачає зовнішню незалежність місцевих юристів та юридичних компаній. Категорично проти присутності іноземців виступають насамперед самі індійські юристи, чиє небажання виходити зі звичної зони комфорту легко зрозуміти, адже конкуренція на юридичному ринку країни доволі слабка. У місцевих юристів достатньо роботи навіть попри те, що багато питань, до вирішення яких на Заході майже неодмінно залучають юристів, в Індії вирішуються неюридичним шляхом, а середні та великі компанії нечасто звертаються за юридичними послугами і нерідко взагалі не мають бодай одного штатного юриста.

Позицію проти допуску іноземців пояснив президент Об’єднання юристів Індії тим, що «неприйнятно, щоб в Індії юридична професія сприймалась як бізнес, який можна придбати, об’єднати, перекупити чи продати глобальним гравцям». На думку значної частини індійської юридичної спільноти, іноземців в індійському юрбізнесі ніхто не чекає — ні місцеві юристи, ні місцеві бізнесмени, ні міжнародні компанії, що працюють в Індії, бо їм цілком вистачає того, що є на індійському ринку. Ініціатива виходить винятково від іноземних юристів, які хотіли б освоїти новий ринок, та ще й такий ласий: за даними Consultancy.in, на початок 2018 року обсяг індійського юридичного ринку складає 1,3 млрд дол., з яких близько 400 млн дол. припадає на юридичні практики спірного характеру, зокрема судовий процес та арбітраж. Дається взнаки і недостатньо якісна юридична освіта в Індії порівняно з іншими країнами та невисокі стандарти роботи місцевих правників.

Обмеження на юридичну практику для іноземців ґрунтується на Акті про адвокатуру 1961 року, який забороняє іноземним юристам та юрфірмам представляти інтереси в індійських судах та відкривати ­офіси у країні. В Індії, яка до 1947 року була британською колонією, діє прецедентне право, і у 1995 році Бомбейський верховний суд за поданням місцевих юристів на підставі згаданого акта вирішив, що надавати юридичні послуги в Індії мають право лише громадяни Індії. Внаслідок того вердикту більшість іноземних юрфірм, що на той час мали офіси у країні, були вимушені перенести їх до сусідніх країн. У грудні 2009 року в судовому порядку були визнані обмеження також і на позасудову юридичну діяльність іноземних суб’єктів. Виняток становить хіба що компанія Ashurst, яка виступає консультантом індійського уряду.

Наступного року Асоціація індійських юристів звернулася з поданням до Верховного суду Ченная (четверте за величиною місто в Індії) щодо заборони будь-яких форм надання юридичних послуг іноземцями з їх деталізованим переліком, зокрема у корпоративному праві. Асоціація звинуватила 31 іноземну юрфірму у порушенні існуючих в країні обмежень, зокрема Clifford Chance, White & Case, Linklaters, Allen & Overy, Shearman & Sterling. Звинувачення торкнулися проведення лекцій та семінарів іноземними юристами в Індії та реклами юридичних послуг у країні на веб-сайтах компаній, які вони пропонують. Стверджувалось, що в такий спосіб порушується податкове законодавство, адже вони не сплачують податки за послуги, фактично надані на території Індії. Linklaters, одну з найбільших британських юрфірм, суд зобов’язав сплатити податки за послуги, які були надані її закордонними юристами, що працювали у країні понад 90 днів на рік. Річ у тім, що така схема оподаткування передбачена податковою угодою між Індією та Великою Британією. Аргументи британських юристів про те, що у 1995—1996 роках, про які йдеться, компанія не мала представництва в Індії, на вердикт не вплинули. Зобов’язання сплатити податки торкнулися й інших компаній, зок­рема Clifford Chance.

 

Сподівання на лібералізацію


Недавно серйозні сподівання покладалися на розгляд питання щодо допуску іноземців Верховним судом Індії. Проте вони справдились лише частково: 13 березня цього року Верховний суді Індії у своєму вердикті зазначив, що іноземні юрфірми відповідно до індійського законодавства не можуть відкривати представництва у країні або займатися юридичною практикою в індійських судах, проте мають право надавати консультації індійським клієнтам «вахтовим методом» («fly-in fly-out», як його названо у рішенні) на тимчасових засадах і лише щодо іноземного права. Крім того, вища судова інстанція країни надала Раді адвокатів Індії можливість сформулювати рамкові правила для такої роботи. Суд відзначив, що «під визначення «fly-in fly-out» підпадає лише одиничний візит, що не є «практикою». У випадку сумнівів щодо того, чи підпадає конкретний випадок під «fly-in fly-out» з метою надання іноземним юристом юридичної консультації своїм клієнтам в Індії щодо іноземного права або його правової системи та щодо різних міжнародних юридичних прецедентів, чи це є юридичною практикою, яка заборонена, може бути визначено Радою адвокатів Індії». Разом із тим було відзначено, що іноземні юристи мають право відвідувати Індію з метою участі у міжнародних арбітражних процедурах.

Водночас очікування стосовно відкриття юридичного ринку Індії триває вже понад десять років. Окремі міжнародні юрфірми — насамперед британські — обмежуються партнерськими стосунками з провідними індійськими юрфірмами. Іноземці мали сподівання на партнерство як спосіб обійти заборону на відкриття іноземними юрфірмами представництв в Індії та як етап виходу на індійський ринок після його гіпотетичної лібералізації. Проте вони наразі не виправдовуються, прикладом чого може бути анулювання партнерського договору 2011 року, укладеного між Clifford Chance та однією з найбільших індійських компаній AZB & Partners, коли стало зрозуміло, що індійська влада вирішила не знімати обмеження. Подібні угоди укладалися також такими британськими компаніями, як Linklaters та Allen and Overy.

У випадку відкриття юридичного ринку зміни навряд чи торкнуться тих юристів, які обслуговують місцевих громадян, невеликі компанії та займаються судовою практикою, проте юрфірмам, що орієнтуються на великих корпоративних клієнтів, доведеться багато чого змінювати. Іноземні юристи зацікавлені передусім у транснаціональній роботі та підтримці іноземних інвестицій у країні. Шівпрія Нанда, партнер однієї з найбільших індійських юрфірм J Sagar Associates, підтримуючи пос­тупове відкриття юридичного ринку, говорить, що «входження іноземних юристів можна сприймати і як загрозу, і як фантастичну можливість для індійських компаній. Усе залежатиме від розторопності індійських юрфірм у справі реструктуризації управління та стратегій». Крім того, лібералізація допоможе індійським юркомпаніям виходити за кордон та отримувати міжнародний статус і завойовувати довіру до себе.

За словами Дапіндера Сінгха, адвоката індійського походження британської ЮФ Wilford Smith, британська юридична спільнота очікує на потенційну лібералізацію індійського ринку як дуже знаменну подію. І якщо вона відбудеться, то найбільші британські юрфірми готові вийти на ринок. Серед найбільш зацікавлених — також юристи з Об’єднаних Арабських Еміратів та Сінгапуру — країн, що мають найбільш суттєві бізнес-інтереси в Індії. Для цього перш за все потрібно внести зміни до Акта про адвокатуру, якому вже більш ніж півсторіччя. Це надасть можливість залучити більше інвестицій: наводяться аналогії з 1991 роком, коли Індія стояла на межі банкрутства, проте лібералізація економіки дала поштовх до швидкого зростання. За словами Даніеля Шарми, партнера DLA Piper, юридичні послуги є частиною переговорів щодо угоди про вільну торгівлю між ЄС та Індією. Один із можливих варіантів розвит­ку подій — спершу дозволити іноземним юрфірмам відкривати офіси у спеціальних економічних зонах для надання консалтингових послуг з неіндійського права.

Крім того, індійським урядом розглядається питання щодо допуску іноземних юрфірм в Індії на підставах взаємності. При цьому Урядова правова комісія вважає, що якщо іноземні юрфірми не будуть допущені до участі у переговорах, розробці документів та арбітражі в Індії, то це працюватиме проти планів уряду зробити Індію одним із центрів міжнародного арбітражу. Комісія зазначає, що «у такому випадку це може призвести до того, що багато арбітражних процесів за участю індійських суддів та арбітрів відбуватимуться за межами країни, де зараз іноземні та індійські юрфірми надають поради своїм клієнтам».

 

Найбільші юрфірми Індії


За даними британської RSG Consulting, найбільшою індійською юрфірмою є Cyril Amarchand Mangaldas (CAM), що працює у шести містах, а в її складі на квітень 2018 року було 650 правників та 100 партнерів. І це при тому, що донедавна САМ була частиною ще більшої юрфірми — Amarchand & Mangaldas & Suresh A Shroff & Co (AMSS), яка у травні 2015 року розділилася на дві частини. Для характеристики індійського юридичного ринку варто розповісти про саму AMSS, яка тривалий час утримувала пальму першості у країні. Компанія була започаткована ще у 1917 році дідом двох керуючих партнерів компанії на час розпаду AMSS. Саме їм, їхнім дружинам та матері належала основна частина компанії. Невелика частина прибутку розподілялась між 18 іншими партнерами, які не були членами родини Shroff. Розділ компанії між братами спричинила смерть матері, внаслідок якої почалися спори щодо розподілу її долі: мати заповіла всю свою долю у фірмі одному з братів усупереч сімейним домовленостям. Сама ж САМ є національним лідером у корпоративному та фінансовому праві.

Другою за розмірами юридичною компанією є Khaitan & Co. — в її чотирьох офісах працює близько 530 юристів та консультантів, включаючи 115 партнерів та директорів. Компанія була заснована ще у 1911 році в Калькутті, яка на той час була столицею Британської Індії, а її засновник був одним із семи членів комітету, що розробляв індійську Конституцію. У фірми багато спеціалізацій, але найбільш успішними є корпоративне право та злочини «білих комірців». У 2015 році компанія була визнана роботодавцем, що платить найвищі зарплати у країні: базова зарплата становила близько 22,500 дол. на рік, не враховуючи бонусів.

Третьою юрфірмою Індії є Shardul Amarchand Mangaldas (SAM), тобто друга половина колишньої AMSS, що має вісім офісів, понад 520 юристів та 70 партнерів. Компанія має ліпшу репутацію на місцевому ринку, ніж САМ, проте поступається у цьому аспекті іноземним компаніям.

Четверте місце посідає компанія AZB & Partners з більш ніж 500 юристами та 90 партнерами, які працюють у чотирьох містах. Ця компанія суттєво відрізняється від інших «зуб­рів» індійського юридичного ринку двома речами: «дитячим» віком — фірма була відкрита у 2004 році, та відсутністю родинного фактора в її започаткуванні та управлінні — незважаючи на те, що батько заснов­ниці та керуючого партнера був генпрокурором Індії з 1998-го по 2004 рік. Компанія відома широкими зв’язками з іноземними юрфірмами і, сподіваючись на відкриття індійського юридичного ринку іноземцям, уклала вже згадану «дружню угоду» з Clifford Chance. Цікаво, що, попри обслуговування великих іноземних компаній, таких як Google та Mersedes Benz, сайт AZB & Partners уже тривалий час на реконструкції. Засновниця компанії Зія Моді є однією з найпопулярніших бізнес-вумен у патріархальній країні, а її книга «Десять судових рішень, що змінили Індію» є національним бестселером.

Замикає першу п’ятірку заснована у 1990 році Luthra and Luthra Law Offices, команда якої нараховує 350 юристів та понад 60 партнерів. Засновник компанії — достатньо відомий у країні юрист, який брав участь у багатьох резонансних справах, зокрема за участю політиків, насамперед кримінальних та стосовно звинувачень у наклепі. Одним із клієнтів був Facebook у великій справі проти 21 сайту, включаючи також Google та Yahoo, яких звинувачували у розповсюдженні образливого контенту.

 

Правовий аутсорсинг


Як відомо, Індія є одним зі світових лідерів у ВРО (business process outsourcing): чимало великих компаній, переважно з англомовних країн, мають тут свої кол-центри та інші допоміжні підрозділи. Це обумовлено великою кількістю англомовних та водночас малооплачуваних (за західними мірками) спеціалістів. Разом із цим в Індії активно функціонує і LPO (legal process outsourcing), тобто передача індійським юрфірмам окремих, переважно нескладних, але рутинних функцій, таких як обробка документів, редагування патентних заявок, аналіз окремих справ та навіть підготовка окремих документів. Але водночас LPO нерідко є ризикованою справою, і питання довіри до юристів, яким дається аутсорсингова робота, є ключовим. Основні ризики стосуються якості роботи та збереження комерційної таємниці, а також обов’язку брати на себе відповідальність за результати роботи підрядників згідно з вимогами національних регуляторів юридичного ринку у багатьох країнах Заходу.

На операціях з LPO окремі західні юрфірми економлять половину своїх юридичних витрат. Водночас юридичний аутсорсинг практикують й корпоративні юрвідділи. І хоча чимало індійських юрфірм співпрацюють з іноземними юристами у рамках LPO, проте впродовж останніх років спостерігається тенденція, коли найіменитіші компанії відмовляються від такого формату, бо подібна робота може здаватись занадто рутинною і такою, що не дає серйозного професійного розвитку й не сприяє зростанню компанії.

Цікаво, що діяльність компаній LPO не вважається юридичною. І одна з найбільших компаній у цій сфері Integrion, що має два офіси в Індії, була звинувачена у нелегальній юридичній практиці, на що ця іноземна компанія зауважила, що розгляд, обробка та управління документами і їх електронний обіг не є юридичною роботою.