Колонка редактора: Радість життя

 

Цікаво, в якому віці ми перестаємо посміхатися, коли прокидаємося? Тоді, коли із сну нас вириває настирливий дзвінок будильника, а не солодкий голос мами? Чи коли обсяг наших обов’язків перевищує обсяг наших прав? Можливо, цю здатність ми втрачаємо разом із зростаючою кількістю зубів у роті? Але навряд... Моя однорічна небога усміхається на всі шість зубів, прокидаючись навіть о шостій ранку, а 79-річна бабуся — ні. Зубів у неї, може, трохи більше.

На що ми обмінюємо здатність радіти життю? На людей, які примудряються постійно псувати настрій? Роботу, яку не любимо? Соціальні мережі, які дратують? Нецікаві книги? Погану погоду? Малі зарплати? Неконструктивну критику? Рахунки? Дедлайни? Цей перелік, як і українські реформи, можна продовжувати безкінечно… Але який у цьому сенс, якщо щойно прокинулась моя племінниця, вона усміхається новому дню на всі свої шість зубів...

Тож читаймо «УЮ» і пам’ятаймо: щирий сміх надзвичайно заразна штука!

 

Христина ПОШЕЛЮЖНА, редактор розділу «Спочатку»