№9 Вересень 2018 року → У вільний час

Хобі: Право на живопис

Ганна Прохорова — адвокат, керівник юридичного відділу патентно-правової фірми «Пахаренко і Партнери» з досвідом роботи у сфері захисту авторського права і промислової власності понад 12 років, а ще — художник. Крім вищої юридичної освіти, має спеціалізовану вищу освіту в галузі інтелектуальної власності, закінчила курси з арт-права при Sotheby’s Institute of Art (Лондон, Велика Британія), курси міжнародного приватного права при Академії міжнародного права (Гаага, Нідерланди), автор статей і доповідей з питань, пов’язаних із авторським правом і культурним надбанням. Член Асоціації правників України, Асоціації адвокатів України, Міжнародної асоціації з торговельних марок (INTA). Отже, як оптимально поєднувати створення інтелектуальної власності та її захист і мистецтво, розповідає Ганна Прохорова

Пані Ганно, коли ви зрозуміли, що пензлі та олівці — це ваше?

Зізнаюся чесно, все почалося спонтанно. Одного разу, років сім тому, я довго вагалася, що подарувати чоловікові на Великдень, і не знайшла нічого кращого, ніж купити маленьке полотно, розміром 10х10 см, набір олійних фарб і змалювати пасхального кролика з малюнка, який знайшла в інтернеті. На мій подив, малювалось досить просто і невимушено. Як зараз пам’ятаю слова своєї под­ружки, яка, побачивши цю роботу, відзначила, що в мене гарно виходить та порадила не зупинятись лише на кроликах. Потім було багато онлайн-уроків, декілька практик на курсах з художньої майстерності та години тренувань удома. З часом помітила, що коли довго не пишу, відчуваю шалений потяг до цього. Потім з’явилась зацікавленість вивчати мистецтво, почала ходити на різноманітні лекції та зустрічі з художниками й мистецтво­знавцями, відвідувати музеї, виставки. Зрештою, сьогодні мистецтво є невід’ємною частиною мого життя.

Порада тим, хто хоче спробувати себе в малюванні: починати краще з мастихіну та олійних фарб, оскільки вони досить довго не засихають, до них легше призвичаїтися, подивитись, як лягає олія на полотно. Таку картину можна написати за один день і вже ввечері розмістити її вдома на видноті (мастихін — спеціальний інструмент, який спочатку використовувався в живописі для змішування фарб або видалення їх залишків з палітри, пізніше його почали застосовувати в сучасному мистецтві для створення живописного твору, нанесення фарби рівним шаром або рельєфними мазками. — Прим. авт.).

 

Що вам найбільше подобається писати? Чи змінюються уподобання з часом?

Люблю писати картини, які викликають почуття, емоції. Для мене це — міський, архітектурний пейзажі і тіло людини; не люблю натюрмортів, не відчуваю цікавості до статичних об’єктів.

Зізнаюся, раніше я оцінювала мистецтво згідно з канонами краси через призму «красиво» чи «некрасиво», «подобається» чи «не подобається». Сьогодні ж розумію, що мистецтво за своєю суттю — це те, що наш інстинкт і мозок можуть собі уявити поза межами будь-якого канону. Саме собою мистецтво — не просто поєднання таланту художника, його майстерності та естетичних уподобань, але й інструмент критичної оцінки навколишнього соціально-політичного середовища. Тому чи не найголов­ніше у творі мистецтва — особливості історичного моменту і контексту, в якому вони з’являються і проявляються. Відтак, природно, що чим глибше я вивчаю живопис, тим кардинальніше змінюються і мистецькі уподобання та смаки. Приміром, якщо раніше мені був незрозумілим абстракціонізм, експресіонізм, кубізм та інші «ізми», то зараз я не можу відвести погляду від творів Василя Кандинського з його шаленою колористикою, буянням фарб, бризками кольору за загальної сильної контрастності й насиченості у надзвичайно тонких і гармонійних колірних поєднаннях. Упевнена, його справедливо називають композитором кольору і форми. Крім відомих імен улюб­лених імпресіоністів, постімпресіоністів, сюрреалістів та інших, окремо відзначу творчість особливого для мене художника — Оделона Редона і його улюблений кольоровий період, а серед митців епохи Відродження — Альбрехта Дюрера та Ієроніма Босха.

Люблю й сучасне мистецтво contemporary art. З деякими сучасними українськими художниками пощастило познайомитись особисто, тому не згадуватиму тих, до кого відчуваю особливе ставлення, аби ненароком не образити інших.

 

Давайте поговоримо про досягнення: виставки чи навіть продаж картин уже є?

Так, моє питання в цьому напрямі вирішене! Переконана, що художник пише для того, щоб творити, а продажі… — для цього є інші люди: арт-дилери, галеристи, куратори виставок, ярмарок та інші. Пам’ятаю свої відчуття, коли мою роботу вперше купили. З одного боку, це добре, коли твої друзі, знайомі та навіть і незнайомі люди прицінюються до робіт на виставках, говорять приємні слова, а з іншого — коли за твою роботу готові віддати гроші, розумієш, що твій навіть дещо аматорський живопис чогось вартий. Мої роботи виставляються в основ­ному в Україні, проте був досвід виставок і в Греції та в Канаді. Декілька полотен знаходяться в приватних колекціях у США та Німеччині.

 

Ваша родина підтримує захоплення?

Звичайно, мої рідні чудово розуміють, що я без цього вже не уявляю свого життя. Мій тато сам художник, а дідусь по батькові — відомий у Києві художник-оформлювач (так, колись була така професія, зараз це фактично дизайнери). Коли я спробувала писати сама і запитала тата, як він це робить, сподіваючись, що він поділиться азами написання картин, дасть мені декілька уроків малювання, він відповів однією фразою: «Беру полотно, фарби і малюю». Тому всього, чого я навчилась у живописі, досягла самотужки, і саме за цю найкращу татову пораду надзвичайно йому вдячна. Якщо порівнювати наші роботи, видно, що вони зовсім різні — від улюбленої тематики до стилю написання. Тому часом мене дратує, коли друзі чи знайомі говорять, що я здатна до живопису, бо маю творчих родичів, які навчали й допомагали мені. Це неправда, мої нинішні вміння — результат багатьох годин копіткої праці, тренувань, мук творчості та пошуку натхнення.

Зараз через брак часу пишу небагато, лише декілька полотен на рік. Зазвичай обираю тему і працюю над картиною цілий день, з раннього ранку до пізнього вечора, що завершується довгим і нудним миттям пензлів. Для мене це найбільш виснажлива частина процесу, оскільки займає щонайменше півгодини або й більше, тоді як усю енергію ти вже віддав написанню картини.

 

Як поєднується юридична практика, особливо в сфері інтелектуальної власності, з живописом? Ви вивчали Art Law — що це таке?

Скажу, можливо, дивну річ, але право інтелектуальної власності розвиває смаки. Пам’ятаю, коли я прийшла до компанії, де працюю вже близько 12 років, та познайомилась із генеральним директором, вона сказала сакраментальні, як тепер розумію, слова: «Інтелектуальна власність затягує». Ось мене і «затягло» надовго, адже ця сфера справді завжди цікава, часом навіть естетична, і зав­жди різна. Завдяки роботі в компанії та значному портфоліо роками напрацьованих клієнтів зробила для себе висновок, що сфера інтелектуальної власності — це передусім інтелектуальна та разом із тим досить елегантна юриспруденція.

Щодо вивчення арт-права, то ми, напевно, були в цьому першими серед колег. Важливо зазначити, що розуміння арт-права через призму права інтелектуальної власності зовсім неправильне. Арт-право — передусім індустрія, яку обслуговують різні правові галузі та інститути, що регулюють і питання, пов’язані з обігом творів мистецтва, їх аутентифікацією, питанням застави, страхуванням, довірчою власністю, спадкуванням, проведенням аукціонів та виставок, правовідносинами, що виникають у зв’язку з крадіжками творів мистецтва та антикваріату тощо. Тому праву інтелектуальної власності тут відводиться далеко не перше місце.

Більше того, аби бути фахівцем у цій сфері, крім необхідних навичок та професійного досвіду, потрібно мати потяг до мистецтва та розумітися на ньому. Як показує світовий досвід, арт-правом в основному займаються ті, хто має стосунок до творчої професії та відповідну освіту в галузі мистецтва. Це те саме, що й, наприклад, робота IT-юриста: зазвичай, хороші юристи в IT-сфері добре на ній розуміються і мають відповідні навички в галузі технологій. Так і з мистецтвом: необхідно розумітися на сучасному мистецтві та вміти розпізнати особливий метод роботи художника. Художники — повна протилежність юристам: тоді як юристи намагаються уникнути ризиків, художники кидають виклики суспільству, приймаючи ці ризики. Така відмінність призводить до складного, але необхідного спілкування правників з митцями, котрі часто виявляються дуже глибокими, особливими людьми, з власним світосприйняттям та особливою картиною світу, вони як сканери бачать тебе наскрізь.

 

Часто можна почути від юристів, що вони обирали хобі, зокрема, й для пошуку клієнтів. Як у вас — чи з’являються нові клієнти, які приходять завдяки захопленню живописом?

Не думаю, що у сфері мистецтва ця схема працює. Мистецтво — дуже вузька галузь, де всі всіх знають. Кожен художник — особистість, творець, котрий доносить та реалізує мистецькі ідеї і власне художнє мислення. Якщо всередині людини це не живе, на полотні це одразу проявиться. Тому малювати, щоб залучити більше клієнтів — це навряд чи про мистецтво.

В українських реаліях це не та галузь, де можна заробити великі гроші, швидше, це напрям соціальної спрямованості, який потребує залучення, інклюзії, розуміння підґрунтя, часто навіть pro bono, тому для великих юридичних компаній витрата значних людських ресурсів на такий проект є просто економічно необґрунтованою.

Разом із тим, тема мистецтва — одна з небагатьох тем, на яку можна вільно спілкуватись на всіх без винятку юридичних нетворкінгах, зокрема й за кордоном. Говорити про мистецтво особливо актуально тоді, коли потрібно ліпше пізнати людину. Адже те, до чого людина більш прихильна (улюблений жанр, митець), часом говорить про її характер значно більше, ніж будь-які слова. До речі, спільність інтересів в обговоренні мистецтва стало ключовим під час знайомства з партнером однієї відомої німецької юридичної компанії, з яким склались добрі тривалі професійні стосунки.