Процесуальне право: Вартові часу

Вадим МАЙСТРУК,
юрист ЮФ AEQUO

При виникненні питань, пов’язаних з поновленням процесуальних строків, варто орієнтуватися на правові висновки Верховного Суду

Інститут поновлення процесуальних строків завжди балансує на межі основоположних принципів юридичної визначеності та доступу особи до правосуддя. Саме, вирішуючи питання про поновлення строків, суд робить вибір, якому із принципів у кожному конкретному випадку варто віддати перевагу.

У зв’язку із цим розгляд питання про поновлення процесуального строку завжди супроводжується різними правовими поглядами й аргументами, що призводить до неоднозначного правозастосування цього інституту в судовій практиці.

Якщо раніше доступ до правосуддя був пріоритетним і мав практично перевагу перед іншими засадами правосуддя, то на сьогодні суди почали все частіше робити вибір на користь принципу правової визначеності, зокрема при поновленні процесуальних строків.

Неодноразово аналізував це питання і Європейський суд з прав людини (Євросуд). Зокрема, у справі «Пономарьов проти України» Євросуд зробив висновок, що строк на апеляційне оскарження, поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності. При цьому сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У справі «Мушта проти України» Євросуд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним. Воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Виходячи з висновків Євросуду, забезпечення юридичної визначеності є не менш важливим завданням для суду, аніж забезпечення доступу до правосуддя. Відтак, вирішення питання про поновлення процесуального строку набуває ще більшого значення.

Разом із тим менше року тому вітчизняне процесуальне законодавство зазнало ряду фундаментальних змін, які спричинили новий поштовх до виникнення багатьох питань, пов’язаних з поновленням процесуальних строків, зокрема, у господарському процесі.

Уже за цей невеликий період часу Верховний Суд встиг зробити ряд правових висновків, які можуть окреслити орієнтири, в рамках яких може розвиватись вітчизняна судова практика в цьому питанні.

 

Добросовісність учасників судового процесу

 

Передусім варто звернути увагу на позицію Верховного Суду щодо необхідності добросовісної реалізації учасниками судового ­процесу своїх процесуальних прав. Це пов’язано з тим, що оновлене процесуальне законодавство презюмує саме сумлінну поведінку учасників процесу.

Наприклад, у справі № 906/587/17 суд у зв’язку із закінченням строків на усунення недоліків апеляційної скарги відмовив у відкритті провадження. Апелянт, у свою чергу, оскаржив таке судове рішення до Верховного Суду, посилаючись на те, що він не отримував ухвали суду про необхідність усунення недоліків. Крім того, Конституція України гарантує апелянту право на апеляційний перегляд справи.

Однак Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, у своїй постанові вказавши, що сторони повинні в розумний проміжок часу вживати заходів, щоб дізнатися інформацію про стан відомого їм судового провадження, і зобов’язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами. Також заявник мав об’єктивну можливість дізнатися про рух поданої ним апеляційної скарги, використовуючи засоби поштового зв’язку або відстежуючи інформацію в ЄДРСР.

Вартий уваги і висновок Верхов­ного Суду у справі № 910/33054/15.

У цій справі позивач оскаржив судове рішення до суду апеляційної інстанції. Однак, враховуючи недоведеність поважності причин пропуску процесуального строку, апеляційну скаргу було повернуто позивачу без розгляду. Позивач не погодився з таким рішенням суду апеляційної інстанції та подав касаційну скаргу, основними доводами якої були: неповідомлення його про дату та час останнього судового засідання, неотримання кореспонденції від суду та незабезпечення судового захисту порушеного права.

Верховний Суд, розглянувши такі твердження касатора, відмовив у задоволенні скарги. ВС вказав, що саме касатор є позивачем у справі. Ним же було подано і апеляційну скаргу. При цьому позивач не вживав заходів, спрямованих на те, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строків апеляційного оскарження. Відтак, процесуальна бездіяльність позивача не може ставити під сумнів здійснення ­судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Додатковим прикладом відстоювання добросовісності у судовому процесі також є постанова Верховного Суду у справі № 916/3188/16. Оцінюючи доводи касатора щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, Суд зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

З огляду на наведені правові позиції можна з упевненістю сказати, що Верховний Суд надсилає чіткий сигнал усім учасникам судового процесу щодо необхідності добросовісного користування власними процесуальними правами, оскільки в протилежному випадку вони ризикують втратити право на поновлення процесуального строку.

 

Вручення судового рішення

 

Ключове значення при вирішенні питання про поновлення процесуального строку має день вручення оскаржуваного рішення скаржнику. Ще більшої важливості цій обставині додає той факт, що Господарський процесуальний кодекс (ГПК) України не дає вичерпної відповіді щодо випадків, коли судове рішення може вважатись таким, яке вручене учасникам процесу.

Приміром, залишається неврегульованою ситуація, коли конверт із судовим рішенням, направлений судом учаснику процесу, повертається з поміткою «за закінченням терміну зберігання». Відтак, описана ситуація та інші дискусійні питання, пов’язані з днем вручення судового рішення, найімовірніше, будуть врегульовані судовою практикою.

Наприклад, у справі № 916/3188/16 суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача. Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу із значним пропуском процесуального строку, але просив його поновити. Однак скаржнику було відмовлено у поновленні процесуального строку.

Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, обґрунтовуючи поважність пропуску процесуального строку тим, що він не брав участі у судових засіданнях у цій справі, поштову кореспонденцію суду не отримував, а про наявність оскаржуваного рішення дізнався під час ознайомлення з матеріалами справи своїх представників.

Оцінюючи зазначені вище твердження, Верховний Суд наголосив на тому, що процесуальні ухвали та саме рішення у справі, згідно з нормами процесуального законодавства, надсилались судом відповідачеві на адресу, яка зазначена в матеріалах позовної заяви та яка міститься в ЄДР юридичних осіб. Зазначені рішення повертались до суду з поміткою «за закінченням терміну зберігання».

З огляду на наведені вище обставини, судом були здійснені всі необхідні дії щодо належного вручення відповідачу оскаржуваного рішення. Отже, факт неотримання кореспонденції не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку, оскільки він зумовлений не об’єктивними причинами, а суб’єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналізуючи питання вручення судового рішення у розрізі отримання кореспонденції, неможливо оминути увагою і рішення Європейського суду з прав людини від 28 серпня 2018 року у справі «В’ячеслав Корчагін проти Росії». Так, Євросуд зазначив, що національні суди повідомляли заявника (фізичну особу — підприємця) про судові засідання відповідно до внутрішнього процесуального законодавства, зокрема, надсилали повідомлення на адресу реєстрації та фактичного перебування бізнесу. Більше того, інформація стосовно слухання справи була доступна на сайті суду.

За таких обставин, на думку Євросуду, національні суди продемонстрували належну ретельність у питанні повідомлення заявника згідно з внутрішнім процесуальним законодавством для того, щоб заявник міг представити свою позицію, а тому порушення Конвенції немає.

Таким чином, можна констатувати, що Верховний Суд у питанні належного вручення оскаржуваного судового рішення віддає перевагу принципу правової визначеності та, фактично, вимагає добросовісної поведінки від учасників судового процесу стосовно відомого їм судового провадження, що цілком узгоджується з практикою Євро­суду.

Помилка при первинній подачі скарги

 

Досить частими є випадки, коли при подачі апеляційної або касаційної скарги заявник припускається помилки. Наприклад, поширеними недоліками скарг є неналежне підтвердження повноважень представника або неусунення недоліків скарги у визначений строк.

Подібні помилки призводять до повернення скарги заявнику, після чого останньому доводиться подавати їх повторно, але вже разом із клопотанням про поновлення процесуального строку. Однак якщо до процесуальної реформи такі клопотання у більшості випадків задовольнялись, то наразі судова практика розвивається у протилежному напрямку.

Зокрема, у справі № 918/252/17 касатор тричі звертався до Верхов­ного Суду із касаційною скаргою. Двічі касаційні скарги були повернуті. Звертаючись втретє, касатор обґрунтував клопотання про поновлення процесуального строку тим, що його рахунки, як бюджетної установи, були заблоковані Держказначейством, а тому у заявника не було коштів на рахунках для  відправлення кореспонденції.

Утім, Верховний Суд дійшов вис­новку, що зазначена у клопотанні причина пропуску строку не є поважною. Так, пропуск строку мав місце внаслідок неналежного ставлення скаржника до оформлення матеріалів касаційного провадження, зокрема неусунення недоліків, що призвело до повернення касаційної скарги. Тобто пропуск строку мав місце у зв’язку з недбалістю самого касатора.

Така позиція Верховного Суду наразі не є загальноприйнятою. Нарівні з нею є багато випадків поновлення процесуального строку у випадку допущення помилки скаржником. Проте, враховуючи процесуальну реформу та роль касаційної інстанції, з часом, ймовірно, допущення заявником таких помилок усе частіше тлумачитиметься як суб’єктивна причина, а відтак, визнаватиметься неповажною причиною пропуску строку.

На рівні апеляційної інстанції, найвірогідніше, зберігатиметься тен­денція до поновлення процесуального строку, пропуск якого було спричинено помилкою скаржника, за умови добросовісності останнього та короткий інтервал часу виправлення цієї помилки. Таку обставину можна пояснити значенням апеляційного перегляду для скаржника.

 

Значення ЄДРСР

 

Судова практика Верховного Суду свідчить про те, що важливою і подекуди визначальною обставиною при розгляді питання про поновлення процесуального строку стає публікація оскаржуваного судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, у справі № 903/357/16 ВС дійшов висновку, що кожен має право на доступ до судових рішень. Це право забезпечується ­оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України. Судові рішення, внесені до ЄДРСР, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, касатор у цій справі не був позбавлений можливості своєчасно ознайомитися з оскаржуваними судовими рішеннями в ЄДРСР, а тому його доводи щодо поважності причин пропуску строку на оскарження є необґрунтованими.

Аналогічна позиція була висловлена і в постановах ВС у справах № 922/3558/16, № 910/14142/17. При цьому ВС також підкреслив, що інформацію з ЄДРСР потрібно вважати загальновідомою згідно із Законом України «Про доступ до рішень», що дозволяє учасникам ознайомитись з повним текстом судових рішень без їх одержання від суду в максимально стислі строки.

Таким чином, підхід до оцінки публікації судового рішення в ЄДРСР можна вважати усталеним та однозначним, як мінімум, на рівні Верховного Суду. День такої публікації у деяких випадках стає визначальним при вирішенні питання про поновлення процесуального строку. Враховуючи позицію ВС щодо доб­росовісності, учасники судового процесу зобов’язані цікавитись про хід відомої їм судової справи, зокрема, користуючись ЄДРСР.

 

Заперечення проти відкриття апеляційного/касаційного провадження

 

На сьогодні вже можна констатувати використання ВС однієї з новел господарського процесу, яка є винятковою особливістю ГПК України, а саме — право учасника справи подати заперечення проти відкриття апеляційного касаційного провадження.

Так, у справі № 910/6975/17 відповідач, скориставшись вказаним вище правом, повідомив ВС про невідповідність інформації, яку надав позивач щодо дати отримання ним судового рішення.

ВС, вивчивши ці заперечення, врахував раніше невідомі суду обставини щодо фактичної дати отримання рішення позивачем і визнав причини пропуску строків неповажними.

Таким чином, з огляду на застосування ВС даного інструменту учасникам процесу та їхнім представникам бажано використовувати заперечення проти відкриття провадження у випадках пропуску процесуального стоку іншою стороною процесу. У перспективі цей інструмент може стати ефективним та дієвим способом протидії необґрунтованому поновленню пропущеного процесуального строку.

 

Попередній підхід до поновлення строків

 

Незважаючи на зовнішню цілісність та переважну єдність судової практики Верховного Суду у питанні поновлення процесуального строку, є судові рішення, які не відповідають сучасному підходу до правозастосування цього інституту. Такі випадки є поодинокими, однак їх існування спричиняє негативні наслідки для формування єдиної судової практики та породжує можливість для необґрунтованого поновлення процесуального строку.

Для прикладу, в справі № 914/1551/17 апелянт звернувся з апеляційною скаргою з шестимісячним пропуском строку. Апеляційний суд відмовив у поновленні процесуального строку з огляду на неповажність причин пропуску.

Заявник оскаржив таке рішення апеляційного суду до ВС. Касаційну скаргу було обґрунтовано тим, що заявник місяць перебував на стаціонарному лікуванні, оскаржуване рішення він не отримував, а відстежувати ЄДРСР він не зобов’язаний.

У свою чергу, ВС у цій справі дійшов доволі суперечливого виснов­ку. Так, суд зазначив, що поновленню підлягає встановлений законом 10-денний строк на оскарження рішення, і дії чи бездіяльність сторони поза межами цього строку не впливають на вирішення питання про поновлення цього строку. З огляду на це необхідно було з’ясувати наявність чи відсутність у відповідача поважних причин для оскарження судового рішення протягом встановленого законом 10-денного строку.

В іншій справі № Б-39/187-08 ВС поновив пропущений процесуальний строк, визнавши поважною причиною наявність розгалуженої структури підрозділів юридичної особи (банку). А у справі № 910/8265/16 Київським апеляційним господарським судом процесуальний строк було поновлено з огляду на те, що Держказначейство занадто завантажене.

Такі правові позиції є, швидше, винятком, аніж правилом, проте їх наявність негативно впливає на єдність судової практики у питанні поновлення процесуального строку та дотримання принципу правової визначеності.

 

Перспективи

 

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що фактично єдиною гарантованою підставою для поновлення процесуального строку є випадок, коли скаржник отримав повний текст оскаржуваного рішення не в день його проголошення або складення. І навіть у цьому випадку пропуск строку має бути розумним, адже невчасне отримання такого рішення не позбавляє заявника можливості ознайомлення з повним текстом судового рішення за допомогою ЄДРСР.

Усі інші причини пропуску процесуального строку будуть прискіп­ливо та ретельно аналізуватися суддями на предмет об’єктивної неможливості дотримання строку на подання відповідної скарги. Така позиція, безперечно, сприятиме підвищенню рівня дисципліни серед учасників процесу та забезпечуватиме дотримання принципу правової визначеності.