Практика: Знаки підозрілості

Дмитро ФУРМАН,
радник Moris Group

Аналіз неплатоспроможності банків — ознаки підозрілих операцій

Сьогодні, коли чималу кількість українських банків протягом останніх років було визнано неплатоспроможними та щодо яких Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) здійснюється процедура виведення їх з ринку, набуває актуальності аналіз причин неплатоспроможності таких банків. Метою аналізу, зокрема, є ідентифікація конкретних операцій, рішень, дій чи подій, що призвели до неплатоспроможності того чи іншого банку, осіб, дії чи бездіяльність яких завдали банку збитків, а також осіб, які внас­лідок цих дій отримали пряму або опосередковану майнову вигоду.

Для проведення такого аналізу необхідно від самого початку дос­лідження розуміти, якими можуть бути ознаки підозрілих операцій, що призвели до неплатоспроможності банку. Адже наявність непогашеного боргу перед банком за виданим кредитом ще не означає, що саме ця операція була вчинена з метою виведення коштів з банку: кредит міг бути наданий сумлінному позичальнику, який припинив обслуговування кредиту внаслідок якихось несприятливих обставин.

Отже, ознаками підозрілих операцій банку з позичальниками — юридичними особами, що могли бути вчинені з метою виведення кош­тів з банку, є такі індикатори:

 

1. Компанія-позичальник створена приблизно за півтора року до видачі кредиту з незначним статутним капіталом, при цьому її фінансова звітність за останній звітний рік містить досить суттєвий розмір валюти балансу.

Серед інших документів на отримання кредиту позичальник має надати банку фінансову звітність, показники якої відіграють суттєву роль в оцінці банком кредитних ризиків, прийняття рішення про видачу кредиту та визначення розміру резерву під кредитну операцію. Чим бездоганнішими є показники фінансової звітності позичальника, тим упевненішою є оцінка кредитних ризиків профільними службами банку та рішення банку про видачу кредиту з визначенням незначного розміру резерву під цю операцію (банк зацікавлений розрахувати якомога менший розмір резерву, оскільки значні резерви негативно впливають на фінансові показники банку та ускладнюють дотримання економічних нормативів, встановлених Національним банком України). Тому для отримання кредиту без наміру його повернення зазвичай використовуються компанії, які були створені приблизно за півтора року до видачі кредиту, оскільки такі компанії можуть надати банку фінансову звітність щонайменше за поперед­ній рік, і за цей час податкові органи, найімовірніше, ще не встигнуть анулювати реєстрацію цієї компанії платником податку на додану вартість (докладніше про це у пункті 3 нижче).

Крім того, фінансові показники позичальника мають бути співставними з розміром кредиту, за отриманням якого звертається позичальник, тому валюта балансу має бути сформована на достатньому рівні. Відповідно, такі компанії показують у своїй фінансовій звітності достатній для отримання кредиту розмір валюти балансу, яка зазвичай сформована за рахунок внутрішньогрупових трансакцій, про що докладніше йдеться нижче.

 

2. Валюта балансу компанії-позичальника сформована переважно за рахунок внутрішньогрупових транс­акцій.

З-поміж інших документів на отримання кредиту позичальник має надати банку розшифрування суттєвих статей балансу (дебіторська та кредиторська заборгованість, класифікована за суб’єктним складом, строками виникнення/погашення, дохід від реалізації товарів, робіт, послуг тощо). У компаній, яким надаються кредити з метою виведення коштів з банку, валюта балансу зазвичай сформована за рахунок транс­акцій між тими самими особами, тобто дебітори позичальника є одночасно його кредиторами, і якщо відокремити з балансу такі операції, то реальна валюта балансу позичальника суттєво зменшиться. Особи, за рахунок операцій з якими сформована валюта балансу позичальника, зазвичай є юридично непов’язаними з позичальником, але відстежуються ознаки контролю за змістом трансакцій між ними незалежно від формального володіння частками у статутному капіталі чи акціями, тому такі операції можна кваліфікувати як внутрішньогрупові.

Зазвичай такі операції є фіктивними, тобто операціями на папері без руху реальних товарів, але з аналізу лише фінансової звітності позичальника такий висновок зробити неможливо, це є предметом подальшого аналізу неплатоспроможності банку, в тому числі й шляхом проведення необхідних звірок з іншими банками, щодо яких ФГВФО здійснюється процедура виведення їх з ринку. Про фіктивність операцій може також свідчити анулювання реєстрації позичальника платником податку на додану вартість (ПДВ) за самостійним рішенням податкового органу, про що докладніше йдеться нижче.

 

3. Реєстрація компанії-пози­чаль­ника платником податку на додану вартість анульована за самостійним рішенням податкового органу.

Зазвичай на момент отримання кредиту позичальник ще є заре­єстрованим платником податку на додану вартість, реєстрація анулюється пізніше. Рідше траплялися випадки, коли реєстрація позичальника платником ПДВ була анульована за самостійним рішенням податкового органу ще до видачі йому кредиту банком. Але оскільки аналіз неплатоспроможності банку здійснюється значно пізніше, ніж було видано кредит, варто подивитися в онлайн-реєстрі платників ПДВ, який статус реєстрації цього позичальника платником ПДВ, і якщо реєстрація була анульована — коли це відбулося і з якої причини (чия це була ініціатива — позичальника чи податкового органу).

Ця ознака підозрілості має суттєве значення, оскільки кредити суб’єктам господарювання видаються на здійснення господарської діяльності і позичальники зазвичай декларують операції, що є об’єктом оподаткування ПДВ, та понад суму, перевищення якої тягне за собою обов’язкову реєстрацію платником ПДВ. Якщо ж реєстрація платником ПДВ анульована за самостійним рішенням податкового органу, то відповідно до норм Податкового кодексу України це означає, що особа, яка була зареєстрована як платник ПДВ, протягом 12 послідовних місяців не подає контролюючому органу декларації з ПДВ та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/пос­луг, здійснених з метою формування податкового зобов’язання чи податкового кредиту. Отже, якщо позичальник подав до банку фінансову звітність та розшифрування суттєвих статей балансу, які свідчить про здійснення операцій, що є об’єктом оподаткування ПДВ, але не мав реєстрації платником ПДВ чи згодом втратив таку реєстрацію, то є ознаки того, що валюта балансу позичальника була сформована за рахунок фіктивних операцій, тому потрібно лише порахувати ці 12 послідовних місяців, протягом яких позичальник не подавав контролюючому органу декларації з ПДВ або декларував відсутність оподатковуваних ПДВ операцій.

 

4. Прийняття рішень про видачу кредитів пулом, тобто одночасно декільком компаніям, розшифрування суттєвих статей балансів яких свідчить, що валюта їхніх балансів сформована переважно за рахунок трансакцій між цими ж компаніями-позичальниками.

Вище було розглянуто, що однією з ознак підозрілості операції, яка, ймовірно, була вчинена з метою виведення коштів з банку, є те, що валюта балансу компанії-позичальника сформована переважно за рахунок внутрішньогрупових трансакцій. Тож якщо банк приймає рішення про видачу кредитів одночасно декільком компаніям, які були створені приблизно за півтора року до видачі кредитів та які відповідно до розшифрування суттєвих статей їхнього балансу переважно здійснювали господарські операції виключно між собою, найімовірніше, таке кредитування здійснюється з метою виведення коштів з банку.

 

5. У позичальника немає поточного рахунку в банку на момент звернення до цього банку із заявою про видачу кредиту або такий рахунок було відкрито напередодні відповідного звернення.

Кредити без наміру їх повернення зазвичай видаються юридичним особам для поповнення обігових коштів, але такі юридичні особи, як правило, не здійснюють реальної господарської діяльності (немає реальних товарних операцій тощо). Якби позичальник мав поточний рахунок у банку, відкритий задовго до видачі кредиту, за яким відсутні обороти (рух коштів) з реальною господарською метою (відсутнє придбання чи продаж товарів, робіт, пос­луг), видача кредиту такій особі для поповнення обігових коштів була б надто ризикованою операцією і вочевидь свідчила б про неправомірні дії посадових осіб банку, що прийняли таке рішення (за винятком, якщо є виписка з поточного рахунку позичальника в іншому банку, яка свідчить про здійснення позичальником реальної господарської діяльності в достатніх для видачі кредиту обсягах).

Саме тому у позичальника, якому видається кредит з метою виведення коштів з банку, зазвичай немає поточного рахунку в цьому банку на момент звернення із заявою про видачу кредиту або такий рахунок відкривається напередодні такого звернення. У цьому випадку серед інших документів на отримання кредиту позичальник надає банку довідку про обороти за поточними рахунками в інших банках, в яких позичальник має відкриті рахунки, але така довідка містить лише інформацію про загальні обороти грошових коштів (оборот «дебет» та оборот «кредит») за певні періоди (зазвичай місяці) без деталізації, які саме платіжні операції проводив позичальник. Такі обороти зазвичай є штучно сформованими за рахунок безтоварних операцій (надання та отримання фінансової допомоги, оплата за інвестиційні сертифікати тощо) серед компаній, пов’язаних між собою відносинами контролю. Вочевидь, одна й та ж сума може переказуватися з рахунку на рахунок компаній групи багаторазово, штучно формуючи таким чином значні обороти за рахунком позичальника в іншому банку.

6. Кредитні кошти після їх отримання позичальником перераховуються на поточний рахунок цього ж позичальника в іншому банку через коррахунок такого іншого банку, відкритий у банку, що надає кредит.

Якщо кредитні кошти отримані позичальником без наміру їх використання з тією метою, з якою вони надаються відповідно до кредитного договору, то такі кошти одразу ж після їх отримання перераховуються на поточний рахунок цього ж позичальника в іншому банку, оскільки при спробі використати їх з іншою метою, не передбаченої кредитним договором, служба фінансового моніторингу банку мала б заблокувати такий платіж, а якщо навіть такий платіж відбудеться — вимагати дострокового повернення кредиту у зв’язку із порушенням цільового використання кредиту. Навіщо ж посадовим особам банку вчиняти очевидне порушення, якщо фінансовий моніторинг можна легко обійти. Для цього кредитні кошти після їх отримання позичальником перераховуються на поточний рахунок цього ж позичальника в іншому банку через коррахунок такого іншого банку, відкритий у банку, що надає кредит. Призначенням платежу в цьому випадку є перерахування коштів як рух грошових коштів між власними рахунками, без ПДВ. Такий платіж не може бути кваліфікований службою фінансового моніторингу банку як нецільове використання кредиту, оскільки ця операція не є використанням коштів на господарські потреби, і кредитні ­договори не ­забороняють такі трансакції. Залишається відкритим питання, яким чином у подальшому служба фінансового моніторингу банку здійснюватиме контроль за цільовим використанням кредиту, але це не є предметом цієї статті.

 

7. Забезпеченням за виданим кредитом зазвичай є товари в обороті та/або право вимоги на отримання грошових коштів, що мають надійти на поточний рахунок позичальника в банку, що видає кредит, від певних осіб.

Якість забезпечення є важливим елементом у системі оцінки кредитних ризиків та розрахунку розміру резерву під кредитну операцію. Якщо кредит видається без наміру повернення, то організатори цієї операції з боку банку зацікавлені, щоб банк мав забезпечення, вартість якого можна врахувати для розрахунку резерву під кредитну операцію, і в той же час щоб таке забезпечення було штучно сформованим або фіктивним. Саме таким забезпечення може бути застава товарів в обороті та/або права вимоги на отримання грошових коштів, що мають надійти на поточний рахунок позичальника в банку, що видає кредит, від певних осіб.

Щодо товарів в обороті, позичальники зазвичай надають банку балансову довідку про наявність відповідних товарів та/чи оборотно-сальдові відомості, а щодо права вимоги на отримання грошових коштів банку — договори купівлі-продажу, видаткові накладні, акти звіряння. У підозрілих операціях всі ці документи зазвичай оформлені між компаніями однієї групи, тож реальність усіх цих господарських операцій є сумнівною.

 

8. Врахування векселів за договорами врахування векселів, укладеними з позичальниками, що мають непогашений кредит у банку, з наступним спрямуванням коштів, отриманих за враховані векселі, в погашення такого кредиту.

Власне врахування векселів є досить поширеною активною опера­цією банків, однак коли враховується вексель з наступним спрямуванням коштів, отриманих за врахований вексель, в погашення виданого банком кредиту, це може бути ознакою виведення коштів з банку. Мета цієї операції — перекласти заборгованість за кредитом, зазвичай забезпеченим реальними активами або боржником за яким є пов’язана з банком особа, на іншу особу без наміру погашення цієї заборгованості, завершивши таким чином виведення коштів з банку. Емітентами врахованих векселів зазвичай виступають особи з ознаками фіктивності, що не здійснюють реальної господарської діяльності, тому платежі за такими векселями зазвичай забезпечуються неіснуючими майновими правами, а відтак, вексельне зобов’язання є фактично незабезпеченим.

Наостанок варто зазначити, що перелічені в цій статті ознаки пі­дозрілих операцій не є вичерпними, але в багатьох випадках саме ці ознаки є найбільш поширеними, на які необхідно звертати увагу.