Форензік-аудит: Зворотний зв’язок

Правильне управління фінансами та економічно обґрунтоване корпоративне структурування є запорукою ефективного функціонування компанії (холдингів, корпорацій, концернів, промислово-фінансових груп тощо). І не важливо, ці компанії у державній власності чи належать приватним особам — інвесторам.

Історія знає багато прикладів, коли недобросовісна, а інколи й протиправна діяльність топ-менеджменту чи власників великих компанії мала негативні наслідки не тільки для окремо взятих осіб, а й стосовно економічних показників країн, в яких ці компанії вели свій бізнес.

Показовими є економічні та соціальні наслідки, що настали після серії скандалів та розслідувань діяльності компаній у США: Enron, Worldcom, Tyco Internatial, Bernard L. Madoff Investment Securities, Lehman Brothers. Наприклад, незаконна діяльність всього двох осіб — генеральних директорів Enron, — призвела до фінансових втрат власників компанії у розмірі близько 74 мільярдів доларів, звільнення приблизно 5 тисяч співробітників та банкрутства енергетичного гіганта.

При цьому механізм, що був задіяний у злочинній діяльності, полягав у систематичному проведенні господарських операцій між Enron та безліччю її пов’язаних осіб — дочірніх компаній, що були зареєстровані в офшорних юрисдикціях (наприклад, на Кайманових островах було зареєстровано 652 дочірні компанії), за завищеними цінами. Така діяльність допомагала штучно підтримувати власну рентабельність та котирування на біржах, а також приховувати реальну ситуацію із накопченими боргами.

Проблема по-українськи

 

Щодо ситуації в Україні, то необхідно зазначити, що надмірне і, досить часто, необґрунтоване залучення українськими компаніями пов’язаних осіб у власних господарських операціях (у тому числі — зовнішньоекономічних) є наріжним каменем української економіки та банківського сектора, починаючи з 2014 року.

Зокрема, саме ця проблема стала однією з передумов економічної кризи в Україні 2014 року та основ­ною причиною так званого банкопаду — виведення Національним банком України (НБУ) з ринку понад ста банківських установ. Більше того, завдяки проведенню НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб великої кількості досліджень та форензік-аудитів таких банків — було виявлено глобальну тенденцію щодо використання пов’язаних осіб у кожному виведеному банку шляхом видачі інсайдерських кредитів, перекредитування та системномого фінансування бізнесу реальних (бенефіціарних) власників цих банків, виведення ліквідних активів та грошових кош­тів на компанії-нерезиденти, зареєстровані в офшорних чи низькоподаткових юрисдикціях.

Варто зауважити, що зазначена проблема є не тільки в банківському секторі України. Великого поширення набула практика використання власних пов’язаних осіб, у тому числі компаній-нерезидентів, для оптимізації податкового навантаження, ухилення від сплати податків, а нерідко й отримання певних виплат.

Вищезгадана практика несе в собі достатньо серйозні загрози стабільності економіки України, оскільки, по-перше, бюджет недоотримує значні суми податків, які могли бути спрямовані на розвиток інфраструктури України та фінансування критично важливих економічних та соціальних проектів. По-друге, виводиться оборотний фінансовий капітал та ліквідні активи, що створює додатковий тиск на фінансовий та банківський сектор. По-третє, окремі компанії можуть стати заручниками недобросовісних контрагентів, що призведе до проведення великої кількості перевірок з боку контролюючих органів.

 

Пов’язана особа

 

Що ж включає в себе поняття «пов’язана особа» та чому важливо правильно оцінювати ризики за операціями з ними?

Визначення поняття «пов’язана особа» та його категорії (або змістовно схожі поняття) містяться у багатьох нормативно-правових актах України: Податковому кодексі України, Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про інститути спільного інвестування», «Про акціонерні товариства», «Про публічні закупівлі» тощо. Серед регуляторних актів необхідно відзначити Положення про визначення пов’язаних з банком осіб, що затверджене постановою Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315.

На сьогодні українське законодавство оперує такими поняттями пов’язаних осіб, як:

— материнська компанія;

— дочірня компанія;

— афілійовані особи/компанії;

— асоційовані особи/компанії;

— власники істотної участі/контролери тощо.

Загальними ознаками, що притаманні кожній вищенаведеній категорії (юридичній/фізичній особі), є наявність впливу на господарську діяльність пов’язаних компаній та можливості прийняття в них управлінських рішень шляхом формального володіння часткою у статутному капіталі або правом голосу; значного/вирішального впливу незалежно від формального володіння; іншої форми контролю/впливу (наприклад, за допомогою родинних зв’язків, наявності значних ділових відносин, повноважень з управління або права вето).

В економічному плані відносини компаній з пов’язаними особами зазвичай характеризуються проведенням господарських операцій не на звичайних ринкових умовах (заниження цін, безоплатність операції, наявність зворотних домовленостей) та виходом за межі звичайного перебігу господарської діяльності. Саме у зв’язку з цим такі операції потребують більш детального аналізу (з боку внутрішніх/зовнішніх ­аудиторів, контролюючих органів) та/або обґрунтування (з боку компаній, що провели такі операції), оскільки вони несуть високі ризики викривлення фінансової звітності та вчинення шахрайства.

Ефективним методом виявлення таких ризиків є проведення форензік-аудиту діяльності компанії, її пов’язаних осіб та операцій між ними. У ході такого дослідження обов’язково підлягають ідентифікації:

— усі пов’язані особи компанії;

— характер взаємовідносин (рівень контролю/підпорядкування);

— здійснені господарські операції між ними (в тому числі — значні операції, що виходять за межі звичайного перебігу господарської діяльності).

Інформація для такої ідентифікації може бути отримана із різних джерел та документів компанії:

— податкові декларації та/або інформація, що подається в регуляторні органи;

— контракти або угоди з управлінським персоналом чи власниками компанії;

— значні контракти, що виходять за межі звичайного перебігу господарської діяльності;

— рахунки-фактури;

— поліси страхування, гарантії, поруки;

— інформація від третіх осіб;

— запевнення управлінського персоналу та власників компанії;

— звіти органів внутрішнього контролю/аудиту компанії.

У ході дослідження інформації, отриманої з перелічених вище джерел, особлива увага приділяється ознакам господарських операцій, що можуть характеризувати їх як вчинені з метою шахрайства, а саме:

— значна складність (наприклад, участь значної кількості пов’язаних осіб);

— незвичайні/неринкові умови або безоплатність (заниження ціни, відсутність відповідальності за порушення, нетипові умови погашення заборгованості);

— відсутність очевидного логічного економічного обґрунтування;

— одноразовий характер із залученням нового контрагента;

— часта зміна умов контракту до завершення терміну його дії;

— наявність зворотних домовленостей (зворотний викуп, можливість повернення товару).

Підвести риску

 

Тільки аналізуючи в такому розрізі господарські взаємовідносини між компанією та її пов’язаними особами можливо отримати достатнє розуміння операцій між ними, визначити чинники ризику шахрайства, забезпечити підтвердження достовірності відображення показників господарської діяльності у фінансовій звітності.

Крім того, результати форензік-ауди­ту, проведеного зовнішніми кон­сультантами, можуть надати власникам бізнесу та управлінсь­кому менеджменту впевненість в об’єк­тивному та неупередженому проведенні дослідження, а також достовірному відображенню діяльності власної компанії, виявити ризики, що можуть значно вплинути на її нормальну господарську діяльність, виступити доказом належного фінансового стану компанії перед контролюючими органами, а також різними фінансовими установами (включаючи банки).