Проблема: Кордонний номер

Євген ПІДЛІСНИЙ

Обмеження виїзду громадян за кордон може бути ефективним засобом впливу на боржників, а може призводити до порушення прав громадян

Однією із найсуттєвіших законодавчих проблем є те, що справи щодо тимчасового виїзду боржника за кордон розглядаються без виклику його до суду. При цьому боржники не завжди навіть знають про відкрите виконавче провадження щодо них і, відповідно, про наявність обмеження дізнаються лише при спробі перетину державного кордону. Тобто навіть судові ухвали про накладене обмеження боржники отримують далеко не завжди.

 

Підстави для застосування

 

Є точка зору, що неповідомлення боржників про розгляд питання щодо них обґрунтоване, бо інакше вони матимуть змогу виїхати за кордон ще до внесення їх до відповідної бази Держприкордонслужби. Але разом із тим особа позбавляється можливості висувати контраргументи і брати участь у судовому засіданні щодо себе.

За словами адвоката Ольги Додух, раніше отримати ухвалу суду про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника було дуже важко. «Суди задовольняли, мабуть, не більше двох подань виконавців з десяти. Це було зумовлено не лише стійкою позицією суддів, але й низькою якістю документів, які подавали виконавці до суду. Така багаторічна практика призвела до того, що стягувач фактично «домагався», аби виконавець подав таке подання, бо останні не дуже вірили в можливість отримання позитивного судового рішення», — говорить пані Додух. Олена Костецька, юрист ЮФ ALEXANDROV & PARTNERS, зазначає, що, за даними ЄДРСР, доволі часто можна побачити і рішення апеляційних судів, прийнятих за результатами перегляду ухвал судів першої інстанції з приводу тимчасового обмеження боржників у їх виїзді за кордон, якими такі ухвали були скасовані у зв’язку з недостатнім дослідженням районними судами всіх обставин справи. У більшості випадків суди приймають рішення про задоволення таких заяв лише у випадку доведення належними доказами факту умисного ухилення, хоча і є випадки, коли осіб безпідставно обмежують у праві виїзду за кордон, що в подальшому оскаржується ними в судовому порядку.

Юристи зазначають, що, обме­жуючи право виїзду за кордон, суди нерідко брали до уваги лише факт існування непогашеної заборгованості і майже автоматично задовольняли клопотання держвиконавців. Разом із тим і чинне законодавство, і відповідні роз’яснення Верховного Суду вказують на те, що підставою для застосування такого обмеження є саме ухилення боржника від погашення заборгованості, яка покладена на нього в судовому порядку. При цьому необхідно зазначити, що чинне законодавство не роз’яснює термін «ухилення». Юлія Зуєва, юрист INPRAXI LAW, зазначає, що аналіз загальних мовних норм дає змогу зробити висновок про те, що ухилення від погашення заборгованості передбачає вчинення боржником активних дій щодо утримання від погашення заборгованості або, нав­паки, невчинення дій (за наявності об’єктивної можливості до їх здійснення), необхідних для погашення заборгованості. Тому за останні кілька років районні суди менш схильні задовольняти клопотання держвиконавців щодо тимчасового обмеження виїзду за кордон, найчастіше через недоведеність умислу боржника щодо невиконання рішення суду про погашення заборгованості. Пані Зуєва наводить, зокрема, такий випадок. У постанові Апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 травня 2018 року колегією суддів було зазначено, що відповідно до положення статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб’єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов’язання. Також колегія суддів дійшла виснов­ку, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов’язань, ­покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Разом із тим наявні в матеріалах справи докази не вказують на ухилення особи від виконання покладених на неї судовим рішенням обов’язків.

 

Важіль впливу

 

Ефективність тимчасового обмеження виїзду боржника за кордон як захід забезпечення виконання рішення залежить від конкретних обставин, причому його не треба плутати з покаранням. Багато юристів вважають його дієвим засобом впливу на недобросовісних боржників. Юлія Зуєва говорить, що це стосується випадків, коли боржник володіє достатніми активами, майном для погашення заборгованості, однак юридично всі ці активи зареєстровані за іншими особами, і з певних власних міркувань боржник не вчиняє необхідних дій з погашення заборгованості. У таких випадках позбавлення можливості вільно перетинати державний кордон України з метою чи то відпочинку, чи то провадження господарської діяльності може стати досить дієвим важелем впливу на боржника.

На думку Ростислава Кравця, старшого партнера АК «Кравець і Партнери», у разі невеликих боргів таке обмеження може бути дієвим. Однак при великих сумах боргу такий захід нічого не дасть, окрім того, він може бути і скасований судом. Разом із тим пані Зуєва звертає увагу на велику кількість однотипних судових рішень, якими задоволено заяви державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України внаслідок «ухилення» боржників від виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у сумах 200, 300, 500 грн та подальше скасування таких обмежень внаслідок виконання зобов’язань боржником. «Це свідчить про те, що далеко не зав­жди судами приділяється достатня увага дослідженню наявності умислу боржника щодо невиконання рішення суду про стягнення заборгованості та об’єктивної можливості виконати таке рішення (зокрема, через неналежне повідомлення боржника державним виконавцем та інші», — зауважує Юлія Зуєва.

Здається, кредитори — перші, хто зацікавлений в обмеженні, але інколи воно може зіграти з ними злий жарт. Пані Зуєва зазначає: «У свідомості людей досі не здає позицій упередження про те, що виїзд за кордон це обов’язково відпочинок і такий собі елемент «лакшері» способу життя. При цьому люди часто забувають про те, що подеколи виїзд за кордон зумовлений робочими питаннями, а іноді той чи інший вид діяльності за кордоном узагалі є єдиним способом заробітку для особи, а отже, заборона такого виїзду не сприяє отриманню боржником грошових коштів, які могли б бути витрачені, в тому числі, на погашення заборгованості».

Водночас Ірина Столярчук, адвокат Pavlenko Legal Group, зазначає, що досягнення в суді позивного вирішення питання про тимчасове обмеження виїзду боржника за кордон може кардинально змінити ситуацію з поверненням заборгованості на користь стягувача. За умови, що боржник є соціально активною особою та потребує поїздок за кордон. Необхідно зауважити, що така практика є особливо ефективною в літній період відпусток.

 

Питання скасування

 

Антон Куц, радник з питань вирішення конфліктів та сімейного права АО DeFENSE, виділяє такі підстави скасування постанови про тимчасове обмеження виїзду боржника за кордон:

1. У матеріалах виконавчого провадження немає документів, що боржник повідомлений належним чином про виконавче провадження. Логіка очевидна: особа не може умисно ухилятись від зобов’язань, про які їй невідомо.

2. Постанову винесено з порушенням юрисдикції чи підсудності. Незалежно від суду, який виніс рішення по суті справи, чи то органу, що виніс рішення, які стали в основі виконавчого провадження, питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України вирішується судом першої інстанції цивільної юрисдикції за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

3. Відсутність погодження начальника відділу ДВС за поданням державного виконавця. Таке ­погодження є частиною процедури, зазначеної у законі, тому її порушення свідчить про незаконність рішення.

4. Відсутність чи неналежне обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов’язань чи зобов’язань боржника — юридичної особи, якщо обмеження застосовується до керівника юридичної особи. Тягар доведення факту ухилення особи від виконання зобов’язання покладаються на державного виконавця. Має бути зазначено, які саме дії (бездіяльність) боржника вважаються ухиленням, а також наведені докази, що свідчать про таке ухилення. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов’язань повинен уже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Лише невиконання зобов’язання в строк, наданий для його добровільного виконання, не є підтвердженням ухилення боржника.

Олена Костецька наводить такий кейс компанії ALEXANDROV & PARTNERS. Державний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження клієнта у праві виїзду за межі України. Подання мотивував тим, що на виконанні перебувало виконавче провадження про стягнення з клієнта на користь іншої особи заборгованості та вказував, що рішення суду щодо стягнення заборгованості не виконане боржником і будь-яких дій на його виконання не здійснено. Основним аргументом на захист клієнта у справі було те, що державний виконавець не надав жодних доказів того, що клієнт умисно ухиляється від виконання рішення суду. До того ж у матеріалах справи не було відомостей про те, що клієнтом чи членами його сім’ї отримувалась копія постанови про відкриття провадження та немає доказів отримання ним цієї постанови.

 

Іноземний досвід

 

Кожна держава самостійно визначає перелік обставин, які можуть бути визнані такими, що зумовлюють обмеження особи у вільному пересуванні. Схожа до української практика тимчасової заборони виїзду за кордон у разі ухилення від погашення заборгованості є, зокрема, в Росії та Болгарії. Проте, як говорить пані Зуєва, у Латвії наявність заборгованості не є підставою для обмеження у перетині державного кордону. Латвійське законодавство містить обмеження щодо виїзду за кордон лише у випадках, якщо щодо особи порушено кримінальну справу і запобіжним заходом обрано підписку про невиїзд, а також якщо визначений нагляд поліції, а також для осіб, щодо яких є підозри, що вони планують взяти участь у збройному конфлікті, терористичних або інших діях, у результаті яких є достатні підстави вважати, що після повернення в Латвійську Республіку особа буде загрожувати національній безпеці.

Ростислав Кравець говорить, що іноземна практика, на відміну від української, не має постійного характеру: «Заборона, навіть за наявності боргу, переглядається через певні проміжки часу. Це здійснюється з метою запобігання зловживанням та порушенням прав та основоположних свобод людини». Треба також звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово в різних категоріях справ (які стосуються різних категорій осіб, починаючи з тих, хто має непогашену заборгованість, і до осіб, які визнані винними у вчиненні умисного злочину та не є повністю реабілітованими) зазначав, що автоматична заборона на виїзд за кордон без урахування особистих обставин заінтересованої особи не може бути визнана «необхідною у демократичному суспільстві».

Олена Костецька згадує показову справу «Гочев проти Болгарії» від 26 листопада 2009 року. У своєму рішенні ЄСПЛ сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і, по-третє, знаходитися у справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів необхідно пам’ятати, що таке обмеження може бути виправдане лише тоді, коли воно справді сприятиме погашенню заборгованості.

Ростислав КРАВЕЦЬ,  старший партнер АК «Кравець і Партнери»
Апеляційні суди у більшості випадків скасовують рішення судів першої інстанції про заборону виїзду за кордон. Окрім того, останнім часом і суди першої інстанції не дуже часто задовольняють відповідні подання державних чи приватних виконавців у зв’язку з відсутністю доказів, які свідчили б про можливість виконання рішення суду, пов’язану саме з періодичними виїздами за кордон. Окрім того, ЄСПЛ неодноразово вже зазначав у своїх рішеннях про порушення прав людини такою забороною. Зокрема, відносно недавно, у 2013 році, було прийняте рішення у справі «Хлюстов проти Росії», де, зокрема, зазначено: «Співмірність обмеження виїзду у зв’язку з несплатою боргу виправдана лише настільки, наскільки вона сприяє переслідуванню цілі забезпечення повернення боргу».

Крім того, навіть якщо це було обґрунтовано в самому початку, заходи, що обмежують свободу руху людини, можуть стати непропорційними і порушити його індивідуальне право, якщо вони будуть автоматично продовжуватися протягом тривалого періоду. У будь-якому разі місцева влада зобов’язана забезпечити, щоб обмеження прав людини залишати свою країну з самого початку та протягом усього часу його дії були обґрунтовані та пропорційні у зв’язку з обставинами. Вони не можуть продовжуватися тривалий період без регулярного перегляду. Такий розгляд, як правило, здійснюється в останній інстанції судом, оскільки він має найкращі гарантії незалежності, безпристрасності та законності процедури. Обсяг судового перегляду повинен дозволити суду врахувати всі фактори, в тому числі й ті, що стосуються співмірності обмежувальної міри.

 

Ірина СТОЛЯРЧУК, адвокат Pavlenko Legal Group

Тимчасове обмеження виїзду боржника за кордон є справді ефективним механізмом, що сприяє виникненню у боржника, як соціально активної особи, додаткової мотивації повернути заборгованість. Проте такий механізм може бути застосований лише у випадку доведення, що боржник дійсно ухиляється від виконання рішення суду. Поняття «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням» суди розуміють як свідомі діяння або бездіяльність боржника, що спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об’єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Усе це має довести державний/приватний виконавець, як і надати суду відповідні докази, в тому числі того, що боржник має паспорт для виїзду за кордон і, відповідно, має реальну можливість виїхати за межі України. Проте в силу відсутності чіткої регламентації цієї процедури законодавством та враховуючи інколи недостатньо високий рівень підготовки кадрів державної виконавчої служби суди не завжди застосовують до боржників такі заходи впливу.

Отже, по-перше, треба пам’ятати, що невиконання рішення суду у зв’язку з відсутністю у боржника майна, за рахунок якого він міг би погасити заборгованість, не є свідченням ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням суду. По-друге, стягувачу необхідно самостійно та за допомогою виконавця намагатися вжити всіх заходів доведення, що майно у боржника таки є. Наприклад, шляхом направлення періодичних запитів щодо відкритих рахунків боржника та коштів на цих рахунках, здійснення опису майна боржника тощо.

 

Ольга ДОДУХ, адвокат-фрілансер

Українські реалії виконання судових рішень такі, що боржник знаходиться у більш привабливому стані, йому досить легко приховати свої кошти та майно. Лазівки у законодавстві дозволяють боржникам ефективно ними користуватись. Особливо коли сума боргу є значною. Це проблема не лише виконавчого законодавства, але й низки інших законів, які дозволяють мати великий обіг коштів у тіні. Наявність такого інструмента, якщо боржник справді має змогу їздити за кордон, дає змогу ефективніше стимулювати розрахуватись за боргами. Випадки, коли боржник ухиляється від виконання рішення, переховується від виконавця та вже переписав усе своє майно на родичів та близьких, мають присікатися можливістю обмеження вільного пересування за кордон, яке багато хто цінує.

Є завжди виняток, коли дійсно з боржника нічого взяти і таке обмеження для нього не несе додаткового обтяження та не стимулює до виконання. Або боржник узагалі нічого не знав про борг. Але такі випадки — швидше, відсутність дієвого механізму взаємодії між учасниками провадження або халатність самих боржників до свого минулого. Але в цілому це, мабуть, наразі один із небагатьох інструментів, який може справді змусити боржника розпочати роботу не з приховання свого майнового стану, а з погашення боргів.