Судова практика: Фахова думка

Інститут експерта з питань права називали однією із родзинок оновлених процесуальних кодексів. Він мав би ознаменувати зміну парадигми цивільного, господарського процесів та перехід до принципу змагальності. Утім, техніка «введення» цього інституту в національне правове поле дала деякий збій, що ускладнює застосування та унеможливлює залучення як експерта з питань права іноземних спеціалістів без наукового ступеня. Законодавець не роз’яснює, хто може ініціювати залучення експерта з питань права, не конкретизує, яким чином може підтверджуватися його фаховий рівень, та не уточнює, хто може вважатися «визнаним фахівцем у галузі права».

На практиці, як стверджують юристи, виникає ще більше питань: суди, як правило, відмовляються враховувати такі висновки у зв’язку з неправильно визначеними питаннями, а тому характеристики самого експерта взагалі не аналізуються. Утім, є і позитивний досвід. Правники переконані: цей інститут має великий потенціал. Зі збільшенням кількості транснаціональних спорів необхідність в авторитетній для суду думці експерта підвищуватиметься

Ігор КРАВЦОВ, керуючий партнер ЮФ EVRIS

Інститут експерта з питань права не може застосовуватись належним чином, оскільки його конструкція в процесуальних кодексах сформована не належним чином.

Перш за все необхідно звернути увагу на неузгодженість у визначеннях «експерт з питань права» та «експерт у галузі права», обидва з яких містяться в кодексах.

По-друге, залучення експерта з питань права до участі у справі, а також можливість подання учасниками справи висновку такого експерта з метою приєднання до матеріалів справи деякою мірою ставить під сумнів професійну компетентність суддів.

По-третє, відповідно до законодавства судовому експерту заборонено вирішувати питання права, що також виявляє термінологічну суперечність.

Зазначений інститут, за задумом, стосується змісту норм іноземного права. А на сьогодні нові процесуальні кодекси дозволяють зловживання цим процесуальним інструментом, намагаючись перекласти відповідальність за правову позицію в рішенні не на суд, а на інших учасників процесу.

Стосовно останнього питання, так. Інститут експерта з питань права, якщо він належним чином виписаний у законодавстві, стає популярнішим. У більшості країн світу схожі норми застосовуються при вирішенні спорів, пов’язаних з іноземним законодавством. Природно, що суддя не може бути фахівцем у праві інших країн. Проте до наших процесуальних кодексів додано й норми, що стосуються застосування аналогії закону чи аналогії права, що, фактично, є повноваженнями суду. Загалом же з ростом транснаціональних зв’язків збільшується кількість таких же спорів. Цей факт зумовлює актуальність експерта з питань права за нинішніх умов та дає змогу прогнозувати його розвиток у майбутньому. Тому чим швидше будуть прийняті норми, якими належним чином пропишуть функціонування інституту експерта з питань права, тим швидше ці норми стануть не просто текстом у кодексі, а реальним, живим правом.

Чи брали ви участь у судовому засіданні, де залучався експерт з питань права? Користувалися правом на подання до суду висновку експерта у галузі права? Щодо яких питань? Експертом з питань права може залучатися особа, яка є визнаним фахівцем у галузі права. На вашу думку, якими критеріями можна охарактеризувати «визнаного фахівця у галузі права»?

Олег ЛАЗОВСЬКИЙ, радник ЮФ Asters

Юридична фірма Asters однією з перших на українському юридичному ринку почала використовувати у практиці вирішення спорів процесуальну новацію, запроваджену параграфом 7 глави 5 Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, а саме — подання до судів висновків експертів у галузі права щодо застосування аналогії закону або аналогії права.

Зазвичай ми використовуємо такий інструмент доказування у випадках необхідності усунення правової невизначеності, коли наші опоненти у судових спорах вдаються до довільного тлумачення положень чинного законодавства з метою введення суду в оману.

Але при цьому необхідно пам’ятати, що висновок експерта у галузі права можливо використовувати виключно щодо застосування аналогії права/закону, тоді як більшість документів під назвою «висновок експерта у галузі права», що долучаються до матеріалів судових справ нашими опонентами, містять лише коментарі фахівців до правових норм або погляди правників щодо правильного, на їхню думку, застосування норм права у спірних правовідносинах.

Крім того, цікавою особливістю висновків експертів у галузі права є те, що такі висновки не є доказами, хоча про можливість їхнього застосування і зазначено у главах «Докази та доказування» процесуальних кодексів, тому подання висновків, на відміну від висновків експертів та інших доказів у справі, можливе на будь-якій стадії судового процесу з метою забезпечення суду додатковими джерелами відомостей, на які він може посилатися в судовому рішенні, незважаючи на те, що висновки експертів у галузі права не є обов’язковими для суду та мають виключно консультативний характер.

Експертом з питань права може залучатися особа, яка є не лише визнаним фахівцем у галузі права, але й має науковий ступінь доктора юридичних наук або кандидата юридичних наук (доктора філософії). При цьому, на мою думку, визначальним у питанні залучення експерта у галузі права має стати саме наукова галузева спеціалізація такого висококваліфікованого фахівця. Варто зазначити, що юридична фірма Asters співпрацює виключно із визначними представниками вітчизняної юридичної наукової спільноти, зокрема Київським регіональним центром Національної академії правових наук України, юристи-науковці якого входять, у тому числі, і до складу Науково-консультативної ради при Верховному Суді, яка вивчає проблемні питання застосування норм права, що виникають у судовій практиці, і надає Верховному Суду висновки та рекомендації.

 

Чи застосовується належним чином в Україні інститут експерта з питань права? Які труднощі виникають під час застосування?

Ксенія ПОГРУЖАЛЬСЬКА, старший юрист Baker McKenzie

Експерт з питань права за новими процесуальними правилами може бути залучений у двох випадках: для з’ясування питань застосування аналогії закону, аналогії права та для встановлення змісту норм іноземного права.

На практиці учасники справи часто надають суду як «висновок експерта у галузі права» підготовлені фахівцями у галузі права України висновки, які містять безпосередній аналіз правових норм національного законодавства, що підлягають застосуванню для вирішення справи в цілому, при цьому питання аналогії закону або права в таких випадках навіть не порушуються. Як показує судова практика, у більшості випадків відповідні висновки судами не приймаються як такі, що не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України, оскільки аналіз законодавства в них виходить за межі тих питань, які можуть бути передані на вирішення «експерту у галузі права».

Важливо також враховувати, що процесуальні кодекси не передбачають можливості призначення експертизи з питань у галузі права, дозволяючи лише подання відповідного виснов­ку учасниками справи для його долучення до матеріалів, а також допуск відповідного експерта до участі у справі. Окрім того, що проведення експертизи у галузі права не передбачене нормами законів, відповідний висновок щодо неможливості її призначення випливає з аналізу загального порядку призначення експертизи. Так, експертиза може призначатися судом виключно щодо питань, які не є питаннями права, вирішення яких вимагає спеціальних знань та не охоплюється компетенцією суду.

Неможливість призначення експертизи у газу права (навіть для вирішення питань щодо застосування аналогії закону чи права) також підтверджується і нещодавно висловленою правовою позицією Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Так, у справі № 910/9971/17 (ПАТ «НПК-Галичина» проти АМКУ) постановою від 26 жовтня 2018 року Об’єднана палата Касаційного господарського суду скасувала ухвалу Київського апеляційного господарського суду про призначення експертизи, на вирішення якої апеляційний суд поставив питання у галузі права, вирішення яких є компетенцією суду. При цьому такі питання хоча і стосувалися застосування аналогії закону, однак, були питаннями суто правовими. Так, суд зазначив, що «ГПК України суду не надано право призначати експертизу у галузі права про застосування аналогії закону чи аналогії права», а тому незаконним є «призначення судової експертизи з питань, які, в принципі, не можуть ставитися судом на вирішення судової експертизи». Зазначена постанова Об’єднаної палати Касаційного господарського суду цікава ще й з точки зору можливості оскарження в касаційному порядку ухвал апеляційних судів про призначення експертизи взагалі, але це вже інше питання.

Крім того, відкритим залишається питання підтвердження статусу «експерта у галузі права» (або «експерта з питань права» як одночасно його називають процесуальні кодекси). Так, законодавство вимагає, щоб відповідна особа мала науковий ступінь та була «визнаним фахівцем у галузі права». При цьому, якщо стосовно того чи іншого експерта у галузі права Україні в теорії суд може сам надати оцінку наявності наукового ступеня, фаховості експерта та його визнання, то встановити відповідні обставини щодо іноземних експертів може бути не так просто. За відсутності чітких стандартів доведення зазначених обставин можуть мати місце ситуації, за яких той чи інший експерт у галузі іноземного права буде безпідставно недопущений до участі у справі через те, що, на думку суду, він не є «визнаним фахівцем у галузі права» у відповідній країні.

Експертом з питань права може залучатися особа, яка є визнаним фахівцем у галузі права. Якими критеріями, на вашу думку, можна охарактеризувати «визнаного фахівця у галузі права»?

Мирослава САВЧУК, радник ЮФ Aequo

Інститут експерта з питань права є новелою, що була запроваджена до процесуальних кодексів лише наприкінці минулого року. Нечисленна поки практика, в якій перед судом поставало питання залучення такого експерта, переважно стосується питань, що аналізує експерт у своєму висновку. При цьому суди, як правило, відмовляються врахувати такі виснов­ки у зв’язку з неправильно визначеними питаннями, а тому характеристики самого експерта взагалі не аналізуються.

Оновлені кодекси також не дають відповіді на питання, якими якостями повинен володіти «визнаний фахівець у галузі права», а лише вказують на необхідність наявності у нього наукового ступеня. Та якщо наявність ступеня — критерій формальний, то «визнання» є доволі загальним та оціночним критерієм.

Очевидно, що таке визнання перш за все має бути наслідком глибокої експертизи. Хоча процесуальні кодекси не містять такої вимоги, якщо експерт спеціалізується саме на тій галузі або на тому питанні, щодо яких надається висновок, авторитетність такого експерта в очах суду та сторін вочевидь буде більшою. Якщо висновок експерта надається щодо змісту норм іноземного права, то, очевидно, що визнання та експертиза такого експерта повинна стосуватися саме відповідного іноземного права.

Дискусійним також може бути питання щодо того, чи повинен експерт бути визнаним теоретиком (що начебто презюмувалось законодавцем, виходячи з вимоги про наявність наукового ступеня), чи практиком з великим досвідом та визнанням серед колег. Оскільки формально кодекс жодного обмеження щодо залучення експерта-практика не містить, вочевидь таке питання вирішуватиметься у кожному конк­ретному випадку. Разом із тим уже зараз можна сказати, що вимога щодо наявності наукового ступеня суттєво звужує можливість залучення як експерта з питань права юристів-практиків, які, як правило, такого ступеня не мають.

Насамкінець, але не в останню чергу визнання експерта має передбачати не лише високий рівень експертизи і професійних якостей, а й бездоганну репутацію. Лише тоді думка експерта буде насправді авторитетною як для сторін, так і для суду.