№11 Листопад 2018 року → У вільний час

Хобі: Гольфійські луки

Володимир Ващенко, адвокат, партнер та співзасновник юридичної компанії VB PARTNERS, займається судовою практикою щодо захисту бізнесу, податків та цивільного права. Це все можна дізнатися з офіційної біографії. Але ж ми говоримо про вільний час, навіть якщо його обмаль і він є тільки під час відпусток. Що дає змогу відпочити, переключитися та обійти світових зірок у змаганнях? Так, мова про гольф!

 

Володимире, з чого почалось ваше захоплення гольфом?

Улітку 2011 року Американська торговельна палата (American Chamber of Commerce) запросила мене на презентацію гольф-клубу під Києвом. У цей день у мене було засідання у Вищому господарському суді, тому я запропонував дружині Юлії з сином відвідати цікавий захід. На моє здивування, Юлія повернулася натхненною. Більше того, разом ще з двома дівчатами вони записалися на місячний курс. Другим до гольфу долучився син Денис, якому тоді було сім років і в якого справді виходило завдяки дитячій безпосередності. Пізніше, у дев’ять років, він кинув гольф та почав грати рок.

Коли напередодні 2013 року я отримав від родини як подарунок гольф-бег з набором ключок, мені нічого не залишалося, як долучитися та взяти кількаденний курс на різдвяні свята в готелі м. Белек (Туреччина). Проте моя негнучкість розчарувала тренера з ПАР. Він відмовився надати мені сертифікат (грінкард) на підтвердження рівня. Можна було б покинути…

 

А хто ж відкрив для вас цей спорт?

Несподівано, через Facebook, тодішній капітан київського клубу Вадим Фрузе запросив нашу сім’ю у гольф-тур до Болгарії. Було понад 90 людей, серед яких олімпійські призери, народні депутати, політтехнологи, ресторатори, ­телевізійники. Саме можливість брати участь у спортивних турнірах з такими ж аматорами вдень, а ввечері грати за дружним столом у покер, мафію, Імаджінаріум дало поштовх взяти ще декілька курсів з різними тренерами у Харкові та Болгарії. З більшістю спілкуємось і досі, беремо участь у товариських щорічних поїздках на Кіпр та до Туреччини. При цьому організацією повністю переймаються наші друзі Вероніка та Роман Растворцеви з компанії Studentland.

 

До речі, для вас це спорт чи більше зайняття для вільного часу?

Це одночасно і спорт, і хобі. Спорт, бо гра триває 4,5—5,5 фізично активних годин, під час яких проходиш 8—9 км полів (18 лунок). Є змагальність з трьома гравцями у флайті, а з іншими учасниками турніру — за очками у турнірній таблиці. Є азарт. Є індивідуальні та командні формати гри. Усе визначається регламентом конкретного турніру. Бувають і корпоративні (у жовтні був для юристів), і екзотичні варіанти (нещодавно відбувся дрінк-турнір). Мета начебто проста — забити м’ячик у всі 18 лунок стандартного поля за найменшу кількість ударів різними видами ключок. Різними, бо б’ють на відстань від 1 до 250 м. Але у кожного професійного гравця (таких в Україні одиниці) або аматора є офіційний числовий рівень (гендікап), який знижується або підвищується залежно від результатів турнірів. Цей гендікап дозволяє гравцям нижчого рівня робити більшу кількість ударів, але отримувати такі ж очки, як і профі. Тобто теоретично я можу змагатися з будь-ким із перших світових ключок. Тому цей азарт і дозволяє отримувати задоволення від гри, а тривалість процесу — ще й задоволення від спілкування з новими людьми. Вам завжди є про що поговорити з іншими гравцями незалежно від їхньої професійної приналежності.

Якщо вірити фільмам, то гольф — це спорт мільйонерів на відпочинку. Наскільки це відповідає дійсності в Україні?

Звісно, з фільмів більшість має уяву про деяку елітарність цього спорту. Але витрати на гольф-спорядження, спеціальне взуття та м’ячі можна цілком порівняти з витратами на дайвінг тощо. Під питанням вартість гри на полі у 18 лунок. У країнах Заходу цей спорт давно став масовим. У Сполучених Штатах є десятки тисяч клубів, а вартість гри може становити 36 доларів. В Україні лише кілька повноцінних клубів, де вартість може сягати 4—5 тисяч гривень. На турнірах є можливість пограти за значно помірнішу ціну. Причина високої вартості у тому, що декілька сотень українських та незначна кількість іноземних гольфістів не можуть забезпечити компенсацію значних витрат на утримання полів. У туристичних Туреччині, Болгарії та на Кіпрі ціни є прийнятними, а часто фактично входять до вартості проживання. Відповідні клуби повністю завантажені, а у високий сезон час гри (англ. Tee Time) необхідно бронювати заздалегідь, іноді за тижні чи навіть місяці.

 

Що потрібно знати на полі новачку? Чи потрібен тренер, має бути певна систематичність у заняттях?

В основі правил гольфу лежить принцип чесності. Як заявлено на обкладинці офіційного видання правил: «Грай м’яч так, як він лежить, грай на тому майданчику, що є, і в будь-якому випадку роби все по-чесному» (Play the ball as it lies, play the course as you find it, and if you can not do either, do what is fair).

Безумовно, щоб зростати, необхідні системні тренування. Без тренера неможливо засвоїти техніку удару та перші правила. Далі потрібно постійно, для аматорів не менше двох-трьох разів на тиждень, тренуватися. Знаю деяких аматорів, які вкладають тижні часу та десятки тисяч євро у навчання, тренерів та закордонні школи. Більшість усе ж таки просто отримують задоволення від самос­тійних тренувань та аматорських турнірів. До того ж під час турнірів завжди є ознайомчі тренування для гостей. Крім того, більшість клубів пропонують для новачків групові навчання за прийнятні кошти, надалі пропонують дисконтні абонементи.

Займатися в Києві у мене не виходить — перевантажений. Вдається переключатися лише за межами України, в турі з друзями або на сімейному відпочинку, іноді ще у Харкові.

Загалом можна сказати, що український гольф інтегрований у світовий. Розрізняють професійний та аматорський рівні. Професіоналів в Україні одиниці. Аматорів ще більшість і за світовими правилами на будь-яких турнірах, у тому числі за межами України, вони не мають отримувати призи понад 400 фунтів.

Проте впродовж останніх двох років я взяв участь в українських етапах турнірів Mercedes, Turkish Airlines, Maxx Royal та R&F. Іноді вдало, але в більшості турнірів результатом незадоволений. Отримав декілька призів, зокрема виборов третє місце у своїй гендікапній групі «Глорії гольф». Але подальші здобутки неможливі без додаткових зусиль. Тож будемо тренуватися і грати!