Проза життя: Правила життя
Євгенія СОЛОДКО

Він полюбляє нагадувати, що адвокати — совість держави. Він вірить, що ця професія в Україні відродить колишній престиж. Як захисник він веде складні політичні процеси і за словом до кишені не полізе. Його приємно слухати та читати. І навряд чи комусь дуже хочеться опинитися з ним по різні боки барикад. Євгеній Вікторович Солодко — голова адвокатського об’єднання «Солодко і Партнери», адвокатською діяльністю займається понад 20 років. Його основні спеціалізації: кримінальне право, кримінальний процес, сфера економічних злочинів, захист держслужбовців. Сьогодні Євгеній Вікторович ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

Ніколи не мріяв бути адвокатом, але зараз не уявляю життя без цієї найцікавішої у світі, божевільної роботи. Є такі професії, які забирають всього, без залишку. Адвокат — це саме така неймовірна професія, яка стає способом життя. Навчати, лікувати і захищати — справи гідні та богоугодні.

Кримінальний захист у сучасних умовах — це протистояння з державою, яка грає безпринципно і не за правилами. Адвокат залишається сам на сам з усією каральною машиною держави.

Бути Людиною — найважчий щоденний іспит цього світу, а в юриспруденції особливо.

Я виріс у родині військового моряка-підводника, офіцерське оточення абсолютно чітко сформувало моє ставлення до понять «честь», «гідність», «Родина». А перейняте від батька правило «матроси не здаються» допомагає долати різноманітні життєві та професійні труднощі.

Краще бути, ніж здаватися.

Не можна захищати людину і не співчувати. Якщо перестаєш «помирати з кожним пацієнтом» — треба йти із професії.

Підспудно чекав кризу середнього віку, так і не дочекався, а можливо, не помітив. Коли є чим зайнятися і про кого турбуватися — жодній кризі немає місця.

Спробував уявити себе суддею і зрозумів, що мені це не цікаво. Та й волосся ще не сиве, а судити можна тоді, коли голова засріблилася.

За нормального ставлення до своєї професії все буде — успіх, визнання тощо. Просто треба «викладатися на повну». Успіх у житті — це марна уява: або ти живеш своїм життям, єдиним, непов­торним, унікальним, або ти просто існуєш.

Судова система знищена, вона поставлена під контроль виконавчої влади, незалежність судів залишається мрією. Державу та всі її інститути треба вибудовувати з самого початку, тут важлива щирість бажання будувати державу, бути подвижником, інакше ніяк.

Колекціонування — це цікавий шлях вивчення історії, її пізнання через твори мистецтва. Ікона — це дихання Бога, його слід, залишений рукою іконописця, та ще й не кожного — справжнього Майстра відчуваєш, а вже потім розглядаєш його витвір, і, коли затамовується подих, — це воно!

Цікаво згадувати батьків, будучи вже батьком, — такі спогади надають музиці життя цікавого звучання. «Ви тільки луки, з яких пос­лані вперед живі стріли, які ви назвете своїми дітьми» — Джебран Халіль Джебран.

Найнедосконаліші створіння на землі — люди, бо не відають, що творять, але при цьому вважають себе вінцем творіння.

Викладання — це можливість поділитися досвідом. «Якщо ти вмієш пояснити прийом, отже, ти його знаєш». Так вчив Тренер, і життя показало, що він має рацію.

День, проведений на полюванні, в життєвий залік не іде!