Судова реформа: Бути ключем

Олександр КРЕНЕЦЬ,
радник ЮФ Evris

Петро НОВАКОВСЬКИЙ,
молодший юрист ЮФ Evris

Десять ключових новацій судової реформи

2018 рік, що добігає завершення, ознаменувався для всієї професійної юридичної спільноти як рік втілення в життя розпочатої наприкінці 2017-го нової віхи судової реформи. За цей час розпочав роботу Верховний Суд, значних ротацій зазнав суддівський корпус, а практикуючі юристи зіткнулися з процесуальними новелами оновлених кодексів. Ці та інші новації судової реформи пропонуємо оглянути у цій статі.

 

Новий Верховний Суд

Головною подією судової реформи, беззаперечно, можна вважати створення нового Верховного Суду та перехід судової системи України до класичної моделі, що складається з трьох ланок: першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Об’єднання касаційних судів у межах одного Верховного Суду, можливість розгляду справи в рамках колегії суддів, палати, об’єднаної палати або ж Великої Палати має послужити ще одним фактором, що сприятиме уніфікації підходів та єдності судової практики — однієї із найбільших проблем судової системи України.

Окрім цього, варто відзначити значне зменшення суддівського корпусу Верховного Суду, обмеження у 200 суддів, що встановлене законом, а також суттєву ротацію складу: понад 40 % нових у судовій системі людей. Звичайно, навантаження на Верховний Суд наразі колосальне — дається взнаки накопичення старих незакінчених справ. Але, сподіваємося, поступово ситуація вирівняється, і судді Верховного Суду матимуть змогу працювати в умовах, до яких звикли їхні закордонні колеги.

 

Змінено правила кваліфікаційного оцінювання суддів

Процедура обов’язкової переатестації суддів, розпочата ще у 2016 році, цьогоріч набрала нових обертів. Так, 13 лютого 2018 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України було внесено зміни до власних локальних актів щодо методології та процедури проходження переатестації, а 14 лютого розпочато новий етап переатестації. Порівняно з першими кроками стосовно ротації суддівського корпусу, що відбулись у 2015 році, коли законодавством не було передбачено можливості звільнення судді внаслідок неуспішного проходження чи відмови від проходження такого оцінювання, на сьогодні як Конституцією, так і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено: виявлення за результатами оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від оцінювання є підставою для звільнення його з посади.

Кваліфікаційне оцінювання суд­дів складається з двох етапів: пер­ший етап — іспит, під час якого суддя складає тест на знання права і виконує практичне завдання з написання проекту судового рішення; другий — співбесіда, якій передує детальне вивчення суддівського досьє на підставі матеріалів що надходять від Громадської ради доброчесності, НАБУ, НАЗК інших держорганів та навіть громадян України, інформації щодо результатів розгляду судових справ та подальшого скасування рішень конкретного судді.

 

Об’єднання (укрупнення) судів

Наприкінці 2017 року Президентом було підписано ряд указів про ліквідацію та створення місцевих й апеляційних судів в Україні, а також про їх реорганізацію. Рішення Президента було схвалене шістьма рішеннями Вищої ради правосуддя про розгляд питання щодо ліквідації, утворення та реорганізації судів від 26 грудня 2017 року.

Статтею 21 чинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачене функціонування місцевих окружних судів замість районних, міжрайонних, районних у містах та міських судів. Запроваджена модель укрупнення судів передбачає, що такі окружні суди об’єднають у собі декілька районів, створивши один — центральний суд. Аналогічні положення щодо реорганізації судів апеляційної інстанції регламентуються статтею 26 Закону.

Першочерговим завданням такого переформатування судів убачається розв’язання проблеми нестачі професійних суддів. Варто також зауважити, що на сьогодні в Україні місцевих загальних судів нараховується 663, з яких реально працюють близько 585, враховуючи складну ситуацію в зоні АТО, а також у Криму.

 

Впровадження електронного судочинства

1 грудня 2018 року Державною судовою адміністрацією України в газеті «Голос України» опубліковано оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (Єдина система) та зазначено, що така система функціонуватиме у тестовому режимі з 1 січня 2019 року, а її дослідна експлуатація — з 1 березня 2019-го. Таким чином, регламентоване новими процесуальними кодексами введення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи підходить до свого завершального етапу.

Варто зазначити, що процесуальними кодексами декларується створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і обов’язкове внесення судом усіх процесуальних документів у цю систему. Так само регламентується право учасників процесу зареєструвати в Єдиній системі свої офіційні електронні адреси для подачі й отримання від суду всіх процесуальних документів, у тому числі позовних заяв і судових рішень. Використання Єдиної системи здійснюється за допомогою електронних цифрових підписів, а розгляд справи у суді відбувається за матеріалами справи в електронній формі.

Окрім цього, перехідними положеннями процесуальних кодексів встановлено, що відповідна Єдина система починає функціонувати через 90 днів з дня відповідного оголошення, а початок її функціонування пов’язується зі зміною правил подачі, зокрема й апеляційних та касаційних скарг — безпосередньо до судів апеляційної та касаційної інстанцій.

 

Зміна акцентів судового процесу

Із впровадженням нових процесуальних кодексів суттєво підвищилася роль підготовчого провадження у справах, яке зайняло центральне місце в усьому процесі судового розгляду.

Нова роль підготовчого провадження продиктована виключними обмеженнями кодексів щодо з’ясування обставин справи в рамках її підготовки до розгляду та ­встановленням обмежень щодо подання доказів, а також заяв по суті на інших стадіях.

Так, кодекси зобов’язують позивача надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою або ж зазначити про неможливість їх подачі. Інші сторони зобов’язані надати всі наявні докази разом із відзивом на позовну заяву або у письмових поясненнях третьої особи. При цьому докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, які не залежали від неї, що створює знач­ні ризики для сторін процесу в разі порушення строків подачі доказів. Окрім цього, виключно в межах підготовчого провадження та в строки, встановлені судом, сторони обмінюються заявами по суті спору, в яких викладають аргументи та заперечення проти доводів опонента.

Також на цій стадії процесу суддею вирішуються заяви та клопотання учасників справи, питання щодо колегіального розгляду справи, про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об’єднання справ і роз’єднання позовних вимог, прий­няття зустрічного позову, призначення експертизи, зменшення або збільшення позовних вимог.

Зазначене вище в цілому зміщує акценти судового процесу на стадію підготовчого провадження та ставить сторони в однакові вузькі рамки щодо вчинення вкрай важливих процесуальних дій, здійснення яких поза межами підготовчого провадження є вкрай проблемним та мало реальним явищем.

 

Право сторін на позасудову експертизу

Однією із новацій процесуального законодавства стало наділення сторін процесу правом надавати суду експертизу, проведену з власної ініціативи на замовлення. З точки зору процесуальної економії це чи не найважливіше нововведення у кодексах. Адже призначення експертизи під час судового розгляду справи неодмінно слугувало підставою для зупинення провадження, а час проведення експертизи міг становити більш ніж півроку.

У зв’язку з необхідністю тривалої зупинки провадження у справі питання призначення експертизи часто слугувало засобом процесуального зловживання зі сторони недобросовісних відповідачів. Також відповідна ініціатива сторони під час судового процесу наштовхувалась на небажання суддів іти на призначення експертизи та зупинку провадження у справі, що у багатьох випадках зменшувало якість судових рішень з огляду на неповне дослідження обставин справи.

Зрівняння процесуального статусу експертизи на замовлення учасників справи та експертизи, призначеної безпосередньо судом, надає можливості, насамперед, позивачу значно пришвидшити розгляд справи, а всім сторонам — на власний розсуд застосовувати інститут експертизи з метою доведення тих обставин, на які вони посилаються.

 

Врегулювання спору за участю судді

Абсолютною новацією для всієї правової системи України стало запровадження інституту врегулювання спору за участю судді. Законодавець новими кодексами пропонує суддям спробувати роль медіатора між сторонами конфлікту, а сторонам — змінити вектор з абсолютної конфронтації в суді на мирні переговори.

Варто зазначити, що врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті та являє собою окрему процедуру, яка зупиняє розгляд справи на час її проведення.

Проведення врегулювання спору за участю судді здійснюється у формі спільних та (або) закритих нарад. Спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників та судді, закриті — за ініціативою судді з кожною стороною окремо. При цьому під час проведення врегулювання спору суддя не має права давати сторонам юридичні поради та рекомендації, надавати оцінку доказам у справі, а інформація, отримана сторонами за час мирного врегулювання, є конфіденційною.

Результатом успішного врегулювання спору за участю судді є укладання сторонами мирової угоди, звернення позивача із заявою про залишення позову без розгляду або ж визнання позову відповідачем.

 

Боротьба із зловживанням процесуальними правами

Важливим елементом судової реформи є також і боротьба із так званими «процесуальними диверсіями», коли одна із сторін спору свідомо вчиняє дії, спрямовані на ускладнення або ж узагалі на унеможливлення розгляду спору.

Нові редакції кодексів окреслюють основні процесуальні диверсії, спрямовані на маніпуляції з автоматизованою системою розподілу судових справ, штучною зміною підсудності та діями, спрямованими на затягування процесу, як-то одночасне подання декількох однакових позовів, оскарження рішень, що не підлягають оскарженню, тощо.

Варто зазначити, що перелік зловживань, що визначений у процесуальних кодексах, не є вичерпним, а зловживанням залежно від обставин справи може бути визнано і не передбачені кодексом дії.

 

Дворівнева система відводів

Право сторони на заявлення відводу судді є необхідним та базовим елементом будь-якої демократичної судової системи світу, оскільки воно спрямоване на забезпечення принципів безсторонності суду, об’єктивності розгляду справи, а також верховенства права та справедливості.

При цьому одноособове вирішення суддею питання про його ж відвід, як це було за старих кодексів, у будь-якому випадку не може вважатися проявом справедливості в судовому процесі, оскільки теоретично зацікавлений у розгляді справи суддя ніколи не задовольнить відвід проти себе ж.

Впровадження новими кодексами правила щодо розгляду іншим суддею питання про відвід спрямоване саме на реалізацію зазначених вище принципів та має слугувати ще одним антикорупційним механізмом, втіленим за час судової реформи.

 

Адвокатська монополія

31 грудня 2018 року добігає кінця перехідний період впровадження адвокатської монополії в Україні, що означає: з нового року представництво в судах, окрім малозначних справ та випадків самопредставництва юридичних осіб, здійснюватиметься виключно адвокатами.

Питання запровадження адвокатської монополії було чи не найбільш обговорюваною частиною судової реформи: дискурс щодо такого кроку вийшов за межі професійної юридичної спільноти та поширився на все суспільство.

Станом на кінець 2018 року залишається лише констатувати факт закінчення перехідного періоду та найближчого вступу адвокатської монополії в повну силу. При цьому відзначимо, що така новація ані змін на гірше, на що сподівались критики, ані значимих зрушень у плані професійності надання правничої допомоги не принесла.

Підсумовуючи сказане вище, варто підкреслити, що реформування судової системи України було і є вкрай гострим питанням, а запровадженим реформам потрібен певний час, щоб проявити себе повною мірою. Утім, уже на сьогодні можна відзначити значні позитивні зрушення у судочинстві, що дає надію на подальший прогрес та становлення судової системи, яка цілком та повністю відповідатиме демократичним принципам справедливості та верховенства права.