Особистість: Викриття напрямів
Сергія ПАПЕРНИКА

Робочу локацію ЮФ Evris можна ідентифікувати як офіс юридичної фірми за кількістю людей у діловому одязі. Поки партнер ЮФ Evris та за сумісництвом керівник банківської та фінансової практики і напрямку ФінТех Сергій Паперник проводить нас до зали переговорів, розповідає, що стрімке розширення колективу це не щось інше, як чинник техногенного характеру, а може, то атмосфера особлива. Тож підозрюємо, що технології є невід’ємною рисою діяльності цієї юридичної фірми. Тема нашого інтерв’ю — відкриття нового напряму з міжнародної торгівлі, але під час розмови тему технологій та інновацій обійти ми не змогли

Чому саме міжнародна торгівля?

Виходячи на ринок, юридична фірма Evris завжди керувалася потребами клієнтів. Ми починали як бутикова фірма з вирішення спорів, але виявилося, що попит клієнтів був не тільки в судових питаннях. Наприклад, структурувати бізнес або проконсультувати з питань іноземної юрисдикції. Тож, оцінивши запити наших клієнтів, ми вирішили розширити сферу експертизи до чотирьох практик: окрім судової, у нас з’явились корпоративна, податкова, банки та фінанси. Керуючись тією ж логікою, коли наші клієнти почали звертатися до нас із відповідними запитами, ми відкрили самостійну практику інтелектуальної власності.

Відкриття нових напрямів у юридичній фірмі — не новина. Змінюється не лише компанія, а й юридичний ринок у цілому. Ми знаходимося в постійному пошуку: ми випробовуємо ринок, ринок випробовує нас. Інколи нам це не вдається і бачимо, що обрані шляхи неправильні. Проте ми завжди відкриті для нових можливостей, виходячи з аналізу ринку та керуючись власною інтуїцією.

Український бізнес вже давно знаходиться у стані пошуку альтернативних ринків, відтак, європейський нап­рям виявився не таким уже й недосяжним. Звичайний приклад сьогодення, якщо ще вчора українські аграрії відхрещувалися від ринку ЄС (безліч сертифікацій, погоджень якості продукції знижували конкурентоспроможність товару), то зараз ситуація — кардинально інша. Експорт до ЄС за рахунок сільськогосподарської продукції виріс. Українські аграрії знають, як себе реалізувати на європейському ринку, більше того, можуть запропонувати унікальний продукт. З іншого боку, іноземні компанії почали виділяти Україну на карті світу як окрему державу, як перспективного партнера.

Організувавши декілька заходів, зокрема разом із Торгово-промисловою палатою України, ми помітили, що бізнес дуже цікавиться міжнародною торгівлею та експортними можливостями. До нас уже почали звертатися клієнти, яким була потрібна допомога у вирішенні юридичних питань із структуруванні експорту. Тож ми зрозуміли, що нам потрібен спеціалізований напрям пос­луг, який задовольняв би попит на такі запити.

Відтак, у межах практики банківського та фінансового права ми започатковуємо напрям з міжнародної торгівлі. Розуміємо, що, можливо, ці галузі не дуже добре стикуються у питанні позиціонування, але не так важливо, як практика називатиметься, як те, що вона пропонуватимемо бізнесу.

 

Про що йдеться?

Ми розширюємо практику, долучаючи юристів, які спеціалізуються саме на міжнародній торгівлі. Наразі зосередимося на наданні юридичних послуг для сільськогосподарських виробників, торговців, експортерів. Згодом розширимо цей перелік. Якщо говорити саме про послуги, то йдеться, в першу чергу, про контрактну діяльність. Навіть типові контракти потребують прискіпливого юридичного аналізу, особливо, коли йдеться про міжнародну співпрацю. По-друге, ми готові забезпечувати юридичний супровід логістики. Якщо це зернові культури, то зберігання на елеваторах, передача прав, транспортування.

По-третє, наші фахівці є хорошими знавцями у галузі сировинних арбітражів — Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) і Федерації асоціацій торгівлі олійними культурами, насінням і жирами (FOSFA). Використання таких арбітражних застережень є поширеною практикою в середовищі міжнародної торгівлі зерновими або олійними культурами. Ми вже маємо досвід супроводу арбітражних спорів у тих інституціях.

По-четверте, пропонуємо аграріям таку послугу, як сертифікація для так званого ланцюжка поставок продукції, що використовується для біопалива, — це спеціалізована сертифікація за окремою Директивою ЄС. Йдеться про необхідність підтвердження, що олійні культури (наприклад, рапс, який використовується для виробництва біопалива) відповідають певним вимогам. На моє глибоке переконання, така сертифікація вкрай потрібна національним виробникам, адже зараз вони продають свою продукцію іноземним торговцям, а ті, пройшовши сертифікацію, змішують сертифіковану і несертифіковану продукцію та продають її дорожче. Отже, сертифікувавши продукцію в Україні, можна підвищити її вартість щонайменше на 10 %. Власне сертифікація коштує помірних грошей навіть для невеликих виробників.

Це саме ті послуги, які готові надавати українському бізнесу вже зараз. Крім того, ми співпрацюємо з експортними агенціями щодо інших сертифікацій для виведення українських товарів на європейський ринок. Маємо релевантний досвід виходу на французький ринок, а він, повірте, є достатньо складним.

Торік юридична фірма Evris побувала у різних куточках Європи та Сходу на різноманітних конференціях. Ми витратили і продовжуємо витрачати безліч часу, представляючи нашу державу та закликаючи іноземний бізнес їхати в Україну, інвестувати в проблемні активи, у землю, в сферу технологій, в об’єкти приватизації та багато іншого.

Але, як виявилося, можна робити і прямо протилежне — допомагати виводити український бізнес в Європу і, вважаю, це більш гідно з точки зору патріотизму. У цьому я бачу чудовий спосіб промотувати українську продукцію за кордоном, звісно, з певним комерційним інтересом нас, юристів.

 

У чому ваша конкурентна перевага?

Традиційно, в Україні цей напрям є вузьким, небагато юридичних компаній вміють добре надавати послуги з міжнародної торгівлі. Зазвичай вся зовнішньоекономічна діяльність сільськогосподарських виробників зосереджена на внутрішньому юридичному відділі. ­Провідні ­фахівці з таких операцій працюють не в юридичних фірмах, а в аграрних холдингах. Саме тому ми підбирали команду цього напряму не серед юридичних компаній, а серед бізнесу, і вже досягли певних успіхів. Професійність та підтверджений практичний досвід — ось наша конкурентна перевага.

 

Поки що фокус робиться лише на аграрній сфері?

Наразі так. Тут спостерігається найвищий рівень потреби, і саме в ній у нас є найбільший досвід. Експортний потенціал України, на жаль чи на щастя, — саме в аграрній продукції. Важка промисловість не залишилась у господарських руках України. Потенційним напрямом економіки та джерелом експорту є інформаційні технології. Необхідно реалізувати ІТ-потенціал України, але експортувати за кордон треба не інтелект, а результати інтелектуальної праці.

Варто також відзначити розвиток технічно-промислового виробництва на Західній Україні. Чимало іноземних компаній будують там заводи з виробництва автомобільної електроніки. Логістична близькість до кордону, невелика поки що вартість праці і висока кваліфікація співробітників спонукають іноземний бізнес розглядати територію України як територію для розміщення виробництва. Сподіваюся, що політичні перипетії не зашкодять таким ініціативам. Принаймні Західна Україна має високі шанси стати технологічним кластером для Європи.

 

На вашу думку, які ще причини спонукали стимулювання аграрного експорту України: правове регулювання, Угода про асоціацію з ЄС тощо?

Не сказав би, що Угода щось суттєво змінила. Більше того, є думка, що вона погіршила умови, адже, здобувши за низькими ставками квоти, українські виробники позбулися можливості продати більше за звичайними ставками мита. Найбільшим поштовхом для розвитку стала не стільки юридична складова, скільки обізнаність українського бізнесу про потенційні можливості, а іноземних компаній — про потенційного торговельного партнера. Україна завжди мала великий потенціал, зав­жди виробляла величезні обсяги аграрної продукції. Утім, тільки останні роки про це стало відомо західному покупцю.

Нам потрібно продовжувати проводити таку інформаційну кампанію. Ми повинні говорити про можливості України, а не лише про наші проблеми. Подолання корупції на один, два чи три проценти — не привід для гордощів. Нам має бути соромно навіть за існування такого поняття, як «корупція». Бізнес рахує грошима, а політична нестабільність, корупційні ризики відлякують бізнес.

 

За яких умов практика міжнародної торгівлі вийде в самостійне плавання?

За двох умов: наявність клієнтів, відтак фінансова спроможність бути самостійною, та наявність людини, яка здатна цю практику очолити, себто — кадрова складова. Але аналізувати такі умови ми зможемо щонайменше за рік.

Напрям міжнародної торгівлі — це всі цьогорічні новинки?

Як ви знаєте, основна місія Evris та складова бренда — розвиток талантів. Ми реалізували безліч політик щодо розвитку талантів наших кадрів, але на цьому зупинятись не збираємось. Ми щоденно структуруємо фірму всередині для того, щоб зовні вона мала цілісність та адаптивність. Йдеться про такий доволі хайповий напрям, як розробка нових підходів. Це не обов’язково про технічне чи організаційне, чи навіть адміністративне — це все те, що давало б змогу працювати ефективніше нам та іншим компаніям нашого сектора.

Тому ми вирішили започаткувати внутрішній технічний підрозділ щодо розробки програмних рішень для потреб компанії. Цим підрозділом керую я. До штату входитимуть програмісти і технічні аудитори. Вони працюватимуть над впровадженням різноманітних технічних і організаційних рішень, а також стандартів у галузі кібербезпеки.

Наведу приклад. Аби організувати нашу з вами зустріч, мені необхідно зателефонувати секретареві, повідомити про бажання провести зустріч у такий-то день, годину. Секретар перевіряє, чи доступний зал переговорів у цей час, вносить нашу зустріч у календар. ­Здавалося б, нічого складного немає, але це довго. Усе це можна організувати шляхом додатку або чат-бота, що допоможе оптимізувати функцію секретаря та зекономити час і ресурс. Або інший приклад. Якщо нам необхідна якась аналітика, ми можемо замовити послуги аналітичної агенції. Або можемо написати код, який проштудіює інтернет-сторінки і видасть потрібну інформацію. Це зробить нас на крок швидшими від тих, хто замовлятиме аналітику в агентстві. Зараз ми працюємо над власною СRМ-системою. Так, швидше її купити готовою, але ефективніше — написати її під потреби нашого юридичного бізнесу з можливістю подальшої адаптації. Ми не є унікальними у питанні власної СRМ-системи. Не є ми унікальними і в існуванні технічного відділу всередині юридичної компанії. Але це й добре, бо у майбутньому ми складемо високу конкуренцію нашим колегам. Адже метою для нас на 2019 рік є бажання бути швидшими та ефективнішими.

 

Міжнародний напрям і технічний відділ відкриваються у межах вашої практики. Ви опікуєтеся, зокрема, ФінТех. Невже у цій галузі запанувало затишшя?

Ні, що ви.

Власне ФінТех до нашої фірми прийшов разом зі мною, мені завжди подобалися різноманітні технічні ініціативи у фінансовій діяльності. Так співпало, що після того, як ми почали надавати юридичні послуги у цьому напрямі, «вистрілив» хайп навколо криптовалют. Як ­наслідок, ­багато хто асоціює фінансові технології з криптовалютами та блокчейном. Але це не так. Сам по собі ФінТех існує вже років сімдесят. Перші платіжні картки — це ФінТех, перші грошові перекази — це також ­ФінТех. Це вже давня історія.

Принципова відмінність сучасності полягає в тому, що всі ці роки ФінТех залишався лише технологію. Причому її користувачами були в першу чергу банки. Сучасний розвиток технологій досяг того рівня, що ФінТех-рішення дозволяють надавати фінансові послуги без участі банківської системи. Тобто ФінТех стає окремою індустрією, самостійним бізнесом.

Останні 10–20 років ФінТех конкурує з банківською системою. І банки розуміють, що не встигають за стрімким розвит­ком індустрії, усвідомлюють вони і те, що програють конкуренцію. Деякі намагаються ко­оперувати з ФінТех-компаніями, деякі поглинають останніх. Утім, і шлях конкуренції, і шлях співпраці є непоганим шансом для ФінТех-стартапу досягти успіху. Особливо на нашому ринку.

В Україні поки немає серйозних конкурентів, тут «не душать» суворі правила якоїсь банківської асоціації зі сторічною історію, натомість є величезний ринок розробників, ІТ-талантів. Це — чудові умови для розвитку ФінТех-стартапів.

Тобто у нас є все, окрім законодавства. Ось тут ФінТех-індустрія потребує опіки регулятора — Національного банку України, який дозволяв би легалізовувати ті чи інші підходи, ту чи іншу діяльність. Я вражений, але НБУ за останні роки суттєво лібералізував наше законодавство: Закони України «Про валюту і валютні операції» та «Про електронні довірчі послуги». Є законопроект про платіжні системи, який дозволить безперешкодно випускати електронні гроші, відкривати рахунки не лише банкам, а й фінансовим компаніям. Також регулятор має намір залучати до співпраці стартапи. Єдиний нюанс — про це не треба говорити, це треба робити і робити ще вчора. Ідеям не можна дозволяти бути ідеями занадто довго. Ідеї купують за великі гроші і реалізовують десь там, за кордоном, заробляючи ще більші гроші.

 

Оскільки ви згадали про криптовалюту... Є думка, що криптовалюти не потребують регулювання, а що ви думаєте з цього приводу?

Я — частково прихильник такої думки. Нам не потрібен окремий закон про обіг криптовалют. Ми вже не встигаємо. Поки ми думали над криптовалютами як валютами, вони стали інвестиційним інструментом. Поки думали як над інструментом, набули популярності utility-токени. Законодавець ніколи не дожене цю індустрію. Що справді необхідно зробити, так це просто імплементувати використання рішень на блокчейн у галузевому законодавстві: податковому, валютному, про цінні папери та фондовий ринок, про захист прав споживачів…

 

З розвитком технологій, про які ми з вами говоримо, як щодо кібербезпеки?

Кібербезпека та її складова — захист персональних даних — найнагальніші питання у цьому контексті. І біда в тому, що це також хайпова річ. З кібербезпеки проводиться безліч заходів, з’явилося стільки фахівців! Але проблема кібербезпеки подібна проблемі регулювання криптовалюти: законодавець ніколи не дожене індустрії, бо вона далеко попереду. Чим більше ми розвиватимемо технологію, тим більше знаходитимемо там пробілів, через які технологію можна зламати.

Що стосується кібербезпеки в юридичній компанії, то тут головне — не переступити межу комфорту. Межа між вимогами безпеки і комфортом працівника — дуже тонка. Якщо хочемо убезпечити офіс від мережевих заг­роз, можемо поставити окремий комп’ютер з доступом до інтернету, а решту комп’ютерів від мережі відключити. Та кому це потрібно? Ми можемо поставити екрани, які стежать за працівниками, і доручити декільком айтішнікам це все моніторити. Та хіба тут йдеться про комфорт? Ми або довіряємо нашим колегам, або ні. А якщо не довіряємо, то навіщо взагалі з ними працювати? А якщо довіряємо, то навіщо стежити?

-->