Проза життя: Правила життя ІЛЛІ НОВІКОВА

Російський адвокат Ілля Новіков став частиною української адвокатури у 2015 році — саме тоді він отримав посвідчення адвоката України, два роки потому став партнером українського адвокатського об’єднання Barristers, а тепер освоюється в Києві. Утім, на теренах України він став відомим як захисник української льотчиці Надії Савченко, політв’язнів Миколи Карпюка, Станіслава Клиха, Олексія Чирнія (останній фігурант справи «Кримської четвірки») та Валентина Виговського. Також він представляє інтереси військовополоненого командира катера «Бердянськ» Романа Мокряка, який разом з іншими моряками торік був захоплений росіянами в районі Керчинської протоки. А сьогодні адвокат Новіков ділиться правилами життя з читачами «УЮ»

 

Якщо довго говорити, рано чи пізно обов’язково скажеш д­урницю.

 

Читання з папірця не рятує, а тільки погіршує ситуацію.

 

У судових дебатах довго говорити взагалі немає сенсу. Усі ці багатогодинні промови знаменитих адвокатів минулого проголошувались перед присяжними і суддями, які звикли до читання товстих романів і стояння на тривалих церковних службах. Нормальна сучасна людина втикнеться у свій телефон через п’ять хвилин вашої блискучої вивіреної промови, забуде, з чого ви починали, до її середини, а до кінця — як вас звати і чому ви тут. І буде права.

 

Шлях у адвокатуру для мене розпочався з детективних книг Ерла Стенлі Ґарднера про адвоката Перрі Мейсона. І це вкотре демонструє, що зовсім неважливо, з чого починати, адже моя нинішня робота має дуже мало спільного з пригодами вигаданого американського адвоката середини ХХ століття. Утім, гадаю, у мене все одно було менше розчарувань, ніж у тих, хто пішов працювати до поліції, начитавшись про комісара Мегре.

 

Мій улюблений книжковий епізод про адвоката — з ісландської «Саги про Ньяля» ХІ століття. Персонаж на ім’я Торхалль, знавець законів, який консультував позивача, посилається на закон, про існування якого не знає ніхто, крім нього самого та головного судді. І вони вже повинні виграти справу, оскільки до такого ніхто не був готовий. Але тут друга сторона вдається до хитрощів, усе заплутується і замість суду починається загальна битва на мечах. У цілому схоже на наше життя, тільки до закону та суду тоді ставилися набагато серйозніше.

 

Я сам з останнього доінтернетного покоління. Це як покоління перед винайденням писемності: раніше, якщо ти освічена людина, то знаєш напам’ять тисячі строф поем, пісень, тих же законів. І тут раптом — зовсім інша ситуація і котирується зовсім інше.

 

У будь-якій судовій справі встановлення фактів завжди важливіше за застосоване право, позицію сторін, судову практику та все інше. По-хорошому, підручники процесу варто було б починати одразу з розділу про докази. Так студенти швидше формували б здорове ставлення до справи.

 

Коли виходжу із слідчого ізолятора і за мною з брязкотом зачинаються залізні двері, щоразу мимоволі уявляю, що відчуває людина, яка залишилась по той бік. Напевно, це не дуже професійно.

 

Чи може адвокат публічно говорити, що прокурор продажний, суд залежний, вирок вирішений наперед, справа політична? Може, тільки не варто, напевно, починати справу одразу з цього. Для початку можна хоча б привітатися.

 

Перетягування каната і змагальний процес — інтелектуальні види спорту. Перш ніж заперечувати на клопотання опонентів, завжди думаю, чи не можна отримати якусь користь, якщо я його підтримаю. Іноді варто трохи послабити мотузку суперникові, може, потім вдасться накинути її йому на шию.

 

Якщо адвокат приходить до суду в краватці-метелику, про нього подумають, що він піжон; якщо в звичайному — що зануда; якщо без краватки — що надто самовпевнений. Частково саме тому мені так подобається англійський суд, там у всіх однакові кутасті комірці.

 

Найцікавіше працювати в кримінальному процесі з присяжними. Якщо (коли) в Україні з’явиться справжній суд присяжних, багато нинішніх проблем вирішаться самі собою. Щоправда, замість них з’являться інші, але все має свою ціну.

 

Завжди треба пам’ятати, що буде наступна справа. Коли я захищав Надію Савченко і щодня давав інтерв’ю, один розумний старий адвокат сказав мені: «Тебе зараз усі знають як адвоката Савченко. А потрібно, щоб знали як адвоката Новікова». Він мав рацію.

 

Коли купуєш кабріолет, перше, до чого звикаєш, — ніколи не їздити позаду сміттєвозів. Це взагалі моє головне спостереження, воно одразу про все — про життя, середній вік, публічну поведінку, репутацію, сміттєвози.