Кримінальний процес: Підготовчий курс
На стадії підготовчого судового засідання надзвичайної важливості набувають ретельна підготовка як клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, так і скарги на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора
Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) містить вичерпний перелік рішень, дій або бездіяльності слідчого і прокурора, які можуть бути оскаржені слідчому судді на досудовому розслідуванні. Цей перелік наведений у частині 1 статті 303. Така законодавча конструкція покликана дозувати навантаження на слідчих суддів та сприяти оптимізації строків розслідування. Порядок розгляду цих скарг слідчими суддями детально регламентований нормами параграфа 1 глави 26 КПК.
Усе набагато гірше із скаргами щодо решти рішень, дій або бездіяльності слідчого і прокурора, які згідно з частиною 2 статті 303 КПК «не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314—316».
Проблема полягає у тому, що статті 314—316 КПК, які регламентують порядок проведення підготовчого судового засідання, не містять жодних «правил» розгляду скарг.
Більше того, окремі норми КПК, здається, ще й перешкоджають розгляду скарг у підготовчому провадженні. Наприклад, перелік рішень, які суд має право прийняти у підготовчому судовому засіданні (частина 3 статті 314 КПК), не містить рішення за наслідками розгляду скарг. Абзац 7 частини 4 статті 291 КПК взагалі забороняє надавати суду інші (крім обвинувального акта з додатками) документи до початку судового розгляду. Проте маємо сподівання, що заборона стосується винятково сторони обвинувачення.
Визнати протиправними
Отже, перше надважливе питання: чи передбачає чинний КПК можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності слідчого і прокурора, які прямо не вказані у переліку статті 303 КПК?
Важливість цього питання пов’язана також із «одвічним» прагненням правозахисників оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора, порядок оскарження яких не містить КПК.
Заради справедливості маємо визнати, що такі спроби не завжди є марними. Наприклад, 15 листопада 2018 року Третій апеляційний адміністративний суд постановою у справі № П/811/1962/17 визнав протиправними дії слідчого, оперуповноважених та дільничного інспектора поліції щодо проведення обшуку. Також суд визнав неправомірними дії слідчого щодо знищення екземпляра договору про надання правової допомоги, а ще — бездіяльність слідчого щодо нескладання протоколу обшуку. Справа наразі перебуває на розгляді у Касаційному адміністративному суді Верховного Суду (ВС).
Крапку в цьому питанні ставить найновіша правова позиція Великої Палати ВС, викладена у постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 826/2253/18 (провадження № 11-1148апп18) («Дайджест судової практики Великої Палати Верховного Суду» від 31 січня 2019 року № 5). Це справа за адміністративним позовом про визнання протиправними дій НАБУ щодо внесення до ЄРДР відомостей про початок досудового розслідування за фактом, який не був встановлений компетентним органом. На думку Великої Палати ВС, такий спір належить вирішувати за правилами КПК, а не Кодексу адміністративного судочинства України. Та обставина, що у частині 1 статті 303 КПК не передбачено права на оскарження дій слідчого або прокурора щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не визначає спір як публічно-правовий і не відносить його розгляд до юрисдикції адміністративного суду. Суд адміністративної юрисдикції не має повноважень перевіряти дотримання норм КПК.
Отже, нам залишається використовувати недосконалий КПК і відстоювати свої права у підготовчому засіданні.
Судова практика з цього приводу поки що неоднорідна та здебільшого невтішна. Досить часто суди відмовляють у розгляді таких скарг, посилаючись на те, що порядок проведення підготовчого судового засідання не передбачає розгляду скарг або що у підготовчому судовому засіданні суд позбавлений права досліджувати докази, або вказують на передчасність скарг, легковажно стверджуючи, що їх нібито буде розглянуто при розгляді справи по суті, коли вже можна буде досліджувати докази (у тому числі ті, які обґрунтовують скарги). Трапляються навіть твердження про те, що у підготовчому засіданні можуть бути оскаржені лише рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим та рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки.
Погодитися з такою судовою практикою неможливо, оскільки вона порушує основоположні права людини та перешкоджає доступу до правосуддя.
Забезпечити право
Частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. Рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп визначено, що такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня).
Європейський суд з прав людини також наголошує, що хоча право на подачу скарги, звісно, може бути зумовлене законодавчими вимогами, при застосуванні процесуальних норм суди повинні уникати зайвого формалізму, який порушив би неупередженість судочинства (пункт 29 рішення «Валчлі проти Франції» від 26 липня 2007 року).
Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом (частина 2 статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого і прокурора є однією із засад кримінального провадження, встановленою у пункті 17 частини 1 статті 7 КПК та визначеною у статті 24 КПК.
З огляду на наведені вище основоположні принципи, відсутність або недосконалість норм щодо процедур не можуть бути перешкодою у реалізації безперечного права оскаржити будь-яке рішення, дію чи бездіяльність слідчого і прокурора, якщо вони порушують права або свободи скаржника. У силу положень частини 2 статті 303 КПК розгляд скарг, не передбачених частиною 1 статті 303 КПК, може і повинен бути забезпечений під час підготовчого судового засідання.
На щастя, є і позитивна судова практика, коли суди розглядають і навіть задовольняють скарги на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора у підготовчих судових засіданнях.
Неоднозначність підходів
Якщо ми вже визначилися з необхідністю розгляду скарг у підготовчому судовому засіданні, то розгляньмо друге надважливе питання: які ж є особливості розгляду таких скарг? Хто має право подавати такі скарги, які рішення за ними можуть бути прийняті? Окреме питання: чи вони розглядаються окремо та вирішуються окремими ухвалами або наслідки їх розгляду мають бути відображені в ухвалі про призначення судового розгляду чи в ухвалі про повернення обвинувального акта прокурору?
Практиці відомі випадки розгляду (і задоволення) скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора у підготовчому судовому засіданні, які оформлювалися окремими ухвалами суду або містилися в ухвалах про призначення судового розгляду чи про повернення обвинувального акта прокурору.
Що стосується суб’єктів оскарження, то відсутність нормативних обмежень має свідчити про те, що будь-яка особа, чиї права порушені рішеннями, діями або бездіяльністю слідчого чи прокурора, може оскаржити їх у підготовчому судовому засіданні. Проте частина 2 статті 314 КПК визначає перелік учасників підготовчого засідання, серед яких відсутня, наприклад, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а тому практична реалізація права на оскарження іншими особами на практиці значно ускладнюється.
Неоднозначним є підхід судів до застосування аналогії закону (статті 303—307 КПК) до розгляду скарг у підготовчому засіданні. У кримінальному процесі (на відміну від кримінального права) допускається застосування аналогії закону, якщо це не призведе до звуження або порушення прав, свобод і законних інтересів особи. Не викликає сумнівів можливість суду скасувати незаконну постанову слідчого або прокурора, проте немає чіткої практики щодо реакції суду на незаконні дії чи бездіяльність. Деякі суди відмовляють у задоволенні скарг, прохальна частина яких не відповідає статті 307 КПК, яка містить перелік рішень за наслідками розгляду скарг на досудовому розслідуванні (вичерпний для слідчих суддів). Проте таке застосування аналогії порушує (звужує) права скаржників та не враховує специфіки стадії процесу. Так, реакцією слідчого судді на незаконні дії слідчого або прокурора є постановлення ухвали про зобов’язання припинити дію, а реакцією на незаконну бездіяльність — про зобов’язання вчинити певну дію. Однак, враховуючи характер підготовчого судового засідання (закінчення досудового розслідування), вбачаються цілком обґрунтованими ухвали судів, які лише визнають факт протиправності дій або бездіяльності слідчого чи прокурора. Зокрема, є ухвали про визнання протиправними дій або бездіяльності слідчого чи прокурора щодо незаконного затримання, порушення права на захист, порушення вимог статті 290 КПК України, ненадання для ознайомлення речових доказів тощо.
Плануючи подавати скаргу на підготовчому судовому засіданні, в першу чергу необхідно звертати увагу на ті порушення слідчого і прокурора, фіксація яких судом допоможе вирішити конструктивні цілі захисту, наприклад, визнати недопустимими докази обвинувачення тощо.
До прикладу, ініціювання скасування протиправних рішень щодо строків досудового розслідування (про зупинення досудового розслідування, відновлення досудового розслідування, продовження строку досудового розслідування) дасть змогу правильно перерахувати ці строки і визнати недопустимими докази, зібрані стороною обвинувачення після закінчення (уточнених) строків слідства.
Визнання протиправним порушення вимог статті 290 КПК має призвести до визнання недопустимими не розкритих стороні захисту доказів. Також скасування незаконної постанови про зміну підслідності, безсумнівно, позначиться на оцінці доказів, зібраних стороною обвинувачення із порушенням правил підслідності.
Деякі рішення слідчого/прокурора можуть навіть впливати на кваліфікацію інкримінованих дій. Наприклад, скасування судом рішення про визнання потерпілим може мати вирішальне значення у провадженні про шахрайство, конструкція якого передбачає, що саме потерпілий, діючи внаслідок омани, добровільно передає своє майно винній особі.
Наведене свідчить про надзвичайну важливість стадії підготовчого судового засідання, яка вимагає від захисників ретельної підготовки як клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, так і скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого і прокурора. Правильно складені скарги дадуть змогу на ранній стадії процесу акцентувати увагу суду на слабких місцях обвинувачення, а їх задоволення підвищить шанси сторони захисту на виправдання. Ще однією важливою та суперечливою темою підготовчого судового засідання є заперечення на ухвали слідчих суддів, які не підлягають оскарженню під час досудового розслідування (але це вже зовсім інша історія).
