№5 Травень 2019 року → До справи

Судова практика: Податки і спори

Практика Верховного Суду у податкових спорах є однією з найяскравіших та найдинамічніших. Незважаючи на те, що кількість справ у цій категорії не зменшується (навпаки, з розвитком законодавства та зміною суспільних відносин з’являються нові категорії спорів), строки розгляду спорів в адміністративних судах пришвидшуються. Це, як відзначають наші коментатори, пов’язується з призначенням нових суддів до судів різних інстанцій. Оскарження податкових повідомлень-рішень, бюджетне відшкодування податку на додану вартість та оскарження наказів на проведення податкових перевірок — саме так характеризують ТОП-3 категорій податкових спорів правники. Серед тенденцій, на які звертають увагу наші коментатори, — поступовий відхід суду від паперових копій доказів на користь засвідчених належним чином електронних копій електронних доказів. Намагаються не відставати від тенденцій і контролюючі органи. Також юристи констатують позитивну тенденцію застосування Верховним Судом у своїх рішеннях практики Європейського суду з прав людини

Недавно Верховний Суд розтлумачив принцип індивідуальної відповідальності платників податків та їхніх контрагентів. До яких інших принципів у своїй практиці звертався ВС?

Наталія БЛАЖІВСЬКА, президент International Fiscal Association Ukraine,
віце-президент Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів, суддя

Я не можу погодитися з твердженням про те, що Верховний Суд тільки зараз започаткував чи розтлумачив застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податків. З упевненістю можу сказати, що я особисто неодноразово ще 8—10 років тому застосовувала цей принцип при розгляді податкових спорів та поширювала серед колег-суддів і широкого кола адвокатів та юристів знання і досвід тлумачення та застосування цього принципу іноземними колегами. Я одна з перших почала застосовувати рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АД проти Болгарії» при розгляді податкових спорів в Україні. У подальшому застосування цього принципу із посиланням на справу «Булвес АД проти Болгарії» стало досить поширеним в Україні. Інша річ, що, безумовно, з часом практичне застосування цього принципу набуває певних нових ознак, диференціюється залежно від конкретних правових ситуацій. Навіть сам ЄСПЛ у деяких наступних рішеннях дещо зміщував певні акценти, залежно від конкретних правових обставин у справі. І практика ЄСПЛ, і українська судова практика є динамічними, а не статичними. Цей принцип і зараз активно застосовується адміністративними судами при розгляді податкових спорів і надалі застосовуватиметься, оскільки, в тому числі, й через застосування цього принципу досягається верховенство права при здійсненні судочинства. Зараз уже можна говорити про накопичення достатнього досвіду українськими суддями всіх інстанцій у застосуванні цього принципу та можливості здійснення узагальнення та уніфікації позицій. Окремо зазначу, що застосування цього принципу здійснюється і суддями, які розглядають «податкові» кримінальні справи, в тому числі й у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду, і аналіз їхньої практики також заслуговує на увагу.

Ще одним важливим принципом при розгляді судами податкових спорів є принцип in dubio pro tributario, який закріплений у пункті 4.1.4 Податкового кодексу України — презумпція правомірності дій платника податків у разі, якщо норма закону чи нормативно-правового акта припускає множинне трактування. Зважаючи на численні випадки низької якості нормотворчої діяльності, правило вирішення сумнівів на користь платника податків набуло дуже важливого практичного значення. Адже належне застосування цього принципу забезпечує реалізацію однієї з ознак верховенства права — правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування. Практичне застосування цього принципу є важливим у контексті забезпечення верховенства права при здійсненні правосуддя. ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що «якість закону» є складовим елементом верховенства права. Активне застосування судами цього принципу, з одного боку, сприятиме захисту прав конкретних платників податків, а з іншого — підвищуватиме стандарти законодавчої та нормотворчої роботи і сприятиме підвищенню якості регуляторного середовища та інвестиційного клімату. Закон чи нормативно-правовий акт має бути настільки чітким, щоб особа мала можливість точно розуміти правові наслідки своїх дій. Цей принцип — це потужний інструмент для розвитку верховенства права в Україні у різних його аспектах.

Розвиваючи думку про «якість закону», зверну також увагу читачів і на принцип стабільності податкового законодавства, закріплений у пункті 4.1.9 Податкового кодексу України, який полягає у тому, що будь-які зміни до податкового законодавства не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року. З цього приводу процитую відомого європейського експерта з податкового права професора Бена Терру, який сказав, що «податкове законодавство не має бути сумішшю ситуативних політичних інтересів». Українські суди також успішно застосовують цей принцип. Найбільш яскравим прикладом є практика розгляду справ з приводу транспортного податку.

Які підходи Європейського суду з прав людини щодо податкових питань національні суди застосовують найчастіше?

Анастасія ЛУШНЯК, юрист практики вирішення податкових спорів АО PwC Legal Україна

Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), тим самим забезпечивши можливість захисту порушених прав на міжнародному рівні. На сьогодні близько 20 % українців вважають, що найефективнішим захистом прав є саме звернення до ЄСПЛ. Це підтверджується тим, що станом на початок 2017 року 22,8 % (18 150) від усіх скарг, поданих до ЄСПЛ, становили скарги проти України. Проте і наші, українські, суди, приймаючи рішення, застосовують підходи ЄСПЛ.

Зокрема, при вирішенні справ про порушення майнових прав національні суди доволі часто згадують рішення «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «East/West Alliance Limited» проти України» тощо. У цих рішеннях ЄСПЛ визначив три критерії, які треба оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (постанова ВС від 6 березня 2019 року у справі № 524/3375/13-а).

Європейський суд зазначає, що коли національне законодавство припускає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків платників податків, національні органи зобов’язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для платника податків. Тому суди при прийнятті рішень мають зважати на наявність колізій у законодавстві і трактувати їх на користь платників.

Показовим є те, що з моменту початку функціонування нового ВС у реєстрі судових рішень наявні вже 431 постанова, в яких ВС згадує рішення «Щокін проти України». А загалом постанов, в яких судді тим чи іншим чином згадали це рішення, — понад 4 тисячі.

Вирішуючи питання про відсутність бюджетних коштів як підстава для невиконання зобов’язань або звільнення від сплати судового збору, національні суди підтримують практику ЄСПЛ, що виражена у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України». Приймаючи рішення, суди зазначають, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання або ж від обов’язку зі сплати судового збору (ухвала ВС у від 10 січня 2018 року у справі № 2а/2570/40/2011 та постанова ВС у справі від 5 квітня 2019 року № 809/248/18).

Розглядаючи спори, в яких порушується питання індивідуальної відповідальності платників податків, національні суди, керуючись рішеннями ЄСПЛ у справах «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» та «Булвес АД проти Болгарії», дотримуються позиції, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настає саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі виконання платником податків усіх передбачених законом вимог для відшкодування ПДВ (постанова ВС від 28 серпня 2018 року у справі № 2а-7853/11/1470).

У своїх рішеннях ВС (у справах від 9 квітня 2019 року № 820/4125/16, від 26 лютого 2019 року № 804/12901/14), посилаючись на практику ЄСПЛ у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», звертає увагу на необхідність покладення обов’язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Можемо простежити прогресивну тенденцію використання ВС у своїх рішеннях практики ЄСПЛ. Залишається сподіватися, що ВС дотримуватиметься проєвропейського курсу і надалі, а місцеві та апеляційні суди — частіше керуватимуться практикою ЄСПЛ при прийнятті рішень.

Як ви оцінюєте строки розгляду податкових спорів у різних інстанціях? Чи є тенденція до пришвидшення розгляду? Які питання у категорії податкових спорів опиняються у фокусі уваги національних судів найчастіше?

Дмитро СОКОЛИК, старший юрист «Соколовський і Партнери», адвокат

Варто нагадати, що у грудні 2017 року розпочалась судова реформа і одночасно з початком роботи нового Верховного Суду набули чинності нові процесуальні кодекси, серед них і Кодекс адміністративного судочинства України.

Одним із основних завдань нових процесуальних кодексів, як частини судової реформи, стало, зокрема, й створення законодавчого підґрунтя для забезпечення своєчасного розгляду адміністративних справ як одного з ключових принципів адміністративного судочинства.

Однак судова реформа так і не вирішила питання щодо укомплектування адміністративних судів суддями, при цьому додавши до компетенції окружних адміністративних судів справи, що пов’язані з нарахуванням та виплатою пенсій, які до цього розглядались місцевими судами (як адміністративними), що досить негативно вплинуло на строки розгляду інших адміністративних справ, у тому числі й податкових спорів.

На практиці строки розгляду судами податкових спорів прямо залежать від кількості обставин, які необхідно встановлювати судам у таких категоріях справ, а також від пов’язаної з цим великої кількості доказів, що підлягають дослідженню судом. Наприклад, провадження у спорах щодо скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведених податкових перевірок, можуть тривати роками лише у першій інстанції. Більше того, досить велика кількість вищезгаданих справ розглядаються в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та проведення судових засідань, що також негативно впливає на строки їх розгляду.

Ліпшою у відношенні до справ щодо скасування податкових повідомлень-рішень видається ситуація з розглядом справ про скасування наказів на проведення податкових перевірок, оскільки предмет доказування у таких справах фактично зводиться до законності призначення податковим органом перевірки, а кількість поданих сторонами доказів, як правило, є незначною.

Окремо треба виділити й адміністративні справи, що передбачають спеціальні термінові строки їх розгляду. Наприклад, справи за заявами податкових органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. У таких справах адміністративні суди досить рідко порушують строки розгляду справи.

Таким чином, порушення адміністративними судами строків розгляду справ, у тому числі й податкових спорів, у першій інстанції є досить стабільним явищем уже не перший рік. І судова реформа на цьому етапі не створила тенденції до пришвидшення, а швидше, навпаки, уповільнила строки їх розгляду.

Однак варто відзначити, хоча й незначне, але все ж пришвидшення розгляду справ у судах апеляційної інстанції та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду. У  суді касаційної інстанції тенденція до пришвидшення стосується особливо тих справ, що надійшли безпосередньо до новоствореного ВС, а не тих, що перейшли «у спадок» від Вищого адміністративного суду України.

Оскарження податкових повідомлень-рішень, бюджетне відшкодування податку на додану вартість та оскарження наказів на проведення податкових перевірок — саме таким є ТОП-3 категорій податкових спорів, що перебувають у провадженнях адміністративних судів України.

При цьому основними питаннями, які постають перед суддями, незмінно вже багато років також залишаються питання щодо реальності господарських операцій та «фіктивних» контрагентів, «трудові відносини» з фізичними особами — підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, а також наявність зв’язку понесених платником податків витрат з господарською діяльністю. Час від часу такі питання видозмінюються залежно від конкретних обставин, а деколи додаються «ноу-хау» податкових та правоохоронних органів, як-то накладення арешту на рахунки СЕА ПДВ.

Донедавна до списку податкових спорів, що часто опиняються у фокусі уваги національних судів, також належали справи, пов’язані з недопуском посадових осіб податкових органів до проведення податкових перевірок, наприклад, справи за заявами податкових органів щодо підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Проте випадки недопуску, а відповідно й кількість справ, пов’язаних з недопуском до перевірок, різко зменшилась після прийняття Верховним Судом постанови від 28 серпня 2018 року у справі № 804/19780/14 щодо поняття «спору про право», наявність якого прямо впливає на можливість закриття провадження у справах за заявами податкових органів, зокрема й про підтвердження обґрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, прийняття податковим органом якого є наслідком недопуску посадових осіб до перевірки.

Також серед останніх тенденцій можна відзначити раптове збільшення кількості справ, що стосуються оскарження вимог податкових органів з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування особливо фізичними особами — підприємцями, що пов’язане зі значною кількістю проведених контролюючими органами камеральних та документальних перевірок з цих питань та помилками в базах даних.

Лариса АНТОЩУК, керівник практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Ukraine, адвокат

Порівняно з 2015—2017 роками, суди першої та другої інстанцій однозначно швидше розглядають спори між бізнесом і фіскальними органами. Пояснити це можна не лише тим, що судді дотримуються вимог нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, яка набула чинності 15 грудня 2017 року, а й тим, що впродовж 2018 року склад окружних судів був «доукомплектований» суддями, пов­новаження яких продовжили.

Водночас не можна не відзначити і збільшення кількості спорів, які розглядаються тепер у так званому спрощеному (письмовому) провадженні. Рішення про такий розгляд прий­має суд при відкритті провадження і на практиці перейти до розгляду справи у загальному провадженні майже неможливо, так само як і добитися розгляду справи із викликом сторін для надання пояснень.

Суд касаційної інстанції відносно швидко розглядає справи, провадження в яких відкриті впродовж 2017—2019 років і які вже перейшли на стадію касації. Ті справи, які передавалися від Вищого адміністративного суду України, все ще очікують розгляду — засідання у деяких не призначалися більш ніж три роки.

Що стосується другого питання, то найбільша кількість спорів — це оскарження податкових повідомлень-рішень, тобто рішень податкових органів, прийнятих за результатами податкових перевірок (камеральних, планових та позапланових виїзних і невиїзних), в яких зафіксовані або суми податкових донарахувань із штрафних санкцій, або суми знятих збитків, податкового кредиту чи сум бюджетного відшкодування.

Серед таких спорів найбільше справ за так званими епізодами щодо «сумнівних правочинів», відомих практикуючим податковим адвокатам також як «фіктивні», «нереальні», «здійснені за відсутності ділової мети». Попри обов’язок доказування, покладений статтею 77 КАС України на податковий орган, саме бізнес здійснює всю роботу зі збору і подання доказів, які суд враховує як належні і допустимі. Про це свідчить аналіз судової практики.

У 2018 році ще з’явилася цікава категорія спорів, пов’язаних із податковими повідомленнями-рішеннями в частині податку на прибуток (зняття збитків чи донарахування податкових зобов’язань). Фактично, податкова почала ставити під сумнів підходи платників податків у застосуванні стандартів бухгалтерського обліку — як Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, так і Міжнародні стандарти фінансової звітності. Ідеться про політику обліку «курсових різниць» та «дисконтування заборгованості». Податкова ставить під сумнів ті рішення, які належать до виключної компетенції менеджменту підприємства і оціночного судження бухгалтерів. Це нова знахідка податкових органів, які з 2015 року, відколи був уніфікований податковий та бухгалтерський облік, не здійснювали активних донарахувань з податку на прибуток. Судова практика з обох цих питань — наразі переважно на користь платників податків, але обмежується рішенням судів першої та другої інстанцій. Бізнес — в очікуванні позиції Верховного Суду.

Серед «найдорожчих» у частині оскарження податкових повідомлень-рішень варто згадати і категорію зі збільшення сум податку на доходи нерезидентів. Фіскали ставлять під сумнів застосування українськими підприємствами пільгової ставки цього податку при виплаті пасивних доходів з джерелом походження з України контрагентам-нерезидентам. Зазвичай, ідеться про проценти, дивіденди, роялті та лізингові платежі. Додатково до сум донарахованих зобов’язань за ставкою 15 % інспектори за результатами перевірки ще застосовують штраф у розмірі 25 % донарахованого податку. У цій категорії цікава тенденція — судді все частіше від формального підходу переходять до розгляду та аналізу суті трансакцій, аби переконатися, що отримувач доходів може «визначати подальшу економічну долю» коштів, а отже, є «бенефіціарним отримувачем» у розумінні вимог Конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та Податкового кодексу України.

У категорії популярних податкових спорів ще можна назвати і оскарження дій, бездіяльності податкових органів. Основна частина спорів 2018-го — початку 2019 років у цій частині стосувалися оскарження правомірності включення суб’єктів господарювання в план-графік перевірок або внесення до останнього змін під час календарного року, допуску до проведення перевірок, розблокування податкових накладних, повернення зайве або надміру сплачених податків та зборів.

Раніше вищі спеціалізовані суди сформували доволі суперечливу практику в податкових спорах. Чи зводить Верховний Суд цю практику до єдиного знаменника?

Роман ЗАГРІЯ, керуючий партнер ЮК PRAVO GARANT

Найпоширенішими податковими спорами є спори про реальність господарських операції. Особлива уваги в цій категорії спорів зосереджена на податкових наслідках взаємовідносин з контрагентом, фіктивність якого встановлена вироком суду в кримінальній справі, та надання судом оцінки такому вироку.

Верховний Суд України (ВСУ) у постанові від 1 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15) зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Тобто, позиція ВСУ полягала в такому: якщо є обвинувальний вирок стосовно керівника контрагента чи інших посадових осіб, то це є безумовною підставою вважати, що всі господарські операції з таким контрагентом є нереальними. Водночас Вищий адміністративний суд України при розгляді цієї категорії податкових спорів керувався всебічним та сукупним дослідженням усіх доказів, у тому числі вироку, та їх зв’язком.

Верховний Суд у першу чергу звертає увагу на необхідність досліджувати обставини, встановлені вироком у кримінальній справі (кого стосуються висновки у вироку, чи відображені в ньому господарські операції між платником податків, період здійснення фіктивної діяльності тощо), оскільки сам факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, унаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення (постанови ВС від 5 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12, від 16 травня 2018 року у справі № ­2а-0870/12052/11, від 5 червня 2018 року у справі № 805/649/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 802/1853/16-а).

У податкових спорах про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ ВСУ протягом 2012—2015 років напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, визначених податковим законодавством, і є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості (постанови ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 2 грудня 2015 року у справі № ­21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № ­21-452а16, від 7 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).

Таким чином, саме стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією ВСУ визнане неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнане зобов’язання контролюючого органу вчинити певні дії.

У той час у питанні способу захисту прав ВАСУ дотримувався правової позиції саме стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ на користь платників податків.

12 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 826/7380/15 відступила від правових вис­новків ВСУ в питанні способу захисту права платників податків. У цій постанові Велика Палата зазначила, що спосіб захисту прав платників податків, як зобов’язати контролюючий орган вчинити певні дії, не призводить до відновлення порушеного права, колегія суддів вказала на те, що ефективним способом захисту прав, який забезпечить поновлення порушеного права платників податків, є стягнення з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ.

Які тенденції податкових спорів спостерігаються у національних судах?

Жанна БРАЖНИК, керівник практики вирішення податкових спорів АО PwC Legal Україна, адвокат

Зважаючи на загальну тенденцію до прозорості та законослухняного вектора ведення бізнесу, необґрунтовані результати перевірок, так само як і безпідставне невиконання прямих обов’язків контролюючих органів зазвичай залишаються позаду вже після етапу адміністративного (досудового) оскарження. Вирішальними факторами цієї тенденції є здатність бізнесу чітко та виважено донести свою позицію до контролюючих органів та залучитись підтримкою неупереджених третіх осіб (посольство, Рада бізнес-омбудсмена, конт­рагенти, ЗМІ).

Таким чином, зазвичай на тривалу дистанцію судового оскарження виходять складні та неоднозначні справи, в яких Верховний Суд не сформував чіткої позиції, а також справи, що стосуються внесення змін до алгоритмів існуючих автоматизованих систем контролюючих органів (СЕА ПДВ, АС «Податковий блок»).

Переважна більшість справ, в яких позивач не вимагає відшкодування заподіяної контролюючими органами шкоди або скасування понад 960 500 грн визначених грошових зобов’язань з податків, зборів, штрафних санкцій, розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження (винятками є хоч і не матеріальні, але складні справи). Такий формат передбачає проведення судових засідань лише у разі, якщо суд вбачає необхідність у таких засіданнях. Також сторони справи, що розглядається у порядку спрощеного провадження, позбавлені права на звернення до ВС, адже для розгляду такої категорії справ законодавець передбачив лише один (апеляційний) етап оскарження. Решта справ слухаються в порядку загального позовного провадження, що передбачає проведення судом підготовчого провадження та розгляд справи по суті.

У силу вимог процесуального законодавства всі докази у справі мають бути надані суду разом із позовною заявою. Однак на практиці судді дуже часто йдуть назустріч сторонам та дозволяють подавати докази до початку слухання справи по суті. При цьому участь у судовому засіданні під час підготовчого провадження дасть змогу компанії почути рекомендації (очікування) конкретного судді щодо доказової бази у кожній конкретній справі, обговорити вже подані докази та отримати додатковий час для подання решти.

Суди поступово відходять від паперових копій доказів та зобов’язують сторони надавати належним чином засвідчені електронні копії електронних доказів. Варто відзначити, що і контролюючі органи переходять на обмін процесуальними документами з іншими сторонами у справі в електронному форматі.

Враховуючи значну завантаженість адміністративних судів, до яких наразі надійшли і справи, пов’язані з виборчим процесом, після заслуховування сторін у справі судді воліють перейти до прийняття судових рішень у письмовому провадженні (без судових засідань; на підставі доказів, наявних у матеріалах справи). Сучасні технології дають змогу проаналізувати завантаженість конкретного судді та зрозуміти орієнтовні строки, що будуть об’єктивно необхідні для аналізу матеріалів справи та підготовки судового рішення (такий строк може бути більше року). Якщо ваша компанія впевнена в своїй позиції, якості її доведення в процесі розгляду справи та готова чекати рішення протягом тривалого строку, рекомендуємо погоджуватись на письмове провадження. В іншому випадку — сторони мають право наполягати на розгляді справи в судових засіданнях.

Якщо компанія не отримала справедливого, на її думку, рішення в національній системі судів, в її запасі залишаються ще звернення до Європейського суду з прав людини та/або Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів, про що варто поговорити в окремій статті.

Раніше вищі спеціалізовані суди сформували доволі суперечливу практику в податкових спорах. Чи зводить Верховний Суд цю практику до єдиного знаменника? Як ви оцінюєте строки розгляду податкових спорів у різних інстанціях? Чи є тенденція до пришвидшення розгляду?

Василь АНДРУСЯК, керівник практики податкового права MORIS

Динаміка щодо формування єдиної практики правозастосування в адміністративних спорах позитивна. Новий Верховний Суд здійснює перегляд суперечливих висновків свого попередника і, разом із тим, продовжує та поглиблює деякі усталені позиції.

Серед позицій, які успадкував Верхов­ний Суд, можна назвати такі:

— дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дає змогу ідентифікувати суб’єктів господарювання, та господарські операції самі по собі не можуть свідчити про нереальне вчинення поставки та нівелювати податкові наслідки (постанова ВС від 5 лютого 2019 року № 822/2373/17);

— відсутність документів, що підтверджують транспортування придбаного товару (ТТН), і сертифікатів якості не є свідченням фіктивності (нереальності) господарських операцій (постанова ВС від 11 вересня 2018 року № 804/4787/16);

— платник податків не повинен зазнавати негативних нас­лідків через порушення його контрагентом вимог податкового законодавства (постанова ВС від 12 червня 2018 року № 826/11879/13-а);

— порушення контрагентів по ланцюгу постачання не може позбавляти платника податків права на податкову вигоду (пос­танова ВС від 11 червня 2018 року № 826/4565/14);

— податкова інформація, яка не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, не є належним доказом у розумінні КАС України (постанова ВС від 27 березня 2018 року № 816/809/17);

— неможливість проведення зустрічної звірки не може довести наявність або відсутність реального проведення господарських операцій (постанова ВС від 5 червня 2018 року № 820/2706/14) та інші.

Прогресивним переглядом старої позиції ВСУ стало рішення від 12 лютого 2019 року № 826/7380/15, яким платникам податків повернули реальний механізм отримання бюджетного відшкодування, а саме — безпосереднє стягнення такої суми з Державного бюджету України за судовим рішенням.

Ще одним і доволі неочікуваним рішенням ВС стало підтвердження того факту, що критерії блокування податкових накладних, викладені в листі ДФС, не є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак, не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України (рішення ВС від 2 квітня 2019 року №822/1878/18).

Як я оцінюю строки розгляду податкових спорів? Тенденція до пришвидшення спостерігається. Здебільшого це пов’язано з призначенням нових суддів до судів різних інстанцій, унаслідок чого навантаження на кожного суддю зменшується, що дає змогу якісніше розглядати спори та приймати рішення в строки, встановлені КАС України.

Разом із тим ситуація по місту Києву хоча і поліпшилась, проте шанси вкластись у процесуальні строки доволі невеликі. Тим більше, достатньо частими є випадки процесуальних диверсій зі сторони опонентів або обставин, які не залежать від волі сторін (перебування судді в нарадчій кімнаті, здійснення розгляду колегією, затримка розгляду частини справ, унаслідок чого останні слухання, призначені на відповідний день, переносяться тощо).