Post Scriptum: Платник чи гаманець?

Платник податків. Як багато сенсу в цьому ­слові...

Платники податків наповнюють бюджет країни, соціальні фонди, забезпечують робочі місця та ВВП. Фактично вони фінансують державу, її органи влади, армію, поліцію, бюджетну соціальну сферу. Їх поважають, їхні права захищають, безпосередньо до них звертаються перші особи країни. Їхні права не просто як громадян або виборців, а саме — як платників податків, беруть свою силу з положень Конституції, де податкам іноді відводиться цілий розділ. Але це все не в нашій країні.

Платник податків — це будь-яка особа, всі мають сплачувати податки. Дефіцит бюджету? Отже, треба трусити платників податків, необхідно викачати з економіки більше грошей. Треба винайти податки для будь-якої категорії осіб. Якщо ти сплачуєш податки, то чи всі сплатив, чи все майно задекларував?.. А якщо сплачуєш багато податків, якщо ти успішний підприємець чи бізнесмен, то з тебе можна вичавити ще більше податків. І взагалі, з економіки треба викачувати максимальну кількість грошей, стільки податків, скільки можливо. Це — другий, кардинально інший підхід до платників податків, який більше притаманний нашій країні, аніж перший.

Термін «платник податків» у першу чергу асоціюється з обов’язком їх сплати і з контролюючим органом, який їх стягує. Асоціюється з можливими неприємностями, стресом, буквоїдством, що викликані «грою» в мисливця та здобич. І мисливець у ній аж ніяк не платник податків.

Про те, що платники податків є не просто бездонним гаманцем для поповнення бюджету, можновладці згадують, як правило, лише перед виборами або під час політичних сутичок. Риторика кандидатів тимчасово, на дуже короткий період передвиборчої кампанії, змінюється з класичної для нашої держави на притаманну розвиненим країнам. І після виборів очільники і обранці ніби «забувають», що їхню армію чиновників, збройні сили, поліцію та інші служби, медицину, Пенсійний фонд, інші бюджетні сфери утримують платники податків, а не держава.

Я іноді порівнюю державу з акціонерним товариством, з ПАТ, де всі платники податків є акціонерами. І деяка схожість концепцій усе ж таки є, погодьтесь. І якщо керівництво ставиться відповідально до своїх обов’язків, то таке «товариство» розквітає, як країни Західної Європи, наприклад. А якщо керівництво не дуже сумлінне, то виходить і не дуже файно, як у нас.

Мені іноді здається, і ви зі мною погодитесь, що саме можновладці, попри всі популістські заяви, не зацікавлені у зміні риторики, у зміні ставлення до платників податків, збільшенні їх ролі у прийнятті державних рішень.

А щоб зламати цей хибний та шкідливий стереотип платника податків як «здобичі», необхідно, передусім, починати формувати у населення інше мислення, інші погляди, створювати правильну політико-правову позицію з цього питання. І після того, як накопичиться критична маса, можливо, вдасться внести необхідні зміни до Конституції України, де закріпити високий статус платника податків та його роль у публічному праві.

Можливо, тоді люди будуть більш вибагливими до державних органів, до їх діяльності і відповідальності, активніше відстоюватимуть свої права, звертатися до Європейського суду з прав людини не буде необхідності, а для можновладців наступить «звітний період».

Але чи підуть бджоли проти меду?..