Технології: Розумні договори

Євген ПІДЛІСНИЙ

Договори можна укладати лише у письмовій чи електронній формі, але вони можуть існувати і у вигляді окремих програм

Як відомо, технологічні новації не можуть не впливати, у тому числі, на юриспруденцію, попри її традиційний консерватизм. Одним із найбільш актуальних юридичних ноу­хау, в якому поєднуються сучасні технології з юриспруденцією, є смарт­контракти — це комп’ютерні програми з прописаними алгоритмами виконання договірних зобов’язань. Вони автоматично реагують на вчинення або невчинення певних дій за договорами. Смарт­контракти як програми пишуться для конкретного блокчейну, вони призначені, за словами Руслана Яременка, керуючого партнера IT­компанії Airvice Consulting, реалізувати набір повністю автоматизованих дій щодо перерозподілу цінностей між контрагентами і виключають участь у цьому процесі людей. Блокчейн, наприклад Ethereum чи EOS, гарантує захищеність та незворотність операцій, а також надає широкі можливості до програмування різних умов та ситуацій.

Одним із прикладів широкого впровадження смарт­контрактів у практику юридичних фірм є прик­лад американської юридичної онлайн­компанії Rocket Lawyer, яка з цього року надає своїм клієнтам можливість укладати широке коло смарт­контрактів як цивільно­правового змісту, так і комерційного, ця послуга орієнтована на 20 мільйонів користувачів. Юрфірма пропонує як укладення багатосторонніх контрактів, так і вчинення односторонніх юридично значущих дій, як, наприклад, складення заповіту. Для надання таких послуг була обрана блокчейн­платформа Ethereum. Компанія, анонсуючи свій проект, говорить про нього, що він забезпечуватиме високу надійність і безпечність угод, що укладаються, і що це майже унеможливлює виникнення спорів.

Смарт­контракти можна класифікувати певним чином, одним із критеріїв є процес ставлення та виконання договірних умов: вони ­можуть бути довільно програмовані, обмежені або попередньо записані. З огляду на приватність смарт­контракти можуть бути повністю приватні, частково приватні або пов­ністю відкриті. За способом ініціювання можна виділити автоматизовані — такі, що при настанні певних умов самовиконуються, і такі, в яких не передбачена автоматична перевірка їх виконання, для цього потрібні окремі дії. Автоматизовані смарт­контракти не потребують додаткових трансакцій — платформа має всі необхідні дані для виконання та завершення смарт­контракту. Такі контракти є найбільш передбачуваними і вважаються найбільш ефективними. Якщо ж смарт­контракт не автоматизований, то майже на кожному кроці треба створювати нову транс­акцію, яка ініціюватиме наступний етап виконання чи алгоритм дій. Такий тип контрактів має дещо непередбачуваний характер.

 

Переваги

З огляду на природу смарт­контрактів їх очевидною перевагою є автоматизація договірних відносин між сторонами, включаючи їх виконання. Наприклад, якщо смарт­контракт передбачає купівлю­продаж певного товару, то після того, як покупець отримав товар, алгоритм автоматично списує з нього обумовлену суму коштів. У разі коли покупець вчасно не передасть товар, з нього буде списано певну суму згідно з контрактом — і теж автоматично. Тобто добросовісній стороні не доведеться витрачати час та ресурси на звернення з претензіями до порушника, судовий процес, примусове стягнення та інші не надто приємні процедури. Відповідно, будуть зекономлені час та витрати на юристів.

Іншою неодмінною перевагою є те, що смарт­контракти неможливо підробити, оскільки вони є децент­ралізованими і в їх функціонування не втручаються посередники. Це, до того ж, робить трансакції за смарт­контрактами більш дешевими та швидкими, зокрема за рахунок того, що для їх укладення немає потреби у фізичній присутності сторін чи їхніх представників у певному місці. З огляду на це за допомогою смарт­контрактів можна налагодити ринок об’єктів, що обліковуються у виключних реєстрах, такі як торгові марки чи автомобілі.

За замовчуванням смарт­конт­ракти не передбачають внесення змін до них, коли вони вже діють. Проте спочатку можна прописати в них таку логіку, яка передбачатиме зміну певних умов у разі настання завчасно передбаченої ситуації. Тобто можливості внесення змін до смарт­контрактів обмежені порівняно зі звичайними договорами, і до цих можливостей треба ставитись прискіпливіше, оскільки вразливість у програмі може поставити під сумнів ефективність усього смарт­контракту. Тому треба мати на увазі, що як тільки смарт­контракт активовано, втрутитися у процес його виконання буде вже неможливо. Тому всі його умови, інформація, цінності — все має бути враховано (оцифровано) на блокчейн­платформі заздалегідь.

 

Труднощі застосування

Смарт­контракти є, по суті, комп’ютерними програмами, вони жодним чином не враховують людський фактор, що може бути як позитивним моментом, так і негативним. Річ у тім, що далеко не будь­який товар чи послугу програма може адекватно оцінити з приводу якості, та й запрограмувати форс­мажорні обставини нелегко, що випливає із самого їх непередбачуваного характеру. Крім того, коли у реальному житті один із контрагентів може пробачити якісь недоліки іншій стороні та не надто зважати на певні дрібні порушення, то смарт­контракт, запрограмований відповідним чином, такі нюанси не пропустить і, як наслідок, потребуватиме подальшого людського втручання задля усунення небажаних для сторін наслідків. Буквальне та однозначне трактування всіх умов договору сприяє їх прогнозованості.

Смарт­контракти передбачають здійснення розрахунків у криптовалютах, а не у фіатах (цим терміном позначаються звичайні гроші) на платформах блокчейну, в яких і фіксуються юридично значущі дії та події. Така інформація надалі передається до компаній та банків, які вже, у свою чергу, вчиняють необхідні дії. Оскільки відійти від криптовалют у смарт­контрактах неможливо, це наразі ускладнює використання смарт­контрактів, адже не завжди у сторін є бажання та можливість скористатися криптовалютою. Наприклад, коли складається заповіт, може виникнути необхідність перевести відповідне майно у криптовалюту, яку як спадщину прийме спадкоємець після того, як смарт­контрактом буде підтверджено смерть спадкодавця шляхом перевірки відповідних даних у реєстрі. Крім того, питання взаєморозрахунків, що передбачаються смарт­контрактами, не регулюються українським законодавством.

Дії, передбачені смарт­конт­рактами, призводять до юридичних фактів, найчастішими з яких є списання коштів та їх надходження на рахунок, а також перехід права власності. «Але є особливість — смарт­контракти можуть керувати тільки цифровими активами, які знаходяться (враховані) на блокчейн­платформі. Тобто щоб смарт­контракт міг керувати передачею якоїсь цінності, ця цінність має бути спершу оцифрованою (наприклад, токенізованою), як і інші складові, необхідні при розробці смарт­контракту: інформація, тригери (умови) тощо», — додає Руслан Яременко.

Інша складність застосування смарт­контрактів криється в їх природі як комп’ютерної програми. З цього випливає, що для розуміння їх сутності необхідні знання з програмування, незважаючи на спроби розробників спростити мову програмування смарт­контрактів. Тому є необхідність у залученні як мінімум двох сторін: юриста та програміста. «Більше ланок у ланцюгу розробки — більше помилок. А помилка в коді смарт­контракту (і не тільки технічна, а й логічна) призведе до дуже сумних наслідків. І звернутися з проблемою буде нікуди, і відшкодувати збитки буде нікому», — застерігає Руслан Яременко. На його думку, найкращим виходом із цієї ситуації може бути розгортання розробниками спеціальних порталів з шаблонованими смарт­контрактами для розповсюджених ситуацій. Або надання інтуїтивно зрозумілих конструкторів, які кардинально спростять підготовку нового смарт­контракту для людей узагалі без знань програмування. Це дасть змогу приховати від кінцевих споживачів складний технічний бік розробки і надасть доступ до смарт­контрактів широкому загалу. Звичайно ж, йдеться про відносно прості з точки зору автоматизації смарт­контракти, для складних випадків все одно залишиться класичний варіант — юрист плюс програміст.

 

Чи замінять смарт­контракти юристів

На одне з найбільш актуальних питань, чи замінять смарт­контракти юристів, правники майже одностайні: не замінять. Так, Микита Полатайко, керівник практики ІТ ЮФ Aequo, говорить, що смарт­контракти — це інструмент, тому замінити юриста він точно не зможе: «Звісно, з часом з’являться типові положення смарт­контрактів, з яких можна буде скласти договір без участі юриста. Проте те саме є й зараз — бухгалтери, менеджери та підприємці користуються шаблонами та конструкторами договорів». Руслан Яременко говорить про те, що прихильники відмови від юристів на користь смарт­контрактів не враховують очевидний для самих юристів факт: часто контрагенти звертаються до них для того, щоб розділити з ними відповідальність на випадок форс­мажору та застрахувати свої ризики. Цього смарт­контракт їм не дасть. Принаймні, не найближчим часом.

От що буде передано від живих юристів до технологій — так це підготовка контрактів для шаблонних справ, проте функції юристів ними не обмежуються. Дедалі поглиблюватимуться ті компетенції правників, які є суто людськими по природі і які жодним хай­теком не вирішити. Це те, про що говорить Руслан Яременко: «Бути юристом — це також вирішувати складні інтелектуальні та етичні питання і нести відповідальність перед клієнтом за якість наданої послуги». Крім того, з функціонуванням смарт­контрактів будуть пов’язані спори, які неодмінно виникатимуть. «І тут уже без юристів ніяк. Якщо хто і допоможе на цій стадії, то це пресловутий штучний інтелект, якого ніхто ще не бачив», — додає Микита Полатайко.

Крім того, відбудуться зміни і в нотаріаті, оскільки, як уже згадувалося, смарт­контракти не потребують засвідчення третьою стороною, а позаяк у смарт­контрактах використовується криптографія, це вирішуватиме питання ідентифікації учасників угоди. До того ж така ідентифікація є більш надійною, аніж якщо її здійснюватиме інша особа.

 

Перспективи регулювання

Оскільки смарт­контракти дедалі більше популяризуються, то виникають питання з приводу їх правового регулювання. Навіть попри те, що вони успішно функціонують і без жодного законодавчого поля. При цьому Микита Полатайко наголошує: «З формальної точки зору на смарт­контракт можна накласти кваліфікований електронний підпис і вуаля — у вас договір у письмовій (електрон­ній) формі. Звісно, якщо він містить усі істотні умови». Разом із тим його не можна прирівняти до звичайного договору в електронній формі з огляду на принципові відмінності між ними. Так, смарт­контракт є комп’ютерною програмою, і написана вона відповідною мовою програмування, тобто жодною зі звичайних людських мов смарт­контракти не пишуться. З огляду на це резонним є запитання, чи є такий контракт відображенням волі сторін та чи усвідомлюють вони наслідки своїх дій і в якій мірі розуміють сутність смарт­контракту та всі істотні аспекти його функціонування.

Водночас, коли смарт­контракти почнуть регулюватись у багатьох юрисдикціях, це може мати неоднаковий характер і вони можуть втратити частину своєї привабливості для користувачів, яку їм дає їх неврегульованість, причому йдеться, у тому числі, й про добросовісних учасників правовідносин. «З появою нормативного врегулювання для смарт­контрактів вони можуть втратити свою децентралізованість, яка є однією з основних переваг над «класичними» контрактами», — говорить Дарина Сидоренко, координатор групи ІТ і кібербезпеки Sayenko Kharenko. З огляду на те, що криптоактиви знаходяться поза межами державного регулювання, держава не має можливості захистити чиїсь порушені права. «Суд просто технічно не має можливості вплинути на зміну запису в блокчейні», — наголошує Дмитро Гадомський, CEO Axon Partners.

Першою країною у світі, яка законодавчо визнала смарт­контракти, стала Білорусь. 18 березня цього року в Росії були внесені зміни до Цивільного кодексу, що набудуть чинності 1 жовтня і які передбачають норми щодо використання смарт­контрактів: вони визначаються не як окремі угоди, а як умови договорів, що виконуються самостійно. Російські законодавці вирішили, що умовами угоди може бути передбачено виконання її сторонами обов’язків, що виникають згідно з нею, за умови настання певних обставин без направленого на виконання зобов’язання окремо вираженого додаткового волевиявлення його сторін шляхом застосування інформаційних технологій, визначених умовами угоди. Послуговуються смарт­контрактами також окремі штати США.

Руслан ЯРЕМЕНКО, керуючий партнер IT­компанії Airvice Consulting

Активний розвиток блокчейн­технологій був викликаний у першу чергу бурхливим і неоднозначним розвитком криптовалют. Їхня кількість збільшується вибуховими темпами і вже досягла, за підрахунками деяких фахівців, більш ніж 2,5 тисячі. Але криптовалюти, то лише одне застосування децентралізованої мережі блокчейн. У блокчейні є й інші, не менш цікаві та перспективні застосування. Маю на увазі смарт­контракти.

Смарт­контракти мають чимало переваг: їх не можна змінити заднім числом, легше провести аудит, при однакових вхідних даних вони завжди дають однаковий результат, контрагентам не потрібно довіряти одним одному, немає труднощів перекладу і різного розуміння однакових висловів. Через це багато людей вважають за можливе прибрати зайву, на їхню думку, ланку у відношеннях контрагентів — юристів. Це ж так зручно — наробимо смарт­контрактів на всі випадки життя і прощавайте юристи, без вас легше! Прекрасна теорія, та практика не така райдужна. При всіх незаперечних перевагах смарт­контракти мають свої особливості і труднощі в реалізації. Вони можуть оперувати тільки цифровими активами, а всі його тригери (умови) повинні бути в базі платформи конкретного блокчейну (Ethereum, EOS, Stellar, Bitshares тощо). На практиці цього досягти не так легко, як здається, а підготовчий процес може виявитися тривалим і дуже дорогим.

Микита ПОЛАТАЙКО, керівник практики ІТ ЮФ Aequo

Смарт­контракт — це набір алгоритмів, які не лише відображають домовленість сторін, але й самостійно встановлюють настання тієї чи іншої обставини та виконують домовленість без участі сторін. Оскільки це програма, їй важко фіксувати події, що мають місце в реальному світі, і здійснювати виконання також. Наприклад, потрібно зафіксувати зміну власника торговельної марки і надіслати оплату за права на неї у криптовалюті — це просто, адже є єдиний реєстр торговельних марок, доступний онлайн, а криптовалюта може бути заздалегідь закріплена за смарт­контрактом. Натомість за необхідності передати готівку в оплату послуг прибирання і лише якісно проведеного — комп’ютер потребує участі людини.

Другий важливий фактор — незалежність смарт­контракту як програми, щоб ніхто не зміг змінити умови або втрутитись у його роботу. Для цього потрібна справді децентралізована система, учасники якої будуть дуже зацікавлені не втручатися в зміст смарт­контрактів. Таких систем наразі одиниці.

Дарина СИДОРЕНКО,
координатор групи ІТ і кібербезпеки Sayenko Kharenko

На сьогодні немає такого механізму, який дозволив би смарт­контрактам замінити юристів та відібрати у нас роботу. На мою думку, це велика ілюзія і перебільшення. Хоча, звісно ж, смарт­контракти вже існують і виконуються між сторонами, і це вже реальність. Прикладом такого договору може слугувати договір поставки товару, в якому товар з конкретно визначеного порту Китаю відправляється в конкретно визначений порт в Австралії, в умовах розрахунків якого прописано, що оплата за поставку товару відбудеться в момент завершення перевірки товару на якість та цілісність після прибуття товару в австралійський порт. Усі ці та інші умови прописуються в коді смарт­контракту програмістами, а не юристами. У світі є багато сфер, де можуть використовуватися смарт­контракти, такі як страхування, корпоративне придбання майна, купівля­продаж товарів тощо. Вони справді могли б спростити життя сторін, якби не існувала низка певних «але».

Хоча технологія блокчейн і створені на її основі смарт­контракти вже є нашою реальністю, наразі їх використання викликає більше запитань і невизначеності, ніж відповідей. Загалом є досить багато причин, чому смарт­контракти ще не захопили світ і не витиснули класичні договори, але все може змінитися з появою нормативного регулювання цього питання. Головне питання полягає в тому, як це зробити.

Дмитро ГАДОМСЬКИЙ, CEO Axon Partners

 Найбільші труднощі застосування смарт­контрактів полягають у тому, що міленіали, покоління Z та інші схильні до романтизації юриспруденції верстви юристів не відрізняють гламур від епатажу. Смарт­контракт у побутовій юриспруденції — це кавова машина, Uber чи Facebook — ти просто користуєшся сервісом і робиш це винятково так, як тобі дозволяє сервіс. Тобто правила користування (договір про надання послуг чи договір купівлі­продажу) вже вшито у сервіс. Я особисто прихильник більш вузького тлумачення смарт­контракту як комп’ютерного коду, який забезпечує виконання сторонами конт­ракту щодо цифрових (або оцифрованих) активів. Наприклад, коли партнери юридичної фірми володіють цифровими токенами, які дають їм право отримувати щоквартально дивіденди, що залишилися на рахунку фірми після сплати податків. Дивіденди надходять на рахунок партнера автоматично, без партнерської зустрічі і без участі фінансового директора.

Смарт­контракти — це рух у напрямку прозорості і нечуваної відкритості. Не думаю, що проблема тут у законодавстві, бо лише 10 % юрфірм розкривають свої справжні доходи. Як на мене, законодавство рухається в бік смарт­контрактів. Держава відкриває дані — це означає, що моя земельна ділянка може перетворитися на оцифрований актив, такий самий, як доменне ім’я. У частині ж, яка знаходиться поза межами впливу держави, наприклад криптовалюти, смарт­контракти не заборонені.