Авторське право : Цитувати мить

Ганна ПРОХОРОВА,
старший юрист ЮФ Aequo

Наталія САВУЛА,
учасник Aequo Friends

Міжнародна та українська судова практика демонструють тенденцію до розширення поняття «цитата з твору» щодо будь-яких творів у розумінні Бернської конвенції, а не лише літературних

Багато хто прагне прожити життя інших людей. Їхні думки — чужі думки, їхнє життя — мімікрія, їхня пристрасть — цитати. Уміння цитувати добре приховує відсутність власних ідей.

Курт Кобейн

 

За загальним правилом використання твору автора без його дозволу забороняється. Проте, як відомо, законодавець визначив випадки вільного використання твору без згоди автора та виплати йому винагороди. Одним із таких винятків є правомірне використання твору шляхом його цитування.

Цитування є загальноприйнятим винятком, під яким, як правило, розуміють використання власне уривків з літературних творів. Однак міжнародне та вітчизняне законодавство, а також українська й іноземна судові практики свідчать, що цитування лише літературними творами не обмежується.

 

Бернська конвенція — перший інструмент охорони авторських прав

Першою у світі багатосторонньою угодою з авторського права є Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів від 1886 року (Бернська конвенція), до якої на сьогодні приєдналося 177 країн. Стаття 10 (1) Бернської конвенції дозволяє «…використання цитат із твору, який правомірно зроб­лено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси». При цьому при використанні творів має зазначатися джерело та ім’я автора, якщо воно позначене на цьому джерелі.

Отже, Бернська конвенція ставить такі умови щодо застосування положення про цитування: твір доведено до загального відома; цитування здійснюється добросовісно; обсяг виправданий поставленою метою.

У Бернській конвенції словосполучення «цитата з твору» вживається без пояснення. Разом із тим, як зазначено в коментарі до цієї Конвенції, підготовленому Всесвітньою організацією інтелектуальної власності у 1978 році, загалом «цитування» означає відтворення витягів з твору для опису певної теми, захисту позиції тощо. При цьому поняття «цитування» не обмежується цитуванням тільки літературного твору.

Що ж до контексту, то стаття 10 (1) Бернської конвенції не уточнює, цитування яких саме творів можливе, а застосовує загальне поняття «твори». Водночас згідно зі статтею 2 (1) Бернської конвенції творами, які підпадають під її охорону, є всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, зокрема й хореографічні, музичні, кінематографічні, фотографічні твори, живопис, архітектура, скульптура, графіка тощо.

Таким чином, загальне поняття «цитата з твору» у розрізі тлумачення термінів відповідно до їх звичайного значення у контексті Бернської конвенції стосується всіх творів, що підпадають під її охорону.

Варто зазначити, що з дня прий­няття Бернської конвенції і до 1967 року положення статті 10 (1) обмежувалось лише цитуванням пуб­лікацій. Проте під час Стокгольмської конференції це обмеження було зняте. Натомість було дозволене цитування творів без зазначення їх конкретного виду. Сторони Бернської конвенції розуміли, що цитування може стосуватись не лише літературних творів, що підтверджується заявами держав-членів, наприклад, Ізраїлю чи Швейцарії.

Отже, справедливою буде думка, що, змінюючи текст статті 10 (1) Бернської конвенції, сторони прагнули розширити поняття «цитування» і на інші твори, окрім літературних.

 

Цитування згідно із законодавством та практикою ЄС

Цитування, як виняток використання твору без згоди автора та без виплати йому винагороди, також окремо передбачене у Директиві ЄС 2001/29 № 2001/29 від 22 травня 2001 року про гармонізацію окремих аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві (Директива). Зокрема, стаття 5 (3) (d) Директиви дозволяє «...цитування для таких цілей, як критика або рецензія за умови, що вони стосуються твору або іншого об’єкта, до якого вже було правомірно надано доступ публіці, ... із зазначенням джерела, у тому числі імені автора, якщо їх використання відповідає добросовісній практиці, а також у межах, необхідних для конкретної мети...».

Оскільки положення щодо меж цитування є неоднозначним (обсяги цитування законодавчими актами не визначаються), в окремих випадках правозастосовна практика пішла шляхом поширення цитування на твори в цілому, зокрема, при використанні фотографій. Як було визнано Європейським судом справедливості у справі «Eva-Maria Painer v. Standard VerlagsGmbH and Others», цитування поширюється не лише на літературні твори, а й на фотографічні, навіть попри використання фотографії пов­ністю, а не її частини. Суд зазначив, що таке тлумачення поняття «цитування» не оспорюється ні сторонами у справі, ні державами членами ЄС, ні Єврокомісією (Директива ЄС про гармонізацію окремих аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві № 2001/29 від 22 травня 2001 року). При цьому правомірне використання залежить не від характеру самого твору, що цитується, а від того, чи задовольняє таке використання трискладовий тест, визначений у статті 5(3)(d) Директиви: чи був твір попередньо опуб­лікованим, чи зазначено ім’я автора та джерело запозичення та чи є використання добросовісним в обсязі, виправданому конкретною метою.

Водночас, попри те, що цитата шляхом використання фотографії повністю, а не її частини, допустима за умови, що вона виправдана метою цитування, в епоху інтернету та електронних способів фіксації може виникати необхідність у нових критеріях обсягу цитування зображень, таких як їх розмір у пікселях і роздільна здатність.

У консультативному висновку у справі «Pelham GmbH, Moses Pelham, Martin Haas v Ralf Hütter, Florian Schneider-Esleben» генеральний адвокат Суду ЄС Мацей Шпунар зазначив, що попри те, що цитування, як правило, стосується літературних творів, воно також може застосовуватись і щодо інших творів, наприклад фонограм.

Таким чином, законодавство та судова практика ЄС свідчать про те, що цитування може застосовуватись щодо творів різного виду.

 

Цитування в іноземній судовій практиці

Іноземна практика також підтверджує думку про те, що цитування може стосуватися не лише літературних творів. Приміром, стаття 32 Закону Іспанії «Про інтелектуальну власність» передбачає, що фрагменти письмових, звукових чи аудіовізуальних творів, фотографічних, образотворчих або аналогічних творів можуть бути включені до іншого твору з освітньою або дослідницькою метою. Застосовуючи це положення, суд Барселони дійшов висновку, що використання творів образотворчого мистецтва з навчальною метою підпадає під поняття «цитування».

Ще одним прикладом може слугувати справа про «Google thumbnails» (мініатюри зображень). У цій справі Федеральний суд Німеччини визнав, що використання «thumbnails» під час пошуку зображень у Google не може вважатись цитуванням, адже у такому разі залишається незадіяним критерій пов’язаності цитованого твору з думками чи ідеєю автора похідного твору (того, хто використовує цитату) — тут авторський твір (зображення) використовується лише для інформування користувачів про певний контент. Варто зазначити, що в цій справі суд не відхилив аргументу щодо цитування лише тому, що йшлося про використання зображення, а не літературного твору.

Наступний приклад — справа щодо виставкового каталогу картин: позивач звернувся до суду щодо визнання незаконним застосування відповідачами ілюстрацій художніх творів у виставковому каталозі. Федеральний суд Німеччини став на бік відповідачів, визнавши можливість використання творів образотворчого мистецтва як цитат. Однак суд зазначив, що зі змісту каталогу не видно, що виключною метою використання зображень картин є інформування читача про зміст виставки, тому дії відповідачів були визнані незаконними, позаяк вони не відповідають критеріям правомірного цитування.

Ще однією справою щодо цитування, яку розглядав Федеральний суд Німеччини, є справа щодо книги Пітера Ріхтера « Landschaften». Автор книги, посилаючись на свободу цитування, використав статті та фотографії іншого автора для створення художніх колажів у своїй книзі. Суд визнав, що таке цитування можливе, але тільки за умови його правомірності, а саме — наявності відповідної мети та внут­рішнього зв’язку цитованого твору з думками чи ідеєю автора похідного твору.

Висновок щодо можливості цитування будь-якого твору також підтвердив Верховний суд Словенії. Судді цивільної палати зазначили, що цитування можливе не лише щодо літературного твору, а й щодо музичного чи фотографічного. Крім того, законним є використання цитованого твору повністю, якщо цей обсяг виправданий певною метою.

Отже, аналіз іноземної судової практики свідчить про можливість цитування різних творів за умови дотримання критеріїв правомірності їх використання, що визначаються законодавством тієї чи іншої країни.

 

Цитування в українськІй судовій практиці

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Закон) цитатою є «...порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні». Відповідно до статті 21 Закону допускається вільне використання твору у формі «...цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою,..» з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення.

Українська судова практика, на жаль, наразі не є настільки репрезентативною та різноманітною, як іноземна. Однак її аналіз також свідчить про те, що правомірне використання твору автора шляхом цитування можливе не лише щодо літературних творів.

Так, у справі № 910/7092/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 13 березня 2018 року дійшов висновку щодо можливості цитування музичного твору. Фактично таке цитування можливе за умови дотримання вимоги статті 21 Закону, а саме — використовується раніше опублікований твір, наявне зазначення джерела запозичення та імені автора твору, обсяг використання виправданий певною метою. У цій справі суд вирішив, що застосування музичного твору як цитати є неправомірним, оскільки немає посилання на автора твору та джерело запозичення (постанова КГС ВС від 13 березня 2018 року у справі № 910/7092/16).

Ще однією цікавою справою стосовно цитування музичних творів є справа № 910/11320/13, яку розглядав Вищий господарський суд України. У своїй постанові від 26 січня 2016 року суд зазначив, що використання творів було правомірним цитуванням, позаяк воно відповідало критеріям статті 21 Закону. До того ж уривки були відносно короткими і застосовувалися суто з метою інформування глядачів про творчість відповідного автора під час телепередачі (постанова ВГСУ від 26 січня 2016 року у справі № 910/11320/13).

У постанові Вищого господарського суду України від 17 червня 2014 року у справі № 910/15420/13 розглядалася можливість цитування аудіовізуального твору, зокрема уривків з телесеріалу, в телепередачі. Суд підтвердив правомірність такого використання, адже уривки були короткими і застосування їх було обумовлене метою висвітлення подій, пов’язаних з головним героєм та обставинами виробництва серіалу, а імена його авторів були зазначені у титрах випуску (постанова ВГСУ від 17 червня 2014 року у справі № 910/15420/13).

Таким чином, українська судова практика також демонструє тенденцію відходу від стандартного розуміння поняття «цитата». Останнє більше не обмежується власне літературним твором, а може стосуватись будь-яких творів за умови дотримання критеріїв, установлених законодавством. Відтак, можна сподіватися, що з часом рішення українських судів відображатимуть певні напрями уніфікованого підходу щодо цитування творів відповідно до вимог принципу правової визначеності.