Тема: Техніка медіації

Максим СИСОЄНКО

Сергій РУЖЕНЦЕВ

Будь-який конфлікт має свої наслідки для всіх сторін: фінансові, часові, репутаційні тощо. А його вирішення в судовому порядку не завжди виявляється ефективним. З цим може впоратись медіація — одна з неформалізованих процедур вирішення спірних питань, що набула популярності у світовій практиці, коли сторони за участю посередника (медіатора) зважують усі плюси та мінуси розвитку конфлікту і доходять згоди щодо його вирішення. Одна з умов медіації — конфіденційність: усе, що відбувається між сторонами конфлікту, має залишатися між ними. І це може бути однією з причин, чому не так просто здобувати знання та набувати навички у цьому, для багатьох юристів новому, напрямі позасудового врегулювання спорів, адже вдалі кейси нечасто набувають широкого розголосу. Проте у нас є досвідчені експерти, готові розкрити деякі нюанси цієї практики, яка стає дедалі актуальнішою і на вітчизняному юридичному ринку

Наталія ФЕДИК, керівний партнер АО LEZO

Услід за арбітражем медіація стає самостійною практикою в юридичних фірмах full­service та юридичних бутиках, що надають послуги клієнтам із врегулювання спорів у різних сферах. Цьому сприяє гнучкість та ефективність методів медіації, адже вона може застосовуватися в більш широкому спектрі конфліктів, ніж арбітраж: комерційні спори, медіація в кримінальних справах, спори між учасниками юридичної особи, трудові, сімейні спори, медіація в адміністративних спорах, політична медіація тощо. Юристи, які живуть не тільки сьогоденням, а думають про розвиток свого юридичного бізнесу, мають звернути увагу на медіацію і допомогти їй нарешті утвердитися в Україні.

Попри відсутність довгоочікуваних законодавчих змін щодо врегулювання цього інституту, безліч українських юристів і адвокатів уже активно практикують і включають медіацію до переліку своїх професійних послуг. Упевнена, що неминуче прийняття спеціального закону про медіацію нарешті легалізує це поняття в Україні та підвищить довіру до такого інституту з боку населення. Це стане безумовним сигналом для потенційних клієнтів, що держава визнає медіацію і тим самим надає певні гарантії її дієвості.

Розвиток напряму. Як створити та розвинути нішу медіації на юридичному ринку? Які шляхи ви бачите у цьому напрямі — законодавчі, маркетингові, кадрові, організаційні тощо? Який фінансовий потенціал у такого ринку послуг з позасудового вирішення спорів? Наскільки високою є чи буде конкуренція? Як створити попит на медіацію у суспільстві?

Світлана ХЄДА, радник, голова практики трудового права та комплаєнсу Sayenko Kharenko, к.ю.н., сертифікований медіатор

Переваги медіації можна пояснити за допомогою таких принципів цього методу вирішення спорів: конфіденційність, незалежність та неупередженість медіатора, економія ресурсів, добровільність, гнучкість медіаційної процедури, делегування сторонам відповідальності за прийняття рішення, що влаштовуватиме всі сторони.

Конфіденційність на всіх етапах медіаційного розгляду часто спонукає сторони обирати саме цей спосіб вирішення спору. Усе, що відбувається під час медіації, а також будь­які документи, інформація, докази, надані сторонами медіатору, є конфіденційними. Наприклад, медіатор не вправі розголошувати іншій стороні відомості, одержані під час приватної зустрічі зі стороною без згоди останньої. Конфіденційність медіації допомагає сторонам зберегти цивілізовані стосунки, продовжувати співпрацю та уникнути публічного розголосу факту наявності спору між ними.

Враховуючи те, що запорукою професійного успіху медіатора є його бездоганна репутація, незалежність та нейтральність медіатора забезпечуються апріорі. Наприклад, медіатор зобов’язаний повідомити сторони про реальний чи потенційний конфлікт інтересів. Сторони можуть погодитися на залучення такого медіатора, але він повинен буде «доводити» свою неупередженість сторонам протягом усього процесу.

Медіація в усьому світі зарекомендувала себе як недорогий, швидкий, не ресурсномісткий та ефективний метод вирішення спорів. Наприклад, трудова медіація може завершитися протягом одного робочого дня, що призводить до суттєвої економії коштів та не відволікає сторони від інших важливих справ.

Добровільність медіації забезпечує комфорт сторонам, оскільки ніхто їх не змушує звертатися до медіації. Також сторони можуть вийти з процесу на будь­якому його етапі.

На відміну від судового розгляду, медіаційна процедура є неформальною та гнучкою. Медіатор керує процесом відповідно до своїх навичок та досвіду, специфіки спору, особливостей та побажань сторін тощо. Його метою є сприяння досягненню сторонами консенсусу у вирішенні спору. Наріжним каменем медіації є інтереси сторін, саме з ними працює медіатор.

Медіатор відповідає за ефективність медіаційного процесу, він не приймає рішення. Сторони самі беруть на себе відповідальність за вирішення спору. Відповідно вони інвестують свій час та інші ресурси в пошук консенсусного рішення, ніхто їм його не нав’язує. Це сприяє високому відсотку добровільного виконання рішень, прийнятих у процесі медіації.

Перед тим, як пропонувати медіацію клієнту, потрібно провести оцінку різних способів вирішення спору та переконатися, що в цьому випадку саме медіація відповідатиме інтересам клієнта. Після цього треба пояснити клієнту переваги медіації, а також те, що він завжди зможе звернутися до суду у разі недосягнення консенсусного рішення. Досвід свідчить на користь включення до договорів багаторівневих положень про вирішення спорів (наприклад, медіація — суд), а також закріплення медіації як пріоритетного методу вирішення спорів у внутрішніх документах компанії.

Станіслав СКРИПНИК,
виконавчий партнер
Lavrynovych & Partners Law Firm

Одним із важливих етапів становлення процедури медіації має бути її законодавче врегулювання. Відсутність відповідного закону передусім викликає сумніви в легітимності цієї процедури у багатьох громадян, які бажають її застосувати. Так само мінусом в очах сторін конфлікту є необов’язковість до виконання взаємних домовленостей за наслідками проведеної медіації.

Щодо розвитку ринку медіації, то не секрет, що в Україні медіація розвивається у двох напрямах. Перший є більш теоретичним, це, по суті, «навчання медіації» осіб, які в майбутньому бачать себе у ролі медіатора. З’явилась значна кількість різноманітних «асоціацій», шкіл, тренерів, які зосереджені винятково на викладанні принципів медіації, її процедури та спеціальних знань медіатора. Зацікавленість з боку правників у такому навчанні постійно зростає, тому бажаючих навчатись не бракує. Однак, як свідчить реальність, такі «гуру теоретичної медіації» зовсім не палають бажанням безпосередньо її проводити в практичному аспекті, їм вистачає заробітку на коучингу.

Стосовно практичного напряму, то медіація дедалі активніше використовується у сімейних спорах чи у нескладних побутових конфліктах у цивільних правовідносинах. При цьому більша частина таких випадків зачіпає етичні чи конфіденційні питання, які важко дослідити і характеризувати, наприклад, у формальному судовому процесі і які сторони хотіли б приховати від сторонніх. Ці питання можуть бути пов’язані із обопільними порушеннями у відношенні один до одного сторін конфлікту, різними видами відповідальності чи труднощів у чіткій кваліфікації дій сторін, що спричинили конфлікт.

Варто зазначити, що ситуація в судовій системі, яка склалась, можна сказати, сама підштовхує і сторони конфлікту, і адвокатів у бік медіації. Вирішувати спір у суді стало ще витратніше та триваліше, судді перевантажені справами, а відкладення засідання на півроку стало, на жаль, звичним явищем. Водночас значна частина подібних справ може і повинна бути вирішена швидко і з мінімальними витратами шляхом медіації.

Основним завданням, що на цей час ставлять перед собою юристи, які практикують (або хочуть) практикувати медіацію, — це інформування як колег зокрема, так і суспільства в цілому про переваги цієї процедури. Наприклад, саме з цією метою Комітет з питань медіації Національної асоціації адвокатів України, в якому я є заступником голови, постійно організовує і проводить семінари, конференції та інші заходи. Це є своєрідною просвітницькою функцією, щоб, у тому числі, спростувати поширене серед колег­адвокатів хибне твердження про те, що «я провів успішну медіацію — примирив свого клієнта з опонентом, тому я теж медіатор».

Тож можна констатувати, що процес застосування медіації в нашій країні вже розпочато, і його розвиток та збільшення охоп­лення ним усіх сфер життя суспільства — лише питання часу.

Віктор МОРОЗ, керуючий партнер АО Suprema Lex, адвокат

В умовах нестабільної фінансової ситуації в країні між людьми та бізнесом повсякчас виникають спори, вирішення яких через суд потребує чималих часових та фінансових ресурсів, а тому, якщо фірма спеціалізується на врегулюванні спорів, створення та просування практики альтернативного вирішення спорів за допомогою медіації не є чимось занадто складним. Головним є показати клієнту можливість виграти час, гроші, нерви й досягти ліпшого результату, ніж від суду, адже основним принципом правильної медіації є ситуація win­win, за якої кожна сторона спору залишається переможцем.

Першочерговими кроками для розвитку ніші медіації на юридичному ринку має бути чітко виважена маркетингова стратегія, адже потенційні клієнти ще погано обізнані з тим, що таке медіація та які вона має переваги для врегулювання спору порівняно з його судовим врегулюванням. Безумовно, законодавче врегулювання процесу медіації та її результатів також є достатньо важливим, але, виходячи з того, що медіація — доб­ровільний процес, цей аспект є другорядним.

У медіації, як способу позасудового врегулювання спорів, є достатньо високий потенціал, адже найкращою війною є та, якої вдалося уникнути, і, враховуючи, що медіація — це про пошук спільних інтересів, за її правильного маркетингового просування з часом дедалі більше учасників суспільних відносин бажатимуть нею скористатися, що призведе до збільшення доходів медіаторів. Варто зазначити, що на сьогодні в Україні не так уже й багато медіаторів, але зі зростанням популярності медіації швидко зростає й кількість людей, які її практикують, що, безумовно, на певних етапах призведе до високої конкуренції. І все ж, гадаю, ринок сам врегулює аспект конкуренції і реально фахові медіатори без роботи не залишаться.

Переваги медіації. У чому основні переваги медіації? В яких випадках до неї треба вдаватися, рекомендувати клієнту, бізнесу? Як цю інформацію донести до потенційного клієнта, переконати його у вигоді, безпечності та конфіденційності такої процедури?

Юна ПОТЬОМКІНА, старший юрист Asters, бізнес­медіатор ТПП Мюнхена та Верхньої Баварії

Першопричиною розвитку медіації у багатьох країнах світу була перевантаженість судової системи. Вважаю, що ця ж причина зберігається і тепер. В Україні, де через надмірне завантаження в деяких судах перше засідання у справі може відбутися через півроку після подачі заяви, медіація пропонує безліч переваг. Зок­рема, збереження відносин і розвиток стабільної співпраці, зниження вартості процесу вирішення спору, запобігання майбутніх або повномасштабних судових розглядів і гнучкість у пошуку вирішення спору на основі взаємних інтересів сторін, а не виключно юридичних прав.

Серед переваг для бізнесу треба виокремити оперативність вирішення конфлікту, гнучкість форм комунікації та можливість впливати на результат. Недавні зміни до процесуальних кодексів України запровадили гарантії для забезпечення умов конфіденційності медіації, а саме — медіатор не може свідчити в суді про те, що йому стало відомо під час медіації.

Медіація може змінити або перетворити будь­яку конфронтацію на співпрацю, що найбільше відповідає духу бізнесу.

Ви нічого не втрачаєте при медіації, бо ви контролюєте процес цілком, починаючи з вибору медіатора. Медіація не буде знаком вашої слабкості, швидше, знаком сили. У ній немає ризику і немає невизначеності. Медіація — це єдиний процес, де ви зможете зайняти центральне місце в процедурі і у вас буде можливість сказати все, що ви вважаєте важливим; процес, за якого у вас є шанс зрозуміти точку зору протилежної сторони, що дасть змогу вам обом поліпшити взаєморозуміння і досягти спільної угоди і, що найбільш важливо, відновити і зберегти відносини.

Дослідження підтверджують, що для вирішення корпоративних, комерційних, споживчих і трудових спорів 90 % американських компаній зі списку «Fortune 1000» вдаються до медіації. 174 країни визнають альтернативне вирішення спорів дієвим методом вирішення договірних спорів, крім судів.

Одним із найефективніших засобів переконання звернутись до процедури медіації є інформаційна зустріч, у рамках якої озвучуються переваги медіації сторонам та їхнім адвокатам. Інструмент спонукання суддівським корпусом до відвідання інформаційних зустрічей сторін конфлікту передбачений Директивою Європейського парламенту та Ради Європи № 2008/52/ЄС «Про певні аспекти медіації в цивільних і комерційних справах». Проте треба пам’ятати, що медіація — процес добровільний. Коли сторони почуваються вимушеними погодитися на медіацію, то майже завжди вона закінчується безуспішно. По суті, перед сторонами стоїть вибір між швидким розв’язанням їхньої проблеми за допомогою медіації або очікуванням протягом кількох місяців чи навіть років, доки їхню справу розгляне суддя. Тож ефективніше «спокусити» сторони на медіацію, тим паче переваг для цього вдосталь.

 

Анастасія СИНИЦЯ,
патентний повірений ЮФ Evris

Якщо говорити про спір, який може бути вирішений за допомогою медіації, можемо говорити про такі переваги порівняно із судовим процесом:

Добровільність участі у процесі. Не можна примусити до медіації, принаймні поки що. Більше того, якщо, на думку сторони, немає подальшої можливості чи доцільності у проведенні переговорів, вона завжди може вийти з процесу, попередивши про це іншу сторону та медіатора.

Контроль за процесом. Медіатор, на відміну від судді, не виносить рішення, а тільки допомагає сторонам досягти власної угоди. Саме тому, а також враховуючи попередній пункт, у ході медіації, не може бути укладено угоду чи прийняте рішення, яке не задовольняло б одну із сторін. Медіація — процедура, орієнтована на інтереси сторін, які не шукають винного, зосереджуючись на певних юридичних правах та обов’язках, а орієнтуються на реальні бізнес­інтереси. Це дає змогу в майбутньому враховувати спільні бізнес­інтереси, не зважати на недоліки минулих стосунків і таким чином зберегти або навіть налагодити ділові стосунки з іншою стороною.

Конфіденційність. Усе, що відбувається в ході медіації, залишається в рамках цієї медіації. Цей принцип може надавати суттєві переваги в кейсах про порушення комерційної таємниці, в деяких ІР­кейсах, узагалі тоді, коли сторонам важливо зберегти репутацію та забезпечити нерозголошення деталей справи. Основне правило — будь­які зізнання, пропозиції чи деталі врегулювання конфлікту не можуть бути використані у разі можливого подальшого судового процесу та взагалі не можуть бути розголошені. Цей принцип дає змогу сторонам бути більш відкритими, відверто говорити про власні інтереси та причини тих чи інших дій, що сприяє створенню атмосфери, яка допомагає досягти взаємовигідного рішення.

Гнучкість та неформальність процесу. Немає чітко регламентованих строків та процедури, виключена бюрократична складова, притаманна судовому процесу. Швидке, порівняно із судовим процесом, врегулювання спору. Добровільність участі у процесі, зацікавленість кожної сторони у досягненні рішення, бо воно є відображенням інтересів кожної сторони, неформальність процесу, відсутність великої кількості задіяних у процесі осіб та цілої системи на кшталт судової сприяє більш швидкому врегулюванню спору та досягненню домовленостей.

Економія грошей. Медіація дає змогу суттєво скоротити витрати на вирішення спору, в тому числі, завдяки необов’язковості залучення адвокатів.

Місце проведення. Сторони можуть самі обирати зручне для них місце проведення медіації. Зазвичай воно характеризується більшим комфортом та приємною, сприятливою атмосферою.

Виконання досягнутого рішення. Добровільність у прийнятті рішення, яке до того ж враховує інтереси сторін, сприяє тому, що сторони добровільно та вчасно виконують досягнуті домовленості.

 

Микита БУРОВ, юрист ЮКК «Де­Юре»

Медіація завжди була демонстрацією справжньої сили комунікації. Саме тому, напевно, основною її перевагою цілком виправдано варто вважати вже безпосередню можливість ефективного мирного врегулювання спору шляхом побудови конструктивного спілкування.

Так, сьогодні у багатьох випадках учасники спірних правовідносин єдиним можливим варіантом спершу вбачають винятково звернення до суду, який, на їхню думку, має розставити всі крапки над «і». На жаль, окрім певних фінансових та часових втрат, саме з цього моменту інколи й закріплюється вже остаточне псування відносин, часто не залишаючи навіть шансів на їх відновлення. Задля уникнення таких неприємних недоліків судового врегулювання сторони конф­лікту дедалі частіше звертаються до альтернативи — медіації.

Справедливо буде зазначити, що ефективність медіації як альтернативного способу вирішення спору, напряму залежить від майстерності самого медіатора, в тому числі на перших стадіях його роботи зі сторонами, коли в кожному окремому кейсі варто вдало продемонструвати базові переваги цього способу. До таких переваг справедливо належать:

1. Конфіденційність вирішення конфлікту.

Враховуючи те, що результати розгляду судової справи є відкритими для безоплатного цілодобового доступу в державному реєстрі судових рішень, медіація показово відрізняється своїм конфіденційним характером.

2. Гнучкість та мобільність у прийнятті рішень.

При врегулюванні сторони вільні приймати будь­які рішення, що не суперечать нормам чинного законодавства задля вирішення спірного питання: самостійно визначати бажані строки, призупиняти процес врегулювання, надавати додатковий час для вирішення другорядних питань, формувати перелік питань, що потребують вирішення тощо.

3. Контроль за процесом вирішення спору.

Разом із мобільністю та гнучкістю сторонам надається й можливість безпосереднього контролю за проведенням медіації, оскільки такий процес проводиться у порядку та на умовах, що визначають та погоджують самі учасники конфлікту.

4. Заощадження часу та грошових коштів.

Станом на сьогодні суди значно перевантажені, що не дає змоги зробити розгляд справ швидким та оперативним. Окремо судовий процес вимагає й певних фінансових ресурсів на сплату судового збору, різноманітних юридичних послуг у першій, другій і третій інстанціях, тоді як витрати при медіації можуть обме­жуватися сплатою погодженої сторонами винагороди медіатора.

5. Кінцеве рішення.

Знаковою відмінністю медіації, порівняно із судовим процесом, є перевага взаємовигідного для всіх рішення над войовничою стратегією win­lose. Більше того, завдяки роботі саме з інте­ресами та потребами сторін можливим стає досягнення справді нестандартних рішень, які неможливі в класичному судовому процесі, оскільки саме в медіації учасники не обмежені початковими вимогами та предметом спору.

Оформлення угоди про врегулювання спору шляхом медіації — кінцевого рішення, що було досягнуте в процесі медіації, щоразу може відрізнятися в певних аспектах. Усе залежить від того, що передувало процесу врегулювання (наприклад, чи було відкрите судове або виконавче провадження) та яке саме рішення прийняли сторони (чи потрібне подальше звернення до суду або ж нотаріальне оформлення). Така фінальна угода може містити, в тому числі, й перелік дій, які сторони додатково мають вчинити задля закріплення фінальних результатів медіації — наприклад, необхідність подати заяву до суду про відмову чи визнання позову або ж звернутися до Державної виконавчої служби чи приватного виконавця із заявою про відмову від примусового виконання рішення суду тощо.

Одразу потрібно застерегти, що у свої діяльності задля створення необхідної атмосфери та умов подальшої якісної роботи медіатор послідовно застосовує спеціальні інструменти, одним із яких є тест на реалістичність. Так, кожне рішення сторін має бути проаналізоване на ймовірність та можливість його виконання, у разі незадовільного висновку медіатор не підведе його до оформлення.

Ефективність медіації. Які методи і прийоми використовуються для успішного проведення медіації та досягнення порозуміння між сторонами? Чи можете поділитися власним кейсом з того, як проходив процес, які проблеми виникли і як саме вдалося розв’язати конфлікт у позасудовому порядку?

Дар’я ЗИМА, юрист практики вирішення спорів
МЮФ Integrites

Методи та прийоми медіатора допомагають ефективно вирішувати транскордонні комерційні спори між контрагентами з різних юрисдикцій. Мета медіатора — знайти взаємовигідне рішення для обох сторін. Учасники процесу можуть походити з різних культур і мати різне бачення однієї і тієї ж ситуації, та, незалежно від цих відмінностей, вони зацікавлені в тому, аби медіація допомогла досягти прийнятного результату.

Упродовж усього процесу медіатор налаштовує сторони на те, щоб знайти рішення. Є багато прийомів, які дають змогу опонентам розкрити точки зору, знайти спільні інтереси, знизити рівень емоційного напруження та контролювати загальну атмосферу під час обговорення справи.

Серед основних методів, чия мета — налаштувати сторони на пошук рішень у ході переговорів, є тести BATNA (Best Alternative to a Negotiated Agreement) та WATNA (Worst Alternative to a Negotiated Agreement). Тест допомагає з’ясувати найкращі та найгірші альтернативи досягнення бажаного результату сторонами поза процесом медіації.

Я часто використовую тести BATNA та WATNA у своїй практиці. Наприклад, в одній із недавніх справ йшлося про спір, який виник між українською компанією та китайським постачальником після десяти років співпраці. Під час чергового замовлення контрагенти не зрозуміли інструкцій один одного. Вони вели листування та телефонні переговори англійською мовою, яка для жодного з них не була рідною. На початку року компанії визначили асортимент товару для поставки на рік уперед. У результаті непорозуміння замість послідовних щомісячних поставок покупець отримав замовлення в повному обсязі й одразу. Так сталося тому, що умови поставки не були чітко прописані в договорі. Покупець не мав змоги реалізувати надлишковий товар та одразу оплатити його вартість. Відтак, однією з основних причин виникнення спору були промахи в комунікації між замовником і постачальником, які призвели до багатомільйонних збитків компаній.

Представники китайської компанії планували стягнути збитки в судовому порядку. Під час проведення тестів BATNA і WATNA ми з’ясували, що ініціювання судового процесу з непередбаченим результатом та втрата постійного і надійного клієнта — найгірший варіант розвитку подій для постачальника. Початок судової справи загрожував би репутації покупця, тож сторони погодилися, що потрібно шукати взаємовигідне рішення і продовжувати подальшу співпрацю.

Інший приклад стосується спору між постачальником з України та білоруським дистриб’ютором товарів, у якого раптово погіршився фінансовий стан. Українська сторона спочатку не бачила іншого варіанту, як звернутися до міжнародного комерційного арбітражного суду та примусово стягнути заборгованість з білоруської. Після проведення тесту постачальник погодився, що для нього значно вигіднішим буде компроміс, який можна знайти у процесі медіації. У результаті переговорів сторони склали графік погашення заборгованості, третя сторона викупила частину нереалізованого товару, постачальник отримав кошти за товар.

Якщо обставини справи дозволяють, юристи радять клієнтам спершу спробувати врегулювати спір, який на перший погляд здається тупиковим, за допомогою медіації. У більшості випадків медіація виявляється швидшим і менш ресурсовитратним інструментом, ніж примусове стягнення заборгованості.

 

Яким має бути кваліфікований фахівець з медіації: його професійні навички, компетенції та досвід. У чому привабливість медіації як професійної спеціалізації?

Надія ЗАГРІЯ, старший партнер ЮК PRAVO GARANT

На мій погляд, медіатор — це особа, яка викликає повагу, довіру та авторитет в учасників конфлікту. Є цілковито неупередженою особою, яка має неабияке внутрішнє самовладання, адже під час проведення процедури медіації медіатор жодним чином не повинен необережним жестом чи мімікою виказати свої емоції, які можуть у нього виникнути, особливо якщо він бере участь у розв’язанні певного сімейного конфлікту, що може бути розцінено будь­якою стороною як зацікавленість і відсутність нейтральності щодо сторін конфлікту. Медіатор — це, по­перше, психолог, який за допомогою спеціальних технік встановлює дійсні бажання сторін, а також може встановити третіх осіб, так би мовити «сірих кардиналів», які так чи інакше впливають на сторони конфлікту і перешкоджають прогресу та бажаному консенсусу у вирішенні спору, оскільки нав’язують сторонам власні бажання та інтереси. Медіатор керує процесом досягнення домовленостей, але не може пропонувати варіанти і приймати рішення (радити, що робити), обережно направляє сторони до самостійного прийняття рішень і прийняття на себе відповідальності за них. Якщо медіатором є практикуючий юрист/адвокат, то ця особа повинна вміти відкинути свої професійні навички та не дивитись на конфлікт і спосіб його розв’язання з точки зору закону чи судової практики.

Вважаю, що при обранні для себе спеціалізації «медіація» особа, яка бажає стати професійним медіатором, повинна навчатись чути людей, саме чути, а не слухати, вчитись абстрагуватися від всіх зовнішній чинників, що можуть заважати поринути в суть конфлікту сторін, адже, перебуваючи у власних хвилюваннях або думках, медіатору буде дуже важко об’єктивно оцінювати ситуацію, що склалась між сторонами конфлікту, та якісно і продуктивно керувати процесом досягнення домовленостей.

Якщо медіатор має успішні приклади проведення процедури врегулювання конфлікту, то з кожною процедурою його професійні навички у цій галузі будуть відточуватись та вдосконалюватись, а це надасть змогу виходити на більш високий професійний рівень, тобто мати відповідне професійне зростання, повагу серед клієнтів, і до такого медіатора звертатимуться все частіше.

Безперечно, завдяки медіації досягнення компромісу у конфліктуючих сторін відбувається набагато швидше та ефективніше, ніж тривала та недешева боротьба в суді. Сторони завдяки медіації отримують реальний своєчасний результат, що допомагає їм не бути у постійному стані стресу, як це відбувається під час розв’язання спору в суді, це насамперед впливає на їхній емоційний стан та стан здоров’я в цілому, вони заощаджують свій час та, звичайно, кошти. Медіатор при цьому отримує свою винагороду, яка полягає не тільки в гонорарі, але й у визнанні серед клієнтів, ймовірність отримати «невдоволеного» клієнта дуже низька, на відміну від професійної діяльності, наприклад, адвоката, коли останньому не вдалося виграти справу на користь клієнта.

-->