Проза життя: Правила життя Ганни Юдківської
Рішення ЄСПЛ займають особливе місце у судочинстві, а люди, які їх виносять, є беззаперечними авторитетами юриспруденції. Ганна Юдківська — відома українська юристка, суддя ЄСПЛ від України. До того, як обійняти посаду судді, займалася правозахисною діяльністю, працювала у Секретаріаті ЄСПЛ, була адвокатом, радником Комісара РЄ з прав людини. Окрім суддівства, вона читає лекції в провідних світових вишах, а сьогодні ще й ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя
Вирішила займатися правозахисною діяльністю тому, що ще у відносно юному віці була вражена спогадами адвокатів Діни Камінської та Софії Калістратової, які захищали радянських дисидентів. Потім пощастило познайомитися й працювати з декількома дисидентами, почути їхні історії. Це було одразу після набуття Україною незалежності — час надій та бажань зробити все, аби якнайшвидше позбутися спадку тоталітарного періоду.
Найскладніше у роботі судді ЄСПЛ: постійно вчитися. Ми маємо справу з різноманітними аспектами життя: від методів ведення слідства та обґрунтування запобіжних заходів до питань біоетики й нових інформаційних технологій — і це в різних державах з різними правовими традиціями. Робота над кожною новою справою — це нові знання і про предмет справи, і про особливості правової системи тієї чи іншої держави. Це — найскладніше, але й водночас найцікавіше в нашій роботі.
Найвідповідальніше під час розглядів справ проти України — надати колегам повну картину ситуації, при цьому максимально коротко. Іноді це вимагає заглиблення в історію держави, в історію становлення і розвитку юриспруденції, а часом і пояснення сучасних реалій.
Після завершення дев’ятирічного терміну роботи суддею ЄСПЛ планую використати свій європейський досвід і знання для розбудови такої вітчизняної правової системи, якою можна було б пишатися.
Етап становлення української нації завершиться тоді, коли кожен зрозуміє, що майбутнє держави залежить конкретно від нього, а не від абстрактної «влади». Влада — це кожен із нас. Якщо ти хочеш жити в процвітаючій державі — спитай себе, що саме для цього зробив. Починаючи від того, чи прибрав за собою сміття на вулиці, закінчуючи тим, яким крутим фахівцем ти став в обраній професії чи діяльності.
Завжди необхідно відстоювати свою позицію з питань, які для тебе є принциповими. Для судді відстоювати свою думку під час дебатів не так просто, як може здаватися: іноді важко не дати авторитету колег (кожен з яких, безсумнівно, є видатним фахівцем) подолати власні сумніви і не підкоритися спокусі залишитися в більшості замість того, щоб писати окрему думку. Але якщо ти вважаєш певну позицію єдино правильною — воно того варте; і завжди залишається надія, що рано чи пізно хибний, на твою думку, підхід буде змінений. У мене були ситуації, коли після тривалих дебатів я залишалася в меншості, а потім Велика палата підтримувала мою позицію.
З усіх видів мистецтва моє серце належить літературі як мистецтву слова, як концентрованому досвіду життя, як засобу самопізнання та підтримки в часи радощів та смутку.
Відпочиваю душею, коли спілкуюся з друзями. Найбільша цінність у житті — людське спілкування.
Краще змагатися із собою, аніж з будьким іншим. Я ніколи не порівнюю своїх дітей з їхніми однолітками, не кажу «а от Іван це робить краще за тебе», порівнюю тільки з ними самими: «А пам’ятаєш, минулого разу ти зосередився і в тебе вийшло…». Навчаю їх: аби бути гідною Людиною, треба постійно «апґрейдити» себе.
Я мрію, звісно, про те, щоб доба складалася із 48 годин щонайменше, але моя головна мета — не загубитися у невідкладних справах до тієї межі, за якою перестаєш помічати красу навколишнього життя — світанки, промені сонця, спів птахів, усмішки малюків.
Немає нічого легшого, ніж бути відвертим із собою та оточуючими. Немає нічого складнішого, ніж бути відвертим із собою та оточуючими, ставити собі складні запитання і відповідати на них. Неймовірне захоплення у мене викликає Мати Тереза, яка знайшла в собі водночас і щирість, і надзвичайну силу духу, аби наприкінці життя зізнатися, що вона більше не бачить Христа і не знає, навіщо діє.
Посправжньому щасливою мене роблять обійми доньки, відверті розмови з уже дорослим і мудрим сином, вечері з друзями, нові прочитані книжки, відкриття для себе цікавих співрозмовників.
Моя пристрасть — подорожі. Але не туризм як такий, не відвідування пам’яток чи музеїв, а знайомство і розмови з місцевими мешканцями, сприймання країни, її історії та культури їхніми очима. Це надає можливість поіншому поглянути на багато речей навколо себе, зрозуміти різноманітність відтінків життя.
Я ніколи не поділяла думку, що мета виправдовує засоби. У конфлікті Жеглова і Шарапова я, беззаперечно, на боці Шарапова. На жаль, ідеологія «революційної доцільності» у нас і досі перемагає. Іноді стає смішно, але з комунізмом у нас борються люди, в яких комунізм у головах. Бо комунізм це не пам’ятники Леніну, а втілення однієї з його улюблених ідей, що «поганий є той революціонер, який у момент гострої боротьби зупиняється перед непорушністю закону». Але світова історія вчить, що винятково непорушність закону і його однакове застосування до «своїх» і «чужих» може гарантувати економічний розвиток, а не деградацію держави.
Не бійтеся бути «іншими», не вписуватися у стандарти, ламати шаблони. Завжди є хтось, хто першим пропонує світові те, що ніхто до нього не пропонував. І правила життя встановлюють ті, хто не боїться виходити зі стереотипів та показувати нові шляхи.
Знаєте, Нельсон Мандела колись сказав, що «знищення будьякої нації не вимагає використання атомних бомб або ракет, для цього потрібен лише низький рівень освіти... Пацієнти вмирають від рук тих лікарів, будівлі руйнуються від рук тих інженерів, гроші зникають у руках тих економістів, справедливість загублюється в руках тих суддів... Крах освіти — це крах нації». Як же це актуально для нас зараз!
Усе буде добре тоді, коли ми зробимо ставку на якість освіти — тоді нове покоління і розбудує щасливу незалежну державу, маючи для цього необхідні знання. Я щиро вдячна людям, які зараз намагаються принести в Україну нові освітні методики, адже традиційні університети сьогодення важко пристосовуються до нової інформаційної реальності. Вірю в наших дітей, у них усе має бути добре!