Права людини: Зміни до статі

Олег БЄЛОВ, адвокат

Правове регулювання зміни (корекції) статевої належності в Україні: забезпечення права на гендерну ідентичність

Планом заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року передбачено розробку та затвердження Порядку надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності. Спробуємо розібратися з тим, які є діючі правові механізми в Україні та які є правові бар’єри у цих питаннях.

 

Гендерна ідентичність

Запропонована тема на сьогодні є дуже актуальною передусім серед тих громадян, які потребують у законний спосіб змінити свою статеву належність, водночас ця тема не є поширеною серед тих інституцій, які повинні залучатися на тому чи іншому етапі, в кожному з яких бере участь особа, яка потребує змін (корекції) статевої належності. До цього процесу також долучаються медичні фахівці, представники органів влади, правники та інші особи, від яких залежить прийняття рішення або допомога.

Гендерну ідентичність розглядають у двох аспектах: як зміну біологічної статі та як зміну соціальної статі. Сучасний розвиток медицини зробив технічно можливою зміну біологічної статі. Першу операцію зі зміни статі в СРСР було зроблено у Ризі в НДІ травматології та ортопедії.

Виходячи з аналізу статті 24 Конс­титуції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Зазначена стаття Основного Закону не тільки виокремлює статеву ознаку, але й встановлює вичерпний перелік ознак, за якими забороняється дискримінація.

31 березня 2010 року Комітетом міністрів Ради Європи були прий­няті рекомендації СМ/Rec (2010) 5, в яких відображені заклики до держав­членів вжити «відповідних заходів, щоб гарантувати повне визнан­ня зміни будь­якою особою гендеру в усіх сферах життя, в тому числі шляхом забезпечення можливості оперативним, прозорим і доступним шляхом змінювати ім’я і гендер в офіційних документах».

Україна закріпила правову можливість зміни статі на рівні закону. У 1992 році було прийнято Закон України «Про основи законодавства про охорону здоров’я». Згідно зі статтею 51 Закону (у діючій редакції) встановлено, що на прохання пацієнта, відповідно до медико­біологічних і соціально­психологічних показань, які встановлюються ­центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, йому може бути проведено шляхом медичного втручання в закладах охорони здоров’я зміну (корекцію) його статевої належності. Особі, якій було здійснено зміну статевої належності, видається медичне свідоцтво, на підставі якого надалі вирішується питання про відповідні зміни в її правовому статусі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393­р було затверджено план дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. На сьогодні Україна частину завдань, закріплених у цій стратегії, виконала, однак досі є прогалини у законодавстві, що стосуються проходження повного цик­лу зміни (корекції) статевої належності як на етапі медичних аспектів, так і на етапі зміни документів.

 

Чинне законодавство

Наказом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) від 15 вересня 2016 року № 972 «Про затвердження та впровадження медико­технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при гендерній дисфорії» було прийнято Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Гендерна дисфорія». Згодом було прийнято наказ МОЗ від 5 жовтня 2016 року № 1041 «Про встановлення медико­біологічних та соціально­психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та затвердження форми первинної облікової документації й інструкції щодо її заповнення» та наказ МОЗ від 25 вересня 2017 року № 3007/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно­правових актів Міністерства юстиції України з питань діяльності у сфері державної реєстрації актів цивільного стану».

Метою Уніфікованого клінічного протоколу визначено організацію надання медичної допомоги пацієнтам з гендерною дисфорією, зменшення рівня дистресу, покращення якості життя пацієнтів.

Первинна медична допомога надається сімейними лікарями, які проводять скринінг пацієнта; скеровують його до лікарів­спеціалістів (лікар­психіатр, лікар­ендокринолог, хірург та інші); здійснюють моніторинг побічних ефектів медикаментозного лікування, насамперед, гормональної замісної терапії; спостерігають пацієнта з урахуванням хірургічної та гормональної трансформації; за бажанням пацієнта видають медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності відповідно до затвердженої форми № 066­3/о; діагностують та лікують соматичні захворювання згідно з положеннями медико­технологічних документів.

На практиці у пацієнта можуть виникати проблеми саме у питаннях щодо того, чи може він/вона, наприк­лад, звернувшись до приватного сімейного лікаря, отримати медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності. Виходячи з положень наказу МОЗ № 1041, сімейний лікар, який не перебуває у складі центру первинної медико­санітарної допомоги, видати медичне свідоцтво не може, однак такий лікар може спрямувати особу до такого центру для отримання медичного свідоцтва, надавши необхідні виписки та копії медичних документів.

Вторинна медична допомога може включати: психіатричну, ендокринологічну, психотерапевтичну та хірургічну допомогу.

Психіатрична допомога надається лікарем­психіатром особам у віці після 18 років. Особам віком до 18 років, допомога надається дитячим лікарем­психіатром. Клінічним протоколом передбачена необхідність нагляду лікарем­психіатром за пацієнтом в амбулаторних умовах не менше двох років. Однак такий строк не узгоджується з МКХ­10 (міжнародний класифікатор хвороб), де зазначено, що протягом принаймні двох років має бути стійке транссексуальне самоусвідомлення.

На сьогодні лікарі­психіатри підтримують позицію, що пацієнту, якому необхідно встановити діагноз за МКХ­10 F64.0 «транссексуалізм», необхідно перебувати під наглядом в амбулаторних умовах у лікаря­психіатра не менше двох років.

Такий підхід з боку лікарів­психіатрів найчастіше стає вагомою перепоною для трансгендерної людини почати перехід, що може тягнути за собою корупційну складову, спрямовану на вирішення питання щодо зменшення строку перебування під наглядом у лікаря­психіатра.

Діагноз «транссексуалізм» може бути виставлений лише особі після 18 років. Дітям за наявності у них гендерної дисфорії встановлюється діагноз «розлад статевої ідентифікації у дитячому віці», який після досягнення повноліття може бути переглянутий відповідно до діагностичних категорій у дорослих.

Хірургічна допомога не є обов’язковою для осіб, які змінюють статеву належність. Лікар, який здійснює хірургічне втручання, за бажанням пацієнта надає форму № 027/о.

На третинному рівні надання медичної допомоги заклади охорони здоров’я здійснюють консультування для уточнення діагнозів. Діагностика проводиться за зверненням пацієнта або його законного представника, або за направленням лікаря.

На жаль, на притиці є труднощі, пов’язані у першу чергу з тим, що сімейні лікарі не мають відповідних знань щодо особливостей надання медичної допомоги трансгендерним людям, не знають про затверджені форми медичної документації, що найчастіше породжує відмови або безпідставне перенаправлення пацієнтів до інших медичних закладів. Крім того, в Україні дуже мало лікарів­спеціалістів, які мають знання саме щодо питань практичного застосування Уніфікованого клінічного протоколу «Гендерна дисфорія». У більшості випадків трансгендерні люди, особливо під час отримання саме психіатричної допомоги, стикаються с повним нерозумінням лікарів­психіатрів і тим самим не можуть отримати консультативний висновок зі встановленим діагнозом F64.0 «транссексуалізм», що є підставою для відмови у видачі медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності.

На практиці трансгендерні люди звертались за юридичною допомогою з питань обмеження їхніх прав в обранні лікувального зак­ладу та лікаря, який може надати психіатричну допомогу та встановити правильний діагноз. Відповідно до роз’яснень від 23 листопада 2018 року № 13/04/1115­1 ДУ «Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров’я», механізм державного регулювання в частині надання права провадження господарської діяльності з медичної практики не повинен призводити до неправомірного обмеження суб’єктів господарювання, створювати передумови для усунення конкуренції та дискримінації. Тобто, діагноз психічного розладу можуть встановлювати спеціалісти, які працюють у зак­ладах охорони здоров’я незалежно від їх організаційно­правової форми, та фізичні особи — підприємці, які проводять господарську діяльність з медичної практики на підставі ліцензії. Таким чином, з метою отримання психіатричної допомоги, у тому числі отримання діагнозу F64.0 «транссексуалізм», трансгендерній людині необов’язково звертатися лише до лікаря­психіатра за місцем своєї реєстрації чи до закладу охорони здоров’я комунальної або державної форми власності.

Наступним етапом для осіб, які отримали медичне свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності, є зміна юридичних документів, що підтверджують громадянську стать.

 

Отримання свідоцтва про народження

Наказом Міністерства юстиції України від 25 вересня 2017 року № 3007/5 «Про затвердження Змін до деяких нормативно­правових актів Міністерства юстиції України з питань діяльності у сфері державної реєстрації актів цивільного стану» було доповнено пункт про правила подання заяви про зміну до актового запису про народження у зв’язку зі зміною (корекцією) статевої належності (абзац 7 пункту 2.1 розділу 2 Правил), яким передбачено, що заява про внесення змін до актового запису про народження у зв’язку із зміною (корекцією) статевої належності може бути подана також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням Центру первинної медико­санітарної допомоги, лікувально­консультативна комісія якого видала медичне свідоцтво за формою № 066­3/о. Це означає, що звернутися за отриманням нового свідоцтва про народження можна не лише за місцем проживання (реєстрації), а й за місцем отримання медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності. Питання про внесення змін до актових записів цивільного стану розглядається у тримісячний строк з дня відповідної заяви до відділу державної реєстрації актів цивільного стану. На підставі висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану, складеного з відповідним медичним свідоцтвом про зміну статевої належності, в актовому записі про народження цієї особи змінюються її власне ім’я, по батькові, стать та за потреби прізвище у відповідному роді (пункт 2.16.9 Правил). Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану (частина 6 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

 

Отримання (обмін) паспорта

У разі зміни (корекції) статевої належності особа для обміну паспорта громадянина України повинна звернутися до територіального ­підрозділу ДМС України за зареєстрованим місцем проживання та подати необхідні документи для отримання (обміну) паспорта громадянина України. Відповідний порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, є загальним для всіх громадян.

Згідно з пунктом 19 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року № 152, документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон подаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта за місцем звернення.

 

Правові підстави зняття з військового обліку

Медичний огляд військово­зо­бов’язаних, згідно з пунктом 3 Положення про військово­лікарсь­ку експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, проводиться за рішенням військового комісара військово­лікарською комісією військового комісаріату. Виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають особи за умови наявності у них рішення військово­лікарської комісії (ВЛК) щодо непридатності їх до військової служби за станом здоров’я з виключенням з військового обліку. Відповідно до статті 18 затвердженого переліку розладів хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності громадян до військової служби (наказ Міноборони України № 402) визначає, що встановлений діагноз за МКХ:10 F50­F69 є підставою для визнання особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку. Підсумовуючи зазначене, можна дійти висновку, що вже на етапі отримання встановленого діагнозу F64.0 «транссексуалізм» без обов’язку отримання медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності та документальної зміни громадянської статі достатньо звернутися до військового комісаріату, надавши консультативний висновок лікаря­психіатра про встановлений діагноз F64.0 «транссексуалізм», що вже буде підставою для визнання особи непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку. Таке рішення має бути оформлене військово­лікарською комісією.

 

Зміна ідентифікаційного коду

Відповідно до Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822, у разі зміни прізвища, імені та/або по батькові особи (у тому числі внаслідок зміни статі) такій особі необхідно подати до контролюючого органу заяву про внесення змін за формою № 5ДР. Таку заяву можна подати як за місцем проживання фізичної особи, так і до будь­якого контролюючого органу за межами населеного пункту проживання. Строк розгляду заяви та видачі картки платника податків становить від трьох до п’яти робочих днів. Після внесення змін реєстраційний номер облікової картки платника податків не змінюється.

 

Зміна документів про освіту

Зазначене питання врегульоване в тій частині, що стосується зміни документів про загальну середньо освіту (наказ Міністерства освіти України від 10 грудня 2003 року № 811), документів про професійно­технічну освіту (наказ Міністерства освіти України від 2 квітня 2015 року № 387), документів про вищу освіту (наказ Міністерства освіти України від 6 березня 2015 року № 249). Дуб­лікати документів про освіту та додатки до них виготовляються та видаються за письмовою заявою особи, на ім’я якої було видано документи про освіту, що подаються нею особисто до освітніх закладів, які видали документи про освіту.

На сьогодні не вирішеними на законодавчому рівні залишаються питання внесення змін до актового запису про шлюб у зв’язку зі зміною статі одним із подружжя, враховуючи те, що наказ МОЗ України від 5 травня 2016 року № 1041 не містить протипоказань для зміни (корекції) статевої належності, зокрема таких, як перебування пацієнта у шлюбі. Ніхто не має права до моменту анулювання актового запису про шлюб органами реєстрації актів цивільного стану або до винесення рішення судом про недійсність шлюбу оголошувати зареєстрований шлюб недійсним (незаконним). Крім того, поза увагою законодавчого регулювання залишається питання щодо внесення змін до актового запису про народження дитини у графі «батьки», законодавством не встановлений порядок вирішення питань, пов’язаних з правовим статусом батьків дитини у тому випадку, якщо один із батьків (подружжя) змінив свою статеву належність.

Дискримінаційною залишається норма, закріплена у наказі МОЗ України від 20 серпня 2008 року № 479, відповідно до положень якої за наявності встановленого діагнозу за МКХ:10 F60­68 особа не може бути всиновлювачем.

На 72­й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, яка проходила у Женеві 20–28 травня 2019 року, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно прийняла Міжнародну класифікацію хвороб — 11­й перегляд (МКБ­11). Згідно з прийнятим документом, з глави про психічні розлади МКБ­11 виключені трансгендерні ідентичності. Це означає, що трансгендерність більше не може бути психіатричним діагнозом. Наступним кроком для України є прийняття відповідного наказу Міністерством охорони здоров’я України про впровадження МКХ­11 в лікувально­профілактичних закладах.

Питання гендерної ідентичності входять до сфери приватного життя людини, а тому повинні бути піддані охороні та захисту.

Україна повинна продовжувати процес приведення національного законодавства у питаннях визнання гендерної ідентичності у відповідність до міжнародних стандартів.