Історичне право: Коронна справа

Що може бути солодше за верховну владу? Воля та кохання — відповідають ті, хто народився у найвпливовіших родинах світу. Та виявляється, не всі прагнуть бути королівськими особами

Цього року шостий у черзі на британський трон, син народної принцеси Діани, принц Гаррі та його дружина, герцогиня Сасекська Меган, оприлюднили рішення позбутися королівських обов’язків та залишити Лондон заради поглиб­лення приватності. Причетність до старших членів королівської родини накладає значні обмеження на спадкоємців престолу. Молода герцогиня, як пишуть британські та американські ЗМІ, не почувалася господаркою своєї долі, адже мусила бути представником королівської родини, не мала права заробляти власні гроші, навіть мати сторінки у соцмережах. За можливість виховувати дитину за межами двору та володіти власним бізнесом герцогиня заплатила відлученням від спеціальних грантів та фондів для королівських осіб, умовами користування якими є виконання королівських обов’язків.

Але це не єдина ситуація у британській королівській родині, коли її представники полишають світ і двір заради волі та кохання. Першим на цьому шляху був дядько теперішньої королеви Єлизавети II король Едуард VIII. На час отримання титулу короля Великої Британії він мав довготривалі стосунки з двічі розлученою американкою Волліс Сімпсон. Сказати, що суспільство не сприймало цей роман, — це нічого не сказати. Британські газети домовилися навіть не згадувати ім’я коханої короля на шпальтах видань. Едуард зробив свій вибір на користь особистого життя. Він оголосив, що правити країною та водночас бути чоловіком Волліс він не може, тому мусить зректися трону. Згодом він відзначив, що ніколи не пошкодував про такий вибір. Едуард та Волліс Сімпсон були разом, допоки він не пішов з життя у 1972 році. За умовами зречення колишній король не міг повернутися до Лондона, тож подружжя мешкало у Парижі.

 

УСУПЕРЕЧ ОБСТАВИНАМ

 

Історія Едуарда та Волліс — не єдина у світі. Подібні історії мають також інші королівські родини — як у наші, так і в стародавні часі.

Голландський принц Фрізо Орансько­Насауський, середній син королеви Нідерландів Беатрікс, у 2003 році згідно із законом запросив в уряду дозвіл одружитися з коханою жінкою на ім’я Мейбл Віссе­Сміт. Але з певних причин закохана пара дозволу на шлюб не отримала. Уряд вирішив, що Мейбл не варта бути членом королівської родини. Однак принц Фрізо не відмовився від коханої — вони побралися, переїхали до Лондона, стали батьками двох доньок. І якби не передчасна загибель принца під лавиною у 2012 році, це була б справжня та щаслива історія кохання всупереч обставинам.

Складною є ситуація з офіційними шлюбами в японській імператорській родині. Принци можуть одружуватися з будь­якою за походженням дівчиною. Але в цілій країні немає жодного чоловіка, рівного за походженням принцесі імператорського дому. Саме тому якщо японська принцеса хоче одружитися, цей шлюб одразу буде визнано нерівним та змусить принцесу назавжди покинути імператорську родину. Але ж принцеси мають справжній японський характер та йдуть за коханням. У 2005 році донька імператора Акіхіто, принцеса Норі (Саяко), побралася з простим дизайнером, взяла його прізвище та залишила імператорську родину. У 2014 році двоюрідна племінниця імператора Норіко також взяла шлюб з «простолюдином», сином священика, та залишила двір. У 2018 році ще одна японська принцеса, рідна сестра колишньої принцеси Норіко Аяко, стала дружиною простого, хоч і заможного, службовця. Але, варто наголосити, що принцеси отримують велику грошову компенсацію за те, що відмовляються від імператорських привілеїв.

І все ж таки час від часу королівські думки про нерівні шлюби виявляються не марними. Третій син кронпринца Люксембурга, принц Нассау Луї, закохався у свою майбутню дружину у 18 років. Вони познайомилися у військовій частині в Косові, де 19­річна Тессі Антоні була єдиною дівчиною на військовій службі. Попри те, що дівчина завагітніла та народила сина, герцог та герцогиня Люксембурзькі були проти шлюбу їхнього сина з донькою покрівельника. Але пара побралася, з часом у них народився другий син. Луї відмовився від прав на трон. За три роки свекор із свекрухою погодилися з вибором сина, і герцог навіть подарував невістці титул принцеси. Однак молоді принц та принцеса з часом розлучилися.

 

ПРИМХИ ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ДОЛІ

 

Однак не треба думати, що подіб­ні шлюби — це вигадка ХХ сторіччя! У минулому імператорські сини та брати зрікалися престолу заради кохання так само, як і тепер. Але тоді це мало більш руйнуючі наслідки. Наприклад, молодший брат імператора Олександра I, Костянтин, зовсім не прагнув бути російським імператором. Він хотів одружитися з коханою жінкою та жити родинним колом. Але дружиною російського великого князя могла бути лише принцеса. Костянтин мав шлюб, як і більшість російських спадкоємців престолу, з німецькою принцесою. Цей шлюб був нещасливим, тож принцеса покинула Російську імперію та зажадала розлучення. Отримавши його, Костянтин одружився з чарівною польською графинею Іоанною Грудзинською. Але ж графиня — не принцеса. Шлюб виявився морганатичним, нерівним. Костянтин втратив право бути імператором. Через це по смерті старшого брата, імператора Олександра I, представники таємного товариства, до якого входили армійські офіцери та громадські діячі, вирішили почати повстання, поки армія не склала присягу ані Костянтину, ані Миколі в ситуації династичної кризи. Нині цих офіцерів називають декабристами, а їхні прагнення виявилися марними. Проте до таких дій підштовхнуло саме відречення Костянтина від престолу.

Інша династична криза щодо російського престолу сталася майже за 90 років. Великій князь Михайло Олександрович, молодший брат імператора Миколи II, втратив право бути спадкоємцем російського трону так само через морганатичний шлюб. У 1907 році він закохався в дружину одного з офіцерів. Вона покинула свого чоловіка заради великого князя. Разом вони вимушені були виїхати за кордон, де у закоханих народився син, після чого пара побралася в сербській православній церкві (у російській православної церкви цей шлюб не можна було укласти через імператорську заборону). Микола II, дізнавшись про це, був страшенно обурений. Він заборонив своєму братові повертатися до Росії за будь­яких обставин. Але ж Перша світова війна багато що поставила з ніг на голову. Михайлові було дозволено повернутися до двору. Шлюб було визнано, дружина великого князя також отримала князівський титул. Але за три роки Микола II сам був змушений зректися престолу на користь брата Михайла. У цій непростій ситуації політичним діячам не склало труднощів вмовити Михайла також відмовитися від престолу, але вже на користь Тимчасового уряду. Сталася Лютнева буржуазно­демократична революція. Російська імперія припинила існування.

 

ПРИНЦЕСА ЧИ ПРИНЦИПИ

 

Проте не треба вважати, що всі королівські нащадки мають таку принципову позицію щодо кохання. Звісно, ні. Найяскравіший прик­лад — цікава історія кохання молодшої сестри королеви Єлизавети II, принцеси Маргарет, та офіцера королівських ВПС Пітера Таунсенда. Ця історія взагалі схожа на казку. Найкрасивіша дівчина Лондона, справжня принцеса, та герой війни, бойовий офіцер. Він був значно старшій за неї, одружений та з простої родини. Її родина та навіть англіканська церква (якою за традицією керують британські монархи) були проти їхнього шлюбу. Весь світ, затамувавши подих, спостерігав, чи будуть усі ці перепони міцніші за кохання. Після того, як Маргарет виповнилось 25 років, а Пітер розлучився з дружиною, начебто нічого вже не стояло між закоханими. Але цей шлюб так ніколи і не було укладено. Маргарет вирішила не залишати двір та Лондон, не відмовлятися від титулу «Її королівська високість» та не позбуватися привілеїв королівської особи заради весілля з Пітером. Вона покинула свого коханого і з часом уклала шлюб з представником аристократичного кола, залишившись британською принцесою.