Проза життя: Правила життя
Олени ТАНАСЕВИЧ

Олена Танасевич є представницею нової генерації суддів — першопрохідців нетипової для української правової системи антикорупційної юрисдикції. Вона має безперервний юридичний стаж з 2002 року, з червня 2012-го працювала суддею Печенізького районного суду Харківської області. 11 квітня 2019 року указом Президента України № 128/2019 була призначена на посаду судді Вищого антикорупційного суду, 7 травня цього ж року обрана колективом суду на посаду голови ВАКС. Сьогодні пані Танасевич ділиться з читачами «УЮ» своїми правилами життя

Можете не вірити, але в дитинстві мені тяжко давалось навчання у школі.

Найважливіший урок, який засвоїла в школі: досягнення бажаного результату стає можливим винятково завдяки наполегливій праці.

Я стала юристом, бо ця професія дає змогу бути дотичною до всіх сфер суспільного життя, а відтак, завжди буде актуальною.

Статус голови новоствореного суду потребує дисциплінованості, витримки та стратегічного мислення.

Стояти у витоків антикорупційної юрисдикції — це насамперед велика відповідальність, оскільки результати нашої роботи матимуть визначний вплив на репутацію України у світі.

Великі суспільні очікування від діяльності ВАКС вимагають чітких і прозорих комунікацій між судом і громадськістю.

Мої очікування від ВАКС — те, що суд стане історією успіху України у судовій та антикорупційній реформі, а також зразком для наслідування на міжнародній арені.

Головний стереотип, який тримає людство у клітці: «Потрібно бути таким, як інші люди».

Жити під цілодобовою охороною — мабуть, складно.

Не до всього можна звикнути та не до всього варто звикати.

Якби я сама складала свою сторінку у «Вікіпедії»,
то вказала б необхідний мінімум інформації.

Моє покоління загартовувала боротьба за власну ідентичність.

Після переїзду до Києва я не можу звикнути до того, що ускладнений рух вносить корективи у мій розклад.

Полюбляю слухати плейлист сина та класичну музику.

Перша книга, яка мене вразила, це «Два капітани» Веніаміна Каверіна.

Останній фільм, який подивилася у кінотеатрі, — «Джуманджі: новий рівень».

Я люблю життя в усіх його проявах: працювати, мандрувати, читати, займатись спортом, слухати музику, дивитися кіно, ходити до театру абощо.

Хотіла б навчитися грати на фортепіано.

Ставши матір’ю, я засвоїла головне: діти виховують дорослих, а не навпаки.

У гостях добре, а вдома — затишно та спокійно.

Найважче випробування Господь дає лише тим, хто може з ним упоратися.

Ліпші дні мого життя — щодня. Я впевнена, що кожна мить неповторна, тому ціную їх усі.

Можу тільки побажати, аби люди виявляли повагу один до одного.

Нас будуть пам’ятати за ухваленими нами рішеннями.

Усе буде добре тоді, коли люди не тільки вимагатимуть змін, але почнуть змінюватися самі.

-->