Судова практика: Судний день

Україна й досі перебуває у пошуку ідеальної моделі судової системи: нові суди то з’являються на мапі правових координат, то зникають. Хтось, вочевидь, назве це природним процесом, зумовленим розвитком суспільних правовідносин чи необхідністю відповідати на сучасні виклики. А хтось — потребою копіювати іноземні штампи. У питанні об’єднання під «одним дахом» справ щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та справ стосовно порушення конкуренційного та антимонопольного законодавства Україна може стати першопрохідцем. Та чи дієвою виявиться така модель? Професійна ІР-спільнота одноголосно вітала утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ІР-суд). Та відтоді сплинуло вже чимало води, а ейфорія пройшла разом із надзвичайно тривалим конкурсом на заміщення вакансій суддів ІР-суду. У питанні доцільності зосередження в ІР-суді конкуренційних та ІР-справ — думки професійної спільноти розділилися. Здається, спокійні за долю такої нової інституції лише судді господарської юрисдикції, які вже тривалий час спеціалізуються на розгляді обох категорій справ. Утім, усі, мабуть, погодяться з тим, що новий суд не повинен стати розмінною монетою у політичних іграх чи аргументом для перезавантаження конкурсу до ІР-суду. Але ці виклики, з огляду на останні законотворчі процеси, від думки професійної правової спільноти не залежать

На вашу думку, чи доцільно ускладнювати судову систему новими судовими інституціями на даному етапі правовідносин? Створення спеціалізованого суду з питань економічної конкуренції — це вимога часу чи данина реформаторській традиції?

Олександр МАРТИНЕНКО, старший партнер МЮФ CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang

Реформи заради реформ недоцільні. Запровадження нових судових інституцій може бути доцільним, якщо така реформа запровадить щось якісно нове у судовій царині.

Наприклад, можливо було б обміркувати ідею створення окремих податкових судів. Але не з причини, що податкові правовідносини є аж такими спеціалізованими, що потребують концентрації вправних та навчених суддів у межах спеціальних судів. Ні, правильною рушійною силою мала би бути ідея створити систему альтернативної підсудності для податкових спорів.

Податкова нарахувала зобов’язання? Бажаєте судитися з нею? Тоді у вас два шляхи — або суди загальної юрисдикції з першою, апеляційною та касаційною інстанціями, або спеціалізований податковий суд.

За першим варіантом — спочатку сплатіть нараховане податкове зобов’язання, а тоді — судіться в усіх трьох інстанціях. Виграєте насамкінець, тоді стягуйте з податкової зайве нараховані кошти.

За другим варіантом — ви нічого не сплачуєте, а одразу подаєте позов до спеціалізованого суду. Але рішення такого суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Плюс, там може бути особливий процес (скорочений тощо). Виграли — ви вільні. Програли — платіть, більше немає кому скаржитися.

Такої системи ми, на жаль, не матимемо без змін до Конституції. Адже остання гарантує право на апеляцію та касацію. А без цього я не бачу причин для запровадження нових судових інституцій у судову владу держави.

Маю вдосталь добрих друзів та старих знайомих із Антимонопольного комітету України, які є палкими адвокатами створення спеціалізованого суду з питань економічної конкуренції. Я ж не є палким прибічником цієї ідеї. Причин декілька.

По­перше, конкуренційне право — класична складова адміністративного права. АМКУ є головним регулятором у країні в обширі конкуренційного права. Створення спеціалізованого суду з питань економічної конкуренції може стати чинником фактичного перерозподілу адміністративних повноважень з регулювання конкуренційних правовідносин між АМКУ та судовою владою. На мою думку, це неприпустимо. Кожен повинен займатися своїм.

По­друге, система судового контролю має бути спрямована на вирішення зовсім інших питань — на виправлення помилок регулятора, а не на заміщення його функцій судами.

По­третє, потрібно просто привести до ладу чинне законодавство в частині судового оскарження рішень АМКУ / його територіальних відділень (разом — АМКУ). Сьогодні закон встановлює компетенцію господарських судів у цьому питанні. Цей підхід пояснюється почасти історичними реаліями, але він по суті своїй є хибним. Відповідні функції належить передати адміністративним судам, оскільки за своєю правовою природою судове оскарження дій АМКУ містить усі ознаки адміністративного процесу.

Відлагодження системи таким чином розставило б усі речі на властиві їм місця. АМКУ здійснює адміністрування конкуренційних правовідносин. Адміністративні суди здійснюють судовий контроль за діями АМКУ.

На вашу думку, чи доцільно ускладнювати судову систему новими судовими інституціями на даному етапі правовідносин? Виділіть основні плюси створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції. Які можуть виникнути ризики?

Олег ЧЕРНОБАЙ, керуючий партнер ЮК «Чернобай та Партнери», член Ради адвокатів Київської області

Юридичну спільноту вчергове сколихнула звістка про продовження генерування законодавцем ідей щодо реформування судової влади. Цього разу йдеться про законопроєкт № 2730 та альтернативні № 2730­1 і № 2730­2, якими пропонується до функцій ще фактично не існуючого Вищого суду з питань інтелектуальної власності (ІР­суду) віднести також розгляд справ у галузі економічної конкуренції.

Загальновідомо, що конкурс на заміщання вакантних посад суддів до ІР­суду розпочався ще 2017 року і наразі заре­єстровано юридичну особу, призначено виконуючу обов’язки керівника апарату, передбачене бюджетне асигнування. Проте наявність чергової активної фази постійно діючої в Україні судової реформи, де ще не створена нова Вища кваліфікаційна комісія суддів України, дають змогу припустити, що завершення конкурсу і початок роботи ІР­суду можна у кращому випадку очікувати лише ближче до кінця 2020 року.

Є побоювання, що розширення повноважень ІР­суду може призвести до перезапуску конкурсу і тривалого відтермінування початку його роботи, що зараз для України є дуже небажаним.

Очевидно, що змінювати потрібно те, що погано працює. Щодо спорів у галузі інтелектуальної власності, то гострою є проблема якості і тривалості правосуддя, що викликає недовіру гравців інтелектуального ринку судової влади. Водночас, наскільки мені відомо, щодо спорів у галузі економічної конкуренції такої проблеми немає. З подібними спорами пов­ністю і адекватно справляються господарські суди.

Дехто стверджує про невелику кількість судових справ у галузі інтелектуальної власності і про незначну завантаженість, яку матимуть судді ІР­суду. Однак хочеться вірити, що якість роботи цього суду зумовить підвищення довіри до цієї інстанції і призведе до збільшення кількості звернень. Тобто, говорити про низьку завантаженість суддів ще до початку роботи власне суду є принаймні некоректно і стратегічно неправильно.

Тому, відверто кажучи, особисто я не бачу жодної потреби у створенні окремої інституції для таких видів спорів.

Можливо, така потреба виникне у майбутньому. Можливо, вона буде пов’язана з практикою роботи ІР­суду. Життя ­покаже.

Щодо вашого другого запитання, то з урахуванням відповіді на перше, відверто кажучи, поки що не бачу жодних плюсів у переформатуванні ІР­суду. Що ж до ризиків, то до сказаного додам, що викладена у законопроєктах пропозиція не ґрунтується на доктринальних правових положеннях, оскільки в одному суді пропонується об’єднати розгляд справ у правовідносинах, які мають абсолютно різні предмети.

До інтелектуальної власності традиційно належать промислова власність, авторське право і захист від недобросовісної конкуренції. Водночас до економічної конкуренції — питання монопольних утворень, концентрації, тендери, державна допомога, а також питання недобросовісної конкуренції.

При цьому у Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» до конкуренції віднесені не тільки традиційні поняття, які чітко вказані в статті 10 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності, а й такі дії, як підкуп абощо, які власне інтелекту не стосуються.

Отже, певні питання у галузі економічної конкуренції не перетинаються з питаннями інтелектуальної власності, а тому віднесення цих питань до підвідомчості однієї судової інституції є невиправданим.

Питання економічної конкуренції є питаннями господарської діяльності і повинні вирішуватись господарськими судами. Навіть з організаційної точки зору: структура органів АМКУ приблизно співпадає зі структурою господарських судів, а отже, окрім підвідомчості, також відпадає проблема територіальної підсудності.

На завершення варто відзначити, що Україна багато втратила поки не було врегульоване питання підвідомчості в земельних чи корпоративних відносинах. Лише у 2019 році врегульована підвідомчість спорів у галузі ІР. Природно, що робота ІР­суду також призведе до колізійних питань. Але не хотілося б, щоб ймовірність збільшення кількості колізійних питань започатковувалась ще до початку роботи цього суду.

Виділіть основні плюси створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції. Які можуть виникнути ризики?

Микола ПОТОЦЬКИЙ, директор з питань права та адміністрування державних реєстрів ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) Якщо відповідати на це запитання, виходячи з контексту відсутності спеціалізованого суду, який вирішував спори у цій сфері, то, звісно, переваги є очевидними: розв’язання проблем конфлікту юрисдикцій, скорочення строків розгляду, професійного кад­рового забезпечення, врахування специфіки правовідносин до застосування способів захисту прав, уніфікації практики застосування судами відповідного законодавства. Якщо ж аналізувати питання, враховуючи те, що наразі вже створено Вищий суд з питань інтелектуальної власності, проведено конкурс до його першої інстанції і на етапі завершення перебуває конкурс до Апеляційної палати, а чинний Господарський процесуальний кодекс України містить норми, які дозволяють здійснювати ІР­судочинство, то, звісно, «перезавантаження» цього судового органу з розширенням кола справ, що йому підвідомчі, несе ризики відтермінування початку роботи суду. Крім того, невирішеним залишається питання щодо осіб, які брали участь у конкурсі на посаду суддів, виходячи з кваліфікаційних вимог, передбачених для суддів, які розглядатимуть саме ІР­спори. Є й інші питання — як теоретичного характеру (узгодження предметів спорів щодо прав інтелектуальної власності та конкуренційних спорів, методологічне забезпечення розгляду цих спорів, формування практики застосування способів захисту прав та інтересів у цих сферах, а також інші засадничі положення утворення і функціонування спеціалізованої судової ланки), так і суто практичні питання, пов’язані зі специфікою розгляду цих спорів: суб’єктний склад і місце розгляду справи, належне представництво територіальних відділень у судових засіданнях тощо. Проте, зважаючи на численні законопроєктні ініціативи, а з початку 2020 року у Верховній Раді України зареєстровано три проєкти законів про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно­антимонопольної реформи (№ 2730, № 2730­1, № 2730­2), якими передбачено положення про розширення категорій спорів, які розглядатимуться ІР­судом, можна прогнозувати ухвалення цього стратегічного рішення. Тож видається обґрунтованою пропозиція завершити конкурс до суду, розпочати його роботу, а у відповідних законах передбачити, що норми, якими конкуренційні справи передаються до відома ІР­суду, набувають чинності через два роки після початку функціонування цього суду.

Створення спеціалізованого суду з питань економічної конкуренції — це вимога часу чи данина реформаторській традиції?

Оксана МАРЧЕНКО, суддя Господарського суду м. Києва

Гадаю, створювати окремий суд з питань економічної конкуренції на даному етапі розвитку правової системи та суспільних відносин передчасно. Але вбачаю доцільною пропозицію стосовно розширення спеціалізації Вищого суду з питань інтелектуальної власності категорією справ щодо захисту економічної конкуренції. Ідея об’єднання «під одним дахом» обох категорій дискутується вже декілька років. Вона не виникла нізвідки — у господарських судах тривалий час діє спеціалізація: судді, які розглядають справи щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, також розглядають справи стосовно порушення антимонопольного та конкуренційного законодавства. Відтак, є сенс у тому, аби об’єднати їх в одному суді.

Професійна спільнота побоюється, що ухвалення відповідного законодавства і створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції заблокує конкурс до ІР­суду, який наразі триває. Утім, таких побоювань я не поділяю. Переважна більшість учасників конкурсу — судді, які, як і я, протягом своєї професійної діяльності постійно зіштовхуються з обома категоріями справ. Єдине питання, як з цим викликом впораються кандидати до ­ІР­суду з числа, приміром, патентних повірених. Але ці питання можна з’ясувати під час проведення співбесіди — останнього етапу кваліфікаційного оцінювання в рамках конкурсу.

На мою думку, з урахуванням приєднання нової категорії справ, наявної кількості суддів ІР­суду (21) та його Апеляційної палати (дев’ять) достатньо для ефективного та оперативного розгляду справ. На жаль, вимушена констатувати, що кількість справ у господарських судах стосовно захисту прав інтелектуальної власності за останній рік знову знизилась. З питаннями інтелектуальної власності я тісно працюю з 2003 року і помітила, що зменшення ІР­спорів є ознакою погіршення економічного стану країни. Іншою причиною є тривалий процес реформування — як адміністративної складової ІР­екосистеми, так і спеціалізованого законодавства.

Щойно економічна ситуація стабілізується і почне поліпшуватися — фізичні та юридичні особи почнуть інтенсивніше звертатися до суду за захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Але навіть це не стане проблемою для суддів, які звикли працювати в умовах виняткового навантаження. Ба більше, для майбутніх суддів ІР­суду не буде проб­лемою розглядати обидві категорії справ.

-->