Культура: Ірраціональна поведінка

Аби поліпшити рівень інтелектуальної культури, законодавча, виконавча та судова гілки влади повинні діяти як єдиний механізм

Результати творчої, інтелектуальної діяльності є драйверами прогресу світової економіки, а повага до інтелектуальної власності — лакмусовим папірцем рівня розвитку будь-якого суспільства. Щоб підкреслити значення інновацій у повсякденному житті людини, двадцять років тому Всесвітньою організацією інтелектуальної власності було запроваджено Міжнародний день інтелектуальної власності, який відтоді щорічно святкується 26 квітня. А трьома днями раніше відзначається Всесвітній день книги та авторського права — квітень воістину є «інтелектуальним» місяцем для світу та України, адже наша держава все частіше і частіше долучається до ІР-святкувань попри те, що приводів для радощів чи гордощів у нас не так уже й багато.

Кадровий реверс

Після приходу до влади людей, які без підказок знають, як розшифровується абревіатура ТРІПС, інституційна реформа галузі інтелектуальної власності в Україні мала б стати питанням часу. Підлили масла у багаття кадрові пертурбації в державних ІР-органах, проведені тодішнім міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Торік, у середині листопада, своїх посадових крісел позбулися керівник ДП «Український інститут інтелектуальної власності» («Укрпатент») та директор департаменту інтелектуальної власності профільного міністерства, а директор тодішнього Національного офісу інтелектуальної власності (зараз організацію трансформовано в підрозділ «Укрпатенту») написав заяву про відставку за власним бажанням.

Але солі на рану «насипали» останні чутки. Кадрові чистки можуть обернутися кадровими реінкарнаціями. «Попри позитивні зрушення в державній системі правової охорони інтелектуальної власності отримано тривожну інформацію про ухвалене рішення щодо повернення попереднього керівництва «Укрпатенту», — висловлює стурбованість у відкритому зверненні Комітет Асоціації правників України з інтелектуальної власності та застерігає, що таке рішення несе високі ризики нівелювання бодай скромних, проте позитивних досягнень реформи сфери інтелектуальної власності, яка була здійсненна чинним керівництвом Мінекономіки та «Укрпатенту». Серед іншого, Комітет АПУ з інтелектуальної власності має на увазі підготовлений проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності», якою переглянуто розміри зборів. Це питання є вкрай болючим для ІР-спільноти, оскільки в червні 2019 року збори були суттєво збільшені, а група ініціативних правників оскаржила відповідні зміни до суду в адміністративному порядку. Судовий процес наразі триває.

Законодавча пауза

4 і 5 лютого 2020 року стали знаковими для всієї ІР-спільноти України, адже Верховна Рада України ухвалила в першому читанні три ключові ініціативи: проєкти Законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення ­національного органу ­інтелектуальної власності» (№ 2255), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення охорони і захисту прав на торговельні марки і промислові зразки та боротьби з патентним тролінгом» (№ 2258) та щодо реформи патентного законодавства (№ 2259).

Примітно, що необхідність зміни законодавчого ландшафту в ІР-сфері здійснила практично неможливе: об’єднала політичні сили по різні боки барикади. Цей факт підтверджує тільки одне: необхідність розвитку такої вкрай важливої для української економіки галузі, як інтелектуальна власність, усвідомлюють і у владі, і в опозиції.

Свого часу законопроєкт щодо створення національного органу інтелектуальної власності (НОІВ) було розкритиковано фаховою спільнотою. Претензії зводились до відсутності кваліфікаційних вимог до керівника НОІВ та наголошувалось на необхідності проведення відкритого конкурсу на цю посаду. ІР-спільнота запропонувала свій альтернативний законотворчий варіант, а ­профільний парламентський комітет ухвалив рішення «зійдемося посередині»: рекомендував Верховній Раді прийняти за основу проєкт № 2255, а окремі положення альтернативного документа (№ 2255-1) взяти до уваги при доопрацюванні.

Головна мета законопроєкту № 2258 — боротьба з патентним тролінгом, — за задумом авторів, має досягатися шляхом запровадження процедури post-grant opposition. Це альтернатива тривалому і важкому судовому процесу, яка діє у багатьох країнах світу. Логіка запровадження процедури post-grant opposition проста: оскільки в Україні можна швидко отримати охоронний документ, то має бути й можливість його швидкого оскарження.

Ініціатива щодо реформування патентного законодавства (№ 2259) розширює перелік об’єктів технологій, на які не поширюється правова охорона. Попри низку нагальних та позитивних змін, проєкт також було розкритиковано фармацевтичною спільнотою за зміни, які стосуються так званих вічнозелених патентів або вторинних патентів, а також щодо введення в правове поле України «положення Болар».

До другого читання всі три ініціативи потребують значного доопрацювання. Але, маючи в наявності весь інтелектуальний потенціал України (ІР-спільнота неодноразово висловлювала готовність долучитися до роботи), а у своєму складі чимало ІР-фахівців, понад тримісячне зволікання Верховної Ради України з другим читанням виправданим назвати не можна.

Судове розчарування

Та якщо кадрові реінкарнації ще можуть не відбутися, якщо законодавчий ІР-ландшафт ще може остаточно оновитися, то проєкт «Вищий суд з питань інтелектуальної ­власності» (ІР-суд) виявився справжнім розчаруванням. Попри всі очікування, суд так і не запрацював, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України (чиї повноваження були припинені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») завершила роботу щодо наповнення цієї судової інституції кад­рами десь на 2/3.

Не було б приводів для турбот, якби не одне «але». Закон, про який ми згадали в попередньому абзаці, передбачив механізм формування нового складу ВККС, який втілити в життя суб’єктам формування не вдалося. Парламентарії обіцяють новий дієвий алгоритм наповнення надрового органу, але поки їхні обіцянки в документальному вираженні не втілилися. Натомість очевидне одне — буде справжнім дивом, якщо Комісія (чи будь-який інший кадровий орган) запрацює до кінця року. Або переформулюємо: справжнім дивом стане відновлення конкурсу до ІР-суду до кінця 2020 року.

Ба більше, у період анабіозу конкурсу до ІР-суду новини прийшли з конкурентних полів. Народні обранці вирішили розширити компетенцію суду інтелектуального, посиливши його справами щодо захисту економічної конкуренції. Оновлений суд мав би називатися «Вищий суд з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції». Судді господарських суддів загалом не вбачають проблеми в розширенні компетенції, адже вони й так поруч із ІР-справами розглядали конкурентні, але такий законотворчий поворот може позначитися на конкурсі до ­ІР-суду.

Культурний шок

А тепер про приємне. Давайте поговоримо про культуру споживання. Розвиток технологій, пришвидшення обміну даних та розвиток мережевих потужностей логічно, тихо і спокійно призвели до того, що поціновувачі якісного контенту радше заплатять декілька гривень щомісяця за підписку на Netflix чи Megogo, аніж вдовольнятимуться фільмами низької якості з піратським дубляжем та настирливими рекламами казино. Вони швидше оформлять підписку на Apple Music чи SoundCloud, аніж будуть завантажувати музику з zaycev.net чи з «вКонтакте» (і давайте упустимо моральний бік цього питання).

Купувати продукти інтелектуальної, творчої діяльності стало так само природно, як хліб та вино у крамниці. І це, зауважте, сталося без участі законодавчої, виконавчої чи судової влади. Хочеться вірити, що розвиток ІР-культури в Україні — це незворотний процес, який є лише питанням часу.

Але від законодавчої, виконавчої та судової гілок влади залежить розвиток інтелектуальних спроможностей, поліпшення винахідницького потенціалу населення та еволюція креативної економіки України, що є запорукою добробуту і достатку.