Проблема: Звільнення за статтею

Дар’я ЧЕРНЯХОВСЬКА,
юрист МЮФ Integrites

Практичні труднощі звільнення майна з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи

Доволі часто на практиці трапляються ситуації, коли перед особою постають труднощі звільнення з-під арешту та виключення з актів опису майна, право власності на яке або володіння яким належить цій особі, якщо вона не є учасником кримінального процесу, в рамках якого накладено такий арешт.

Поширеною є ситуація, коли заставодержатель певного майна, скажімо банк, не може в порядку виконавчого провадження задовольнити свої вимоги зі звернення стягнення на заставлене майно боржника, оскільки проти останнього порушено кримінальну справу, в рамках якої накладено арешт на заставлене майно.

У таких випадках труднощі звільнення заставленого майна з-під арешту зумовлені, перш за все, тим, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України не врегульовує питання зняття арешту з майна особами, які не є учасниками кримінального процесу.

Способи та методи

Як свідчить практика, через неврегульованість на законодавчому рівні процедури звільнення майна з-під арешту особи, чиї права порушують постанови слідчих про накладення арешту на майно, зок­рема заставодержателі, вдаються до всіх можливих, хоча і не завжди правильних, способів звільнення майна з-під арешту. З цією метою найчастіше особи, чиї права на майно порушені, використовують такий алгоритм зняття арешту з майна:

1)?подають заяви до слідчого в порядку статті 126 КПК України про скасування заходів забезпечення цивільного позову. Проте, оскільки заявник не є стороною в справі, слідчий у задоволенні такої заяви відмовляє;

2)?наступним кроком є звернення до прокуратури зі скаргою на дії слідчого. Прокуратура, в свою чергу, відповідає, що згідно з частиною 5 статті 234 КПК України скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті. При цьому прокуратура радить звернутись зі скаргою на дії слідчого саме до місцевого загального суду, який розглядає кримінальну справу, в рамках якої накладено арешт на майно;

3)?при зверненні до місцевого загального суду з відповідною скаргою на дії слідчого суд виносить постанову, якою залишає скаргу без розгляду, посилаючись на статтю 234 КПК України, відповідно до якої дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Також суд роз’яснює, що оскільки скаржник не є учасником кримінального процесу, то відповідно і скарга розгляду не підлягає.

Отже, такий алгоритм є простим марнуванням часу, оскільки особи, чиї майнові права порушені, мають право оскаржувати дії слідчого, яким накладено арешт на майно, в порядку статті 234 КПК України, лише якщо вони є учасниками кримінального процесу. В інших випадках, єдиним правильним шляхом є звернення до місцевого загального суду із заявою про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису.

Часто трапляються ситуації, коли особа, майнові права якої порушено, звертається з позовною заявою до слідчого управління, яким винесено постанову про накладення арешту на майно в порядку господарського судочинства (якщо позивач — юридична особа), або ж у порядку адміністративного судочинства. Господарські та адміністративні суди повертають такі позовні заяви, посилаючись на те, що справи не підвідомчі даним судам. І це є справді так, адже, як свідчать норми чинного законодавства і судова практика, звільнити майно з-під арешту, який було накладено в рамках кримінальної справи, особами, які не є сторонами в справі, можливо шляхом подання до місцевого загального суду з додержанням правил територіальної підсудності позовної заяви про звільнення майна з-під арешту.

Як підтверджує судова практика, такі спори є цивільно-правовими і відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства. Не зовсім коректним є твердження, що питання про звільнення майна з-під арешту має вирішуватися в порядку статті 324 КПК України, тобто саме у вироку має бути зазначено, що робити з майном описаним для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна. Адже спір виникає на підставі права власності або права володіння майном і по суті відношення до кримінальної справи не має. Якщо ж не аналізувати законодавство та керуватися винятково статтею 324 КПК України, особа, чиї права на майно порушуються, може роками чекати на вирок, в якому буде вирішено питання про належне їй майно.

Практичний бік

Відповідно до підпункту 4.1 пос­танови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (Постанова № 6), суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви про виключення майна з опису, якщо справу, у зв’язку з якою накладено арешт на майно, не вирішено. Якщо ж такий позов неможливо розглянути, до тих пір, поки не буде вирішено іншу справу, суд відповідно до пункту 4 частини 1 статті 201 ЦПК України зупиняє провадження у справі про виключення майна з опису.

До того ж пунктом 6 Постанови № 6 чітко передбачено, що в силу статті 31 ЦПК України сама по собі вказівка у вироку про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію, незалежно від підстав її застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, незалежно від того, було розглянуто кримінальну справу, в рамках якої накладено арешт на майно, чи ні, особа, чиї майнові права порушено, має право звернутися до місцевого загального суду з позов­ною заявою про звільнення майна з-під арешту.

Наступним аспектом, який має бути врахований при поданні позов­ної заяви, є визначення кола відповідачів.

Доволі часто на практиці особа, подаючи позов про звільнення майна з-під арешту з дотриманням усіх вимог щодо підсудності та підвідомчості, в першій інстанції отримує рішення на свою користь, яким позовні вимоги задовольняються, а арешт на майно скасовується. Проте суд апеляційної інстанції скасовує таке рішення й ухвалює нове, яким у задоволенні позову відмовляє. Найчастіше це пов’язано з тим, що особа, яка подає позов, неправильно визначає перелік відповідачів у справі.

Пункт 4 Постанови № 6 чітко визначає, що відповідачами у справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване, а в тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Якщо позивач у позовній заяві неправильно визначив відповідачів або залучив як співвідповідачів не всіх осіб, а суд першої інстанції не звернув на це уваги, то для суду апеляційної інстанції це буде безспірною підставою для скасування рішення за умови його апеляційного оскарження.

Апеляційні суди не мають права залучати відповідачів, так само як і не можуть приймати рішення з порушенням вимог Постанови № 6 в частині визначення осіб, які залучаються як відповідачі. Тож, подаючи позови про звільнення майна з-під арешту, варто дуже уважно і відповідально ставитися до визначення відповідачів у справі. Хоча доволі часто це складно зробити у зв’язку з тим, що в окремих категоріях злочинів, осіб, в інтересах яких накладено арешт на майно, може бути десятки, наприклад вкладники кредитної спілки. Якщо ж позивач не є учасником кримінального процесу, йому не відомі особи потерпілих, на чию користь накладено арешт на майно. Звісно, визначити всіх таких осіб та залучити їх як відповідачів фактично неможливо, що є суттєвою прогалиною українського законодавства при вирішенні подібних спорів, яка потребує додаткового врегулювання.

Нові норми

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який ще не набув чинності, приділяє значно більше уваги питанням, пов’язаним зі зняттям арешту з майна. Зокрема, глава 17 нового КПК України повністю присвячена такому заходу забезпечення кримінального ­провадження, як арешт майна. У першу чергу позитивним аспектом нового процесуального закону є те, що накладення арешту на майно належить до повноважень слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (на стадії судового провадження), який вирішує питання про накладення арешту на майно на підставі клопотання слідчого чи прокурора або ж на підставі клопотання цивільного позивача для забезпечення цивільного позову.

Найголовніше, що новий КПК України визначає коло собі, які мають право заявляти клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. До таких осіб належать не лише підозрюваний, обвинувачений, їхній захисник чи законний представник, але й інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження — судом.

Відповідно до нового КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їхнього захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, варто сподіватися, що з прийняттям нового КПК України процедура звільнення майна з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи, буде значно спрощена. Перш за все, відпаде необхідність звертатися з позовними заявами до власників майна та осіб, в інтересах яких накладено арешт про звільнення майна з-під арешту, та чекати, поки судова справа не буде розглянута.

Реальна практика

Ігор ФЕДОРЕНКО,
керівник сектору АО «АФ «АКТІО»

Чинний КПК України передбачає дві підстави для арешту майна — забезпечення цивільного позову та забезпечення вироку суду в частині конфіскації майна (статті 28, 29, 125, 126 чинного КПК України).

У реальній практиці слідчі часто з посиланням на статтю 130 виносять постанови про арешт за відсутності підстав, прямо передбачених Законом.

Основними способами захисту прав за чинним КПК України є такі:

1)?оскарження рішення слідчого (прокурора) про арешт майна до суду в порядку статей 234, 236 КПК України. Главою 22 чинного КПК України передбачено, що у судовому порядку скарга на накладення арешту на майно може бути розглянута судом лише під час попереднього судового розгляду або розгляду справи по суті, що значно знижує ефективність та актуальність судового захисту прав особи;

2)?оскарження арешту прокурору — в порядку статті 235 КПК України. Прокуратура в порядку нагляду має обов’язок та повноваження скасовувати незаконні рішення слідчого. У багатьох випадках належним чином підготовлена та аргументована скарга прокурору призводить до отримання позитивного результату. У випадках відмови у задоволенні скарги необхідно подавати скарги до вищестоящих прокурорів;

3)?за наявності передбачених чинним законодавством підстав необхідно користуватися правом на судове оскарження постанови про порушення кримінальної справи (стаття 2367 чинного КПК України). У разі скасування судом постанови про порушення кримінальної справи та набуття відповідною постановою суду законної сили, всі постанови слідчого про арешт майна втрачають силу, а вилучене майно підлягає поверненню законним володільцям (стаття 3268 чинного КПК України).

Ефективне використання інструмента накладення арешту на майно для забезпечення інтересів слідства, з одного боку, та недопущення незаконного втручання у права власності — з іншого, можливе за умови встановлення чинним законодавством вичерпного переліку підстав, за яких у кримінальній справі може бути накладено арешт на майно особи, процедури накладення та зняття арешту та строки тривалості такого арешту залежно від мети та підстав його накладення, а також ефективний порядок оскарження особою арешту та вилучення у неї майна.

Частково зазначені питання вирішені у новому КПК України, який має набути чинності у листопаді поточного року. Так, за новим КПК України арешт та вилучення майна є заходами забезпечення кримінального провадження (пункт 6, пункт 7 статті 131 КПК України). Застосовується на підставі ухвали слідчого судді, за клопотанням слідчого та прокурора (стаття 132 КПК України).

Новим КПК України встановлені підстави для арешту чи тимчасового вилучення майна (статті 167, 170 нового КПК України), за якими вилученню підлягають об’єкти, що мають відношення до події злочину чи несуть на собі його сліди, та для забезпечення цивільного позову.

Для припинення арешту та тимчасового вилучення майна вбачається за доцільне проведення таких заходів:

  • збір відомостей щодо відсутності підстав для його вилучення, передбачених частиною 2 статті 167 КПК України;
  • подання клопотання прокурору про визнання вилучення безпідставним у порядку пункту 1 статті 169 КПК України;
  • подання клопотання до слідчого судді в порядку статті 174 про зняття арешту;
  • подання апеляції на ухвалу про вилучення чи арешт майна згідно з пунктом 9 частини 1 статті 309 КПК України (щодо арешту);
  • подання відповідної скарги до суду через слідчого для розгляду в підготовчому засіданні згідно з частиною 3 статті 309 КПК України.

Проте дієвість та ефективність норм нового КПК України може бути перевірена під час їхнього практичного застосування.

Позитивні нововведення

Сергій РИМАР,
адвокат АК «Правочин»

Чинним КПК України (статті 125, 126) передбачено, що арешт на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, за винятком вкладів, проводиться за пос­тановою слідчого.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли слідчий з метою забезпечення цивільного позову та (або) ймовірної конфіскації майна накладає арешт на майно, яке або не належить на праві власності особі, що притягається до кримінальної відповідальності (іншим особам, відповідальним за її дії), або апріорі на зазначене майно не може бути накладено арешт (наприклад, у межах кримінальної справи стосовно директора підприємства, який одночасно є одним із учасників цієї юридичної особи, накладається арешт на майно (частину майна) цього підприємства без виділення в натурі частки учасника).

Оскарження таких постанов слідчого згідно з чинним КПК України можливе прокурору, який здійснює нагляд за правильністю проведення досудового слідства. Також на сьогодні можна ініціювати скасування такої постанови слідчого в судовому порядку шляхом звернення зацікавленої особи з позовом про вилучення майна з опису та скасування арешту майна. Водночас, незважаючи на те, що скасування арешту в судовому порядку має більше шансів на позитивне вирішення, відсутність у чинних нормах законодавства прямо передбаченого права звернення осіб до суду з таким позовом інколи має наслідком відмову у відкритті провадження у справі у зв’язку з непідсудністю у порядку цивільного судочинства.

Відтак, на мій погляд, найбільш дієвим на сьогодні способом звільнення майна з-під арешту все ж залишається оскарження постанови слідчого прокурору, який у випадку підтвердження незаконності постанови слідчого зобов’язаний її скасувати. Після отримання негативної відповіді прокурора за наслідками розгляду скарги можливо подати вищезазначений позов до суду. Крім того, доцільно оскаржити бездіяльність або незаконність дій органів прокуратури з розгляду скарги на постанову слідчого в рамках розслідуваної кримінальної справи. Зазначена скарга повинна бути розглянута судом у ході попереднього засідання у справі та, у випадку підтвердження фактів незаконних дій слідчого та (або) прокурора, може мати наслідком надання таким діям судом відповідної правової оцінки, в тому числі шляхом винесення окремої ухвали.

Натомість новим КПК України питання накладення арешту на майно висвітлено значно ширше, насамперед, регламентовано підстави, за яких може бути накладено арешт, види майна, а також процедура розгляду та вирішення питання про накладення арешту слідчим суддею.

Зазначені нововведення є, безумовно, позитивними. Більше того, можливість подання клопотання про скасування арешту майна протягом усього періоду досудового розслідування, а також апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, принаймні, декларують можливість судового контролю над дотриманням законності у цій сфері. А відтак, можливо припустити, що вирішення питання про звільнення майна з-під незаконно та неправомірно накладеного арешту після набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України буде більш прозорим, однак на практиці це залежатиме від того, наскільки слідчий суддя буде виконувати свої безпосередні контрольні функції за дотриманням законності, верховенства права, змагальності та інших важливих принципів кримінального судочинства, а не стане фактично ще однією посадовою особою, завданням якої буде «легалізація» незаконних дій органів досудового слідства.