Хобі: Доки всі вдома

Я не рахувала, скільки інтерв’ю дала партнерка Sayenko Kharenko Олена Сукманова, але здоровий глузд підказує, що людина з юрбізнесу та державною службою за плечима має чималий досвід у цій справі. Та є одне «але»: навряд чи з інтерв’ю «Юридической практике» ми дізналися б про вільний час пані Олени. А я впевнена, що про людину говорять не тільки інтерв’ю про роботу, але й домашні справи

Кулінарія та домашні тварини — найкраще хобі, як доводить карантин, бо завжди поруч, бо на це джерело натхнення та позитивних емоцій не зазіхне жоден демократичний уряд.

 

Завжди було цікаво, як і коли людина усвідомлює, що кулінарія — це не необхідність, а саме хобі? Як у вас це відбувалось?

У мене дуже класно готували бабуся та прабабуся. Ці дитячі спогади, смаки та запахи залишаються з людиною назавжди. Але насправді починалося все саме з необхідності! Після четвертого курсу я переїхала до Києва, де не знала жодної людини, не вміла навіть підсмажити картоп­лю або зварити суп. Я пам’ятаю, як уперше купила на базарі печінку, але щоб дізнатися, що з нею робити, я бігла на пошту, телефонувала бабусі, запитувала рецепт, щось ішло не так, я знову бігла на пошту… І так декілька разів!

А потім мені почало подобатися готувати. Але це було десь через кілька років. Щось може стати хобі лише тоді, коли тобі подобається процес. Мені подобаються експерименти, сам процес приготування і коли мої діти кажуть, що мама готує краще, ніж у ресторані!

Що ви полюбляєте готувати, що — доводиться, а що — не будете ніколи?

У принципі у мене немає особливих преференцій, що готувати. Звісно, в моєму меню є і борщ, і котлети. Дуже люблю італійську кухню. І дійсно люблю експериментувати. Міксувати рецепти, вигадувати свої, шукати щось в інтернеті. Але ніхто не скасовував роботу, зустрічі, уроки з дітьми. І відповідно мені важко налаштуватися на рецепти, які займають багато часу. Тому фарширована риба — точно не мій рецепт! І чомусь голубці теж ще не навчилася робити.

Усі мої друзі знають про мої фірмові соління! Щороку ми закриваємо 70–100 кг огірків, помідорів, перцю, баклажанів. Потім цілий рік пригощаємо всіх. Це — такий собі день перемоги для нас, який ми згадуємо цілий рік, бо починаємо зранку, а вночі в буквальному сенсі слова виповзаємо з кухні. А як смакують мариновані сливи!..

 

Багато у кого в дитячих спогадах є їжа, у вас є такі спогади?

А тут — ціла історія! Мені у спадок дісталася кулінарна книжка, яку починала писати моя прабабуся, а бабуся продовжила. Цьому раритетному зошиту вже майже 50 років. Більшу частину займають десерти. Саме ті десерти, смак яких я пам’ятаю з дитинства, — «наполеони», паски, торти. Як не дивно, у мене далеко не все виходить за тими рецептами. Можливо, мені так здається, бо я пам’ятаю, які вони мають бути досконалими. А може, тому, що продукти сьогодні відрізняються за смаком від тих, що були 20–30 років тому. Тому я і досі не можу налаштуватися спробувати зробити «Наполеон». Я замовляла його в багатьох ресторанах, домашніх кулінаріях, але жодного разу не зустрічала того смаку дитинства. От і не роблю, бо не хочу розчаровуватися!

 

На чому більш сфокусовані ваші уподобання для приготування: десерти, основні блюда, комплексні обіди чи сезонні овочі/фрукти?

Знаєте, коли велика сім’я і зазвичай купа друзів у гостях, то ти приречений на комплексні обіди! У кожного свої смаки, свої обмеження та побажання. І, якщо чесно, це іноді до біса дратує, але, враховуючи, що мені все ж таки подобається процес, урешті-решт, усі задоволені.

 

Наші, закордонні тв-шоу, ютуб-канали, красиві книжки з рецептами — як гадаєте, це якось впливає на зацікавленість кулінарією?

Мені так не здається. Давайте згадаємо, скільки красивої реклами фітнес-центрів? І скільки людей постійно туди ходять?? Знаєте анекдот такий. Розмова двох друзів:

— Усе! З 1 січня іду в спортзал!

— Так він 1 січня не працює.

— Бедлам! І в цьому році теж не працював! Так я ніколи не почну займатися спортом!

Психологічно реклама більш ефективно працює тоді, коли від нас вимагають мінімум зусиль. Наприклад, просто купити щось, або зробити один укол чи процедуру і відразу схуднути та стати принцесою. Там, де реклама вимагає від нас певних постійних зусиль, успіх залежить уже не від реклами, а від нас самих. Ми можемо надихнутися від першого цікавого кулінарного ролика. Але чи вистачить сил та бажання зібратися, піти в супермаркет, приготувати, а потім ще й усе перемити за собою? Причому якщо ми говоримо про звичку або хобі — це постійний процес. Так само і з фітнес-центром.

А якщо говорити про рекламу, то навіть вона повинна вас емоційно зачіпати. А це означає, що, в принципі, це повинно подобатися вам. Я, наприклад, узагалі не реагую на ролики про те, як навчитися малювати. У мене навіть такого бажання не виникає. Але якщо я бачу навіть просто красивий дизайн кухні, то відразу виникає бажання щось змінити й у себе.

 

Як ви переживаєте lockdown з кулінарної точки зору?

Супер! Мені завжди здавалося, що я можу приготувати більше, якби був час. Зараз ми економимо багато часу. Ми не витрачаємо його на дорогу, на ресторани, на зустрічі, просто на каву. Звичайно, продовжуємо працювати, і всі скаржаться на те, що працюють більше, ніж в офісі. Це правда. Але все одно на домашні справи ми теж зараз маємо більше часу. Насправді, lockdown створює таку собі камерну атмосферу вдома, яка стимулює кулінарні фантазії!

 

Чи є спільні риси у процесів приготування та юридичної практики?

Колись у мене був клієнт, який попросив мене допомогти у виборі внутрішнього юриста. Один із кандидатів був професійно достатньо сильний, спокійний, консервативний. Після того, як я звернула увагу клієнта на нього, я почула дуже емоційну відповідь: «Ну як він може бути тут юристом, коли у нього очі не палають?! Він не зробить жодної креативної пропозиції! Тільки буде розповідати, що так не можна, а так заборонено!».

Він був абсолютно правий. Саме креативність і є тією спільною для всіх класних професіоналів рисою. Коли людина хоче чогось смачного, її не цікавить процес та правила приготування. Цікавить результат. І тут без душі та креативного підходу не обійтись. Так само з юридичною професією. Якщо ти пропонуєш стандартні рішення, результат буде несмачний та очікувано «без родзинки».

 

Зазвичай ставлю таке запитання: родина підтримує ваше хобі (кулінарія та дресирування)?

Ну яка ж родина може не підтримувати захоплення кулінарією?! Вони ж є тими кінцевими бенефіціарами, заради яких відбувається весь цей процес!

З дресируванням трохи складніше, оскільки це час, який ти витрачаєш винятково на собаку. Тренування, змагання, лікарні, прогулянки. В ідеальній картині світу тобі мають допомагати діти, які дуже хотіли собаку та, звісно, обіцяли доглядати за нею. У нас неідеальна картина))) Але собака — це член сім’ї, і результат завжди спільний, незалежно від того, хто більше докладає зусиль. Тому хочу подякувати своїй родині за підтримку.

 

Дресирування — інше ваше захоплення. Розкажіть, будь ласка, для тих, хто далекий від цього або має собачку розміром з планшет, що таке дресирування та чому цей процес важливий і для людей, і для тварини?

Розмір тут точно не має значення. Від розміру залежить лише масштаб можливої «шкоди». Маленький собачка може погризти ваші улюблені туфлі, а великий — навіть страшно подумати… І тут ви маєте просто відверто відповісти собі. Якщо ви любите своє цуценя і готові миритися із зіпсованим взуттям або одягом, зниклою зі стола їжею, то можете взагалі не витрачати час на дресирування. У будь-якому разі ви створите певні спільні правила, за якими будете жити. З великим собакою трохи інша історія. Тут жорсткі правила — життєво необхідні. І задоволення від результату, повірте мені, будете отримувати не тільки ви, але й ваш собака. Ви не уявляєте собі, з якою радістю собака іде з вами на прогулянку, їде на тренування, з розгону застрибує в багажник. Він буде вам вдячний!

 

Московська сторожова — серйозна порода, яка не пробачає помилок у вихованні. Як ви зважились на таку породу? Кому можете порадити московську сторожову?

У кожної породи є свій характер. Московська сторожова — це собака для всієї родини, звісно, за умови існування жорстких правил. Це — собака, який житиме твоїм життям, він буде віддано заглядати тобі в очі, дозволяти дітям роздивлятися його зуби, охороняти дім. Колись наша кінолог прокоментувала те, як Барса виконувала команди: «У неї в очах просто неоном світиться «мама, я для тебе зроблю все, що ти скажеш, тільки поклич!». Зазвичай команду «до мене» московські сторожові виконують, не поспішаючи, гідно рухаючись у напрямку господаря. Барса, ледве дочекавшись команди, підстрибувала та бігла, зносячи все на своєму шляху, потім штовхала мене у праве плече та з визгом гальмувала біля лівої ноги. На жаль, два роки тому їй поставили невтішний діагноз — ниркову недостатність. Лікар тоді дав їй лише декілька місяців. Після цього вона прожила ще майже два роки. Звісно, тут вже підключилася вся родина. Усі разом лікували, вмовляли та стрибали перед нею, лише б тільки вона поїла. Це була боротьба за життя сильної собаки та людей, які люблять її. Кожен собака для свого господаря по-своєму унікальний, але, напевно, навіть серед інших собак Барса завжди займатиме особливе місце в моїй душі.

 

У вас є і бігль — собака, якого обожнюють рекламщики для ролі «сімейного песика». Наскільки це справді «милий дружній песик»? Мисливські гени дають знати про себе?

Майже одночасно з Барсою у нас з’явився бігль. Повертаючись до рис характеру, я можу сказати знову словами нашого кінолога, що це собака, який буде жити своїм життям поруч із вами. Звісно, він радітиме вам кожного ранку, рух його хвостика не зупиняється ніколи, навіть якщо він вкраде сирник, то буде дивитися так, що почнеш сумніватися, чи не з’їв ти його сам. Але тут точно будьте готові до «шкоди». Це достатньо активний собака, і він має якось використовувати свою енергію. Він тягнув Барсу за хвіст або покусував вуха до того моменту, доки та не погоджувалася хоч трохи погратися з ним. Мисливські гени також не дають спати. Періодично він влаштовує полювання на їжачків. Тоді гучний лай посеред двору означає, що треба бігти рятувати чергову жертву. Чесно кажучи, з цим собакою дресирування точно не моя сильна сторона — бігль улюбленець усієї родини, його кожен намагається підкормити та захистити від суворої мами.

 

Кому ви взагалі не радили б заводити собаку?

У мене був не один собака, і я теж вчилася на помилках. Думаю, що точно не варто купувати собаку під впливом емоції від цуценяти. Це має бути свідомим рішенням. А ще треба зрозуміти, що життя перетвориться на «до» та «після». У житті «до» ви мали можливість поспати, робити, що хочеться, і в той момент, коли вам цього захочеться, турбуватися лише про себе та близьких, безперешкодно їхати у відпустку і ще багато приємних речей. У житті «після» ранній підйом щоранку гарантовано (особливо, якщо ми говоримо про квартиру), жорстка послідовність у тренуваннях, прогулянки у будь-яку пору року, хвилювання про купу хвороб, щеплень, кліщів та навіть комарів, дратування та розчарування, коли щось не виходить. Буде виникати бажання віддати собаку в школу на дресирування, щоб тобі повернули такого собі безапеляційно слухняного хлопчика чи дівчинку. Але хочу попередити, що воно не працює. У кращому випадку він буде вас слухатися тиждень. Бо не ви були його вожаком. Може бути багато труднощів, але воно того варте!

 

-->