Хобі: Ігри інтелектуалів

Хто не уявляв себе на місці Бориса Бурди, Алєксандра Друзя чи Андрія Козлова, коли в дитинстві чи юнацтві дивився «Брейн-ринг» та «Що? Де? Коли?». Хто кого знає більше: тих, хто пам’ятає дзеркальний стіл та прозорих кришталевих сов, чи тих, у кого сови — це листоноші до Гоґвартсу. Це не так уже й важливо, важливо інше: роками великими містами в Україні проходять власні інтелектуальні турніри. Велика кількість різноманітних ігрових проєктів збирають як команди, так і індивідуальних гравців для інтелектуального дозвілля. Кілька років поспіль ставляться рекорди одночасної гри тисяч учасників на стадіоні «Олімпійський», проводяться змагання серед команд за професійним спрямуванням — студенти, бізнес, айтішники та, звичайно, юристи. Навіть освітній проєкт Legal High School теж проводить власний квіз. Якщо є час та бажання, то позмагатися знаннями та аналітичними здібностями можна доволі просто. Але знайти собі команду для гри не так уже й легко. Саме тому ми сьогодні спілкуємося з тими, кому пощастило знайти «своїх» і на роботі, і в грі

В адвокатському об’єднанні MORIS GROUP є своя команда, яка бере участь у багатьох турнірах «Що? Де? Коли?». Інтелектуальні ігри в MORIS GROUP — це хобі, яке об’єднує різні практики, людей різного віку та інте­ресів.

Постійні учасники команди — адвокати АО MORIS GROUP Олег Париляк (капітан), партнер, керівник практики банківського та фінансового права, Андрій Іванов, старший адвокат практики вирішення спорів, та Марк Бєлкін, провідний адвокат практики вирішення спорів, — відповіли на декілька запитань про своє хобі, його значення у професійній діяльності і про те, як продовжують грати під час карантину.

 

Коли ви почали займатися інтелектуальними іграми?

Олег ПАРИЛЯК (О.П.): Усі наші гравці любили телевізійні інтелектуальні ігри та починали потрохи грати ще у шкільні роки.

Мені пощастило: під час шкільного турніру в місті Івано­Франківську мене запросив до міського клубу «Що? Де? Коли?» один із найкращих тренерів, співзасновник Міжнародної асоціації клубів (МАК) Володимир Макаров. На початку 90­х під його керівництвом команда школярів з Івано­Франківська, в якій я грав, стала чемпіоном України, срібним призером з «Брейн­рингу» у м. Тулі (у фіналі поступилися команді з Москви, що особливо прикро) і двічі грала у телевізійному інтелектуальному шоу Андрія Козлова «Брейн­ринг» на телеканалі «Останкіно». На щастя, багато теперішніх знавців не знають такого телеканалу, але дуже добре, що гра живе.

Марк БЄЛКІН (М.Б.): Дійсно, ще у дитинстві, разом із батьками, я дивися телевізійний проєкт «Що? Де? Коли?», навіть мріяв зіграти за дзеркальним столом. Проте швидше за мене на дзеркальному столі опинялись запитання, які я писав як телеглядач для української телеверсії «Що? Де? Коли?». Бувало, навіть вигравав у знавців гроші.

Перші спроби займатись інтелектуальними іграми уже як гравець також були ще під час навчання у школі. Тоді я потрапив до складу шкільної команди, ми неодноразово брали участь в обласних змаганнях, які іноді відбувалися в Донецьку, але частіше в Горлівці.

На щастя, інтелектуальні ігри зараз стали популярними, велика кількість проєктів надає змогу обрати будь­який майданчик для гри та будь­який формат, наприклад спортивне «Що? Де? Коли?» або різноманітні квізи. При цьому дивно, що з програм українських каналів практично зникли інтелектуальні ігри, вже кілька років не знімають українське «Що? Де? Коли?». Дуже шкода. Це певним чином ускладнює реалізацію моєї мрії дитинства зіграти за дзеркальним столом.

Андрій ІВАНОВ (А.І.): Першим досвідом особистої участі стала гра у дитячому таборі, коли мені було лише дванадцять років. Тоді наша команда виграла турнір табору серед команд молодшої вікової групи. Пізніше, вже у старшій школі, у складі команди однокласників брав участь у чемпіонатах «Що? Де? Коли?» на рівні району та міста. Команді вдалося посісти друге місце на чемпіонаті м. Києва серед учнівських команд.

 

Що для вас інтелектуальні ігри зараз: просто хобі чи щось більше?

О.П.: Особисто для мене це можливість реанімувати нейронні зв’язки. Величезний масив нової інформації, пов’язаної з професійною діяльністю, здавалося, вже зайняв усе місце у пам’яті, видаливши весь непотріб, начитаний упродовж життя. Але у критичні 60 секунд обговорення відповідь на запитання народжується сама. У цьому є особливе задоволення.

А.І.: Для мене інтелектуальні ігри — це в першу чергу можливість активної розминки розумових здібностей: логічного мислення, пам’яті, здатності приймати швидкі рішення. Формат проведення інтелектуальної гри передбачає певною мірою поєднання відпочинку з користю. Тому це однозначно більше, ніж просто хобі.

М.Б.: Для мене це хобі, яке стало неабияк пов’язаним із повсякденним життям. На карантині серед розваг залишились лише інтелектуальні ігри онлайн. До карантину іноді вболівати за нас приходила моя дружина, а інколи навіть грала з нами в команді.

До речі, я почав помічати цікаву тенденцію: коли дізнаюся будь­яку нову інформацію, то одразу ж думаю, як можна зробити з неї цікаве запитання для гри.

 

Перемога у футбольному турнірі — це перемога команди, а наскільки важлива команда для інтелектуальних ігор?

О.П.: Частина запитань «береться» одразу кимось із знавців, бо гравець просто знає відповідь, це його індивідуальна майстерність. Це приємно, результативно, але не дуже цікаво. Якщо ви навели аналогію з футболом, то це як пенальті. Але є запитання, які «розкручуються» командою. Гра побудована за принципом мозкового штурму, зливи ідей, що виринають у мозку, треба обов’язково вигукнути, не соромлячись, що не правильні, бо можуть навести інших на правильну версію. У такі миті особлива роль капітана, який мусить всіх чути і обирати. Командні правильні відповіді — це особливий кайф.

М.Б.: Повністю погоджуюсь. Коли після запитання цілу хвилину йде активне обговорення, «накидування» версій, а потім важкий вибір капітана, яку з версій обрати, і це найкращі запитання, і саме вони запам’ятовуються. Роль капітана в команді, до речі, є дуже важливою, це і стимулювання всієї команди давати версії та не розслаблятися впродовж хвилини, а головне — прийняття рішення про те, яка з версій є правильною, це доволі важко та відповідально. У нас капітан зазвичай приймає правильні рішення. Тому «Що? Де? Коли?» є суто командною грою, де кожен гравець працює на загальний командний результат.

 

Чи допомагає вам ваше хобі у роботі?

А.І.: Якщо порівняти роботу з професійним спортом, то інтелектуальна гра — це як додаткове інтенсивне тренування. Без нього можна обійтися, але з ним успішність того, що ти робиш, однозначно зростає. Часто трапляються запитання і на тему юриспруденції. Розгадати такі — особливе завдання для юриста, як­то кажуть, «із зірочкою». Така розумова активність йде на користь професійним якостям юриста. До того ж це можливість неформально поспілкуватися з колегами та навіть конкурентами, збільшити упізнаваність у професійному колі.

М.Б.: Інтелектуальні ігри дають змогу перемикатись на інші завдання, відсторонитись від вирішення питання, над яким працював останній тиждень. Така собі медитація. Але насправді право, особливо для «судового» юриста, — це теж така собі інтелектуальна гра. Швидкий пошук відповіді, можливо неправильний, але такий, що підходить під форму питання, намагання пригадати інформацію, про яку чув востаннє ще в університеті або прочитав кілька років тому — все це притаманно як грі у «Що? Де? Коли?», так і участі в судовому засіданні.

Іноді ж робота адвоката допомагає в грі: подати апеляцію на запитання, яке є некоректним, або довести, що неправельну версію також треба зараховувати. Думаю, що організатори інтелектуальних ігор не люблять гравців­юристів.

 

Часто турніри проводять лише між представниками певної сфери, наприк­лад, юристами. Що ви відчуваєте, коли виграєте у колег?

А.І.: Не має значення, виграєш ти у команди юристів, лікарів, малярів чи домогосподарок. У грі не має значення, хто ти поза нею, — важливі зовсім інші речі. Не зайвим буде згадати, що в командах часто допускаються «легіонери», які не входять до галузі, фахівці якої є основним «ядром» турніру.

М.Б.: Для мене також немає значення, хто суперники. Особисто я отримую задоволення від самого процесу пошуку відповіді, препарування питання, визначення, що є зайвим, а що головним. Тобто процес гри для мене навіть цікавіший за результат, хороші запитання пам’ятаю ліпше, ніж місця, які ми займаємо. Хоча, безперечно, перемагати завжди приємно, азарт та дух суперництва має місце, щоправда, іноді це заважає зосередитись на запитаннях.

 

Напевно, за все життя ви брали участь у великій кількості інтелектуальних турнірів. Які вам найбільше запам’яталися? Чи має ваша команда історію, яка сталася під час турніру і якою ви б хотіли поділитися?

А.І.: Найкраще пам’ятаю ті турніри, де вдалося досягти найліпшого результату. Найбільше, напевно, закарбувалися у пам’яті перший, ще у дитячому таборі, і останній, переможний — торік.

Усі історії під час турніру обертаються навколо запитань та відповідей на них, і їх вже було настільки багато, що складно виділити якусь конкретну.

Для всієї нашої команди найбільш значущою була історія перемоги та здобутого нами кубка.

М.Б.: Мені найбільше запам’яталися ще шкільні турніри, хоча більше, мабуть, запам’яталась романтика поїдок на такі ігри в Горлівку в електричках зразка кінця 90­х — початку 2000­х років.

 

На турнірі з інтелектуальних ігор у форматі «Що? Де? Коли?» для юристів у рейтинговій таблиці MORIS GROUP була чи не єдиною командою, назва якої співзвучна з назвою компанії, яку представляли гравці. Чому ви не вигадаєте іншу, цікавішу назву, як це роблять більшість команд, чому інші команди уникають використання назви компанії в турнірах?

О.П.: Хоча кожен із нас у минулому мав якийсь досвід інтелектуальних ігор, уперше ми зібралися на турнірі, організованому для юридичних компаній, тому й назву взяли «фірмову». Ми виграли кубок і назву відтоді не змінюємо. Тому що не соромно і тому що також забобонні.

Щодо згаданого турніру, то на початку багато команд грали під назвами своїх юридичних компаній. Але до кінця змагань таких залишилися одиниці. Можливо, вибули і на їхнє місце зайшли інші — турнір був відкритим. А може, віддали належне традиції і якось дотепно «самоназвалися».

 

Чи продовжуєте ви брати участь у турнірах під час карантину? Чи змінився їх формат?

М.Б.: Карантин для багатьох став перевіркою на міцність, особливо для сфери розваг, проте як українські, так і міжнародні організатори інтелектуальних турнірів швидко адаптувались і перейшли в онлайн. За карантин я з різними командами зіграв, мабуть, стільки ж ігор, скільки за все життя до того.

А.І.: Як і весь світ, інтелектуальні ігри перейшли в онлайн. Сучасні технічні можливості дають змогу проводити інтелектуальну гру навіть з більшою кількістю гравців та команд, ніж зазвичай. Адже в житті організатори обмежені приміщенням та ресурсами, а при грі онлайн — лише технічними можливостями програмного забезпечення, які дозволяють грати сотням гравців з усього світу одночасно.

М.Б.: Організатори розробили різні онлайн­форми, телеграм­боти для приймання відповідей, кілька варіантів трансляцій запитань.

Для гри командою ми з’єднуємось у відеоконфернеціях, слухаємо запитання з онлайн­трансляцій або отримаємо запитання в чатах, обговорюємо так само, як і зазвичай за столом, капітан відбирає правильну відповідь і здає її запропонованими організаторами способами. Звичайно, певною мірою шарм живого спілкування втрачається, можливо, це навіть впливає на результат гри, але всі команди в однакових умовах. При цьому багато ігор проводять або безкоштовно, або за символічні суми, або з метою благодійництва.

Усім, хто організовує ігри у будь­яких можливих форматах, величезна подяка за врятований карантин!