Подорожі: Рай на островах

Індонезія — одна з найбільших і водночас найкрасивіших країн світу

Індонезія — це 17 804 острови, більша частина з яких навіть не мають офіційної назви, це п’ять тисяч кілометрів уздовж екватора найактивніших вулканів, тропічних лісів, пляжів та різноманітних культур. Не варто асоціювати Індонезію з Балі, невеличким острівцем, довкола якого багато надзвичайно цікавих, але значно менш розкручених місць. Навіть сусідні з Балі острови дуже відрізняються від нього і природою, і культурою, і загальною атмосферою. Індонезію можна відвідувати необмежену кількість разів і завжди легко знаходити щось нове та цікаве для дослідження. Тож розгляньмо цікаві місця «небалійської» Індонезії.

 

Суматра

Суматра — один із найдоступніших індонезійських регіонів, що обумовлено розташуванням острова: з Малайзії та Сінгапуру сюди можна долетіти менш ніж за годину. Третину цього шостого за величиною острова у світі займають тропічні ліси, і для любителів дикої природи Сумат­ра буде найкращим місцем у країні для досліджень та відпочинку. Попри природні багатства та популярність серед натуралістів, тут усе ще зовсім небагато іноземних туристів, завдяки чому ціни на острові доволі низькі — навіть за мірками дуже ­недорогої Індонезії. Найбільш популярною частиною острова є північ. Сюди їдуть спостерігати за орангутангами у дикій природі — поряд із селищем Букіт Лаванг розташовано національний парк та реабілітаційний центр для цих мавп, які вважаються найбільш наближеними за інтелектом до людей створіннями. Недарма їх назва з малайської мови перекладається як «лісова людина». У дикій природі орангутанги зустрічаються лише в Індонезії — на Суматрі та на острові Калімантан, а вирубка лісів призводить до подальшого скорочення їхньої популяції. На і без того нечисленних орангутангів полюють браконьєри задля подальшого тримання у неволі чи продажу — тих, яких вдається визволити, відправляють до реабілітаційного центру. На півночі Суматри можна здійснити чудовий трекінг по джунглях із майже гарантованою зустріччю з орангутангами — гіди їх прикормлюють, проте просять туристів не підходити до мавп ближче, ніж на кілька метрів.

Суматра славиться частими природними катаклізмами, такими як цунамі, виверження вулканів, зем­летруси та повені. Проте немає лиха без добра: завдяки одному з найбільш катастрофічних вивержень вулкану в історії людства, яке сталося 73 тисячі років тому і, можливо, спровокувало льодовиковий період, утворилося мальовниче озеро Тоба, що є найбільшим у світі озером вулканічного походження — 87 на 27 км. Сьогодні воно є одним із найкращих напрямків екотуризму в Індонезії, а мандрівники зупиняються в основному на острові Самосір, розташованому посеред озера. Більшість готелів та гестхаусів розташовані біля самої води — мандрівників розвозять прямо до готельних пристаней.

Тоба — ідеальне місце для спокійного відпочинку, піших прогулянок та поїздок на орендованому мототранспорті. Варто здійснити невеличку етнографічну подорож довкола Тоби — місцевий народ батаки вважається протестантами (понад 90 % мешканців Суматри є мусульманами), проте, як і в інших місцях Південно­Східної Азії, місцевий варіант християнства дуже тісно переплітається зі старовинними культами. Любителів синкретизму неодмінно зацікавлять пронизані місцевим декором церкви та етнографічний музей цього народу, який ще донедавна був відомий як мисливці за головами.

Хоча Тоба розташоване на місці згаслого вулкана, поруч є й діючі. Під час подорожі в лютому 2018 року автору довелося стати свідком вулканічного «дощу» — з ясного неба став рясно сипати попіл. Однак для місцевих це звична ситуація — у той день в кількох десятках кілометрів сталося чергове виверження вулкану, про яке невдовзі повідомили місцеві ЗМІ. Ніхто не постраждав, проте були скасовані уроки в школах та евакуйовані мешканці найближчих до вулкану селищ. Така ситуація звична для Індонезії і трапляється на різних островах ледь не щороку.

Заслуговує на увагу невеличкий острів Вех, що знаходиться на самому північному заході Індонезії і відноситься до регіону Суматра. Він вважається одним із найкращих у світі місць для дайвінгу завдяки багатим та незайманим кораловим рифам. Туризм на острові перебуває у зародковому стані, що, однак, не знижує задоволення від перебування на ньому. Специфічним моментом є те, що острів Вех відноситься до найконсервативнішої і водночас однієї із найбагатших провінцій країни Ачех. Наприклад, навіть пиво на цьому острові, що приваблює дайверів з усього світу, можна дістати лише нелегально і дуже дорого. Ачех — єдиний регіон в достатньо ліберальній Індонезії, де згідно із законами Шаріату застосовуються такі покарання, як публічне шмагання (відповідні відео можна знайти навіть на YouTube), а жінкам не варто з’являтися в публічних місцях з непокритою головою. Місцеві мешканці нерідко протиставляють свій ісламський консерватизм усій іншій країні. Трохи південніше на Сумат­рі проживають народи, що поєднують іслам з домусульманськими матріархальними традиціями — такими, наприклад, що жінка є головою сім’ї і чоловік після одруження переселяється до дружини. В Ачеху традиційно потужні сепаратистські настрої — в результаті громадянської війни регіон отримав статус широкої автономії. Цікаво, що настанню миру посприяв сумнозвісний зем­летрус та цунамі, що сталися в грудні 2004 року (Ачех постраждав найбільше). Більшість туристичних принад столиці — міста Банда­Ачех — пов’язана з цунамі: це розкішна мечеть у центрі — одне з небагатьох місць, які майже не постраждали, музей цунамі та 2600­тонний корабель, який цунамі віднесло на 3 км вглиб острова. Він застряг посеред двох будинків і після подолання наслідків стихійного лиха було вирішено залишити корабель на місці, влаштувавши всередині нього експозицію.

 

Ява

На схід від Суматри розташоване одне із найбільш густонаселених місць Землі — острів Ява. Тут, на площі 132 тис. км², мешкає 145 млн людей — більше половини жителів усієї Індонезії, причому площа Яви становить трохи менше 7 % всієї території країни. Попри величезну кількість населення, острів багатий на гори, вулкани, кавові плантації та рисові поля, які є одними з найбільш родючих у світі. На Яві знаходяться вісім із десяти найбільших за кількістю жителів міст Індонезії, і більшість подорожуючих намагаються оминути їх якнайшвидше: вони схожі на мурашники з постійно запрудженими вулицями та відносно невеликою кількістю принад. У столиці Джакарті та прилеглих до неї містах проживає близько 30 мільйонів людей, а в самому місті перші 13 станцій метрополітену було відкрито лише рік тому — перспектива стояти у кілометрових заторах туристів не приваблює.

Виняток становить хіба що культурна столиця Індонезії — місто Джок’якарта. Воно є центром «батіка» (ручний розпис тканини), яванського лялькового театру та драми, тут багато галерей та майстерень митців. Як і Ачех, з політичних міркувань Джок’якарта — місто з невеликими прилеглими територіями — отримала автономний статус, її місцевим правителем є султан. Лише тут середньовічні монархічні традиції поєднуються з республіканським устроєм всієї країни. Незважаючи на те, що Джок’якарта є найбільш відвідуваним туристами містом Індонезії, тут живе лише кілька сотень тисяч мешканців. Тут буде чим зай­нятись на цілий тиждень активного відпочинку: поруч із містом розташовані непогані пляжі, вулкан Мерапі, який височіє над містом, є найбільш активним вулканом острова, регулярно турбує місцевих мешканців і приваблює охочих його підкорити, а об’єкти всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО Боробудур та Прамбанан відомі на весь світ.

Побудований ще у VIII–IX століттях, Боробудур є найбільшим у світі буддистським комплексом і є свідченням величезного впливу Індії на яванську культуру. Боробудур пронизаний символізмом і являє собою схему світобудови згідно з буддійськими канонами. Він складається з восьми ярусів, на кожному з яких знаходиться велика кількість ступ та ще більше барельєфів, що розповідають різні історії з життя Будди Шак’ямуні. Споруди були збудовані без застосування цементу або інших схожих з’єднувальних матеріалів, тобто є масивними блоками на кшталт конструктора Лего. Історія Боробудура дещо схожа з історією камбоджійського Ангкору: внаслідок витіснення буддизму ісламом та вулканічної активності він тривалий час був «законсервований» вулканічним попелом та джунглями. На початку ХІХ століття голландцям знадобилося кілька років для того, щоб розчистити комплекс, і лише через століття Боробудур було відновлено. Сучасного ж вигляду він набув у 80­х роках минулого століття, коли було здійснено титанічну дев’ятирічну роботу: споруда, що складається з дев’яти мільйонів блоків, була пов­ністю розібрана, пагорб, на якому вона розташована, укріплено, і лише після цього було здійснено реставрацію. Приємно, що можна не тільки обійти увесь величезний комплекс, але й піднятися на всі його рівні, гуляти поміж численних Будд та ступ і милуватися краєвидами згори.

Разом із буддизмом до Яви потрапив та широко розвинувся індуїзм. Свідченням чого є комплекс індуїстських храмів Прамбанан, зведений приблизно у той же час, що й Боробудур, біля одного зі схилів вулкану Мерапі (варто сказати, що в Індонезії чимало індуїстських храмів споруджено саме у такій, здавалося б, небезпечній близькості до вулканів, і храми не руйнуються попри виверження). Дивлячись здалеку, складно повірити в те, що комплекс складається з 224 храмів різної величини, з­поміж яких чітко виділяються три основних, присвячених головним богам індуїстського пантеону — Шиві (найвищий у центрі), Брахмі та Вішну. У храмах можна побачити барельєфи з сюжетами із індуїстських епосів, зокрема з Рамаяни, яка і сьогодні дуже популярна у цій найбільш населеній мусульманській країні світу.

Схід Яви відомий передусім двома вулканами — Бромо та Іджен — найбільш відвідуваними індонезійськими вулканами після балійських Батура та Агунга. Їх популярність обумовлена легкою доступністю — поруч є чимало селищ, в яких зручно зупинятись, та й потрапити до самих вулканів фізично легко. Бромо перебуває в активному стані, а з кратеру постійно підіймається стовп диму, неймовірні пейзажі особливо красиві на світанку, тому на його дослідження варто вирушати десь о другій­третій ранку. Вулкан Іджен найбільш цікавий гарячим сірчаним озером, на узбережжі якого і сьогодні видобувають сіру небезпечним ручним способом, причому люди працюють переважно вночі. Робітникам доводиться носити шматки жовтої сірки до розташованого у кількох кілометрах заводу. Нічні години також є найкращими для екскурсії — у цей час видно, як горить яскраво­синій газ.

 

Флорес

Лише в годині льоту на схід від Балі розкинувся острів Флорес, який відвідують зазвичай, щоб подивитися на місцевих варанів (яких часто називають драконами) у розташованому поруч із західним узбережжям острова національному парку Комодо. Варани давно стали туристичним брендом, їх показують у супроводі місцевого гіда задля безпеки. Але навряд саме через них варто летіти сюди — у найбільших індонезійських зоопарках цих тварин можна побачити у великій кількості, натомість природа самого національного парку є не менш цікавою, чого варті лише краєвиди острова Падар, особ­ливо під час сезону дощів, коли він вкривається зеленню. Флорес — це й чудові пляжі з рожевим піском, яких у світі нараховується з десяток. Завдяки сприятливій екології та відсутності великих міст тут дуже багата морська фауна — можна легко й зручно спостерігати за морськими черепахами, величезними скатами манти, акулами­молот, рифовими акулами та багатьма іншими.

На сході Флоресу знаходиться хоч і невеликий, проте один із найбільш відомих вулканів — Келімуту. На його вершині у кратерах компактно розташовані три різнокольорові озера, причому два з них відділені гірською смужкою завширшки в кілька десятків метрів. Озера періодично змінюють свої кольори — коли одне з них зелене, інші можуть бути рожевим та бірюзовим чи зеленим відповідно — вулкан активний, унаслідок чого змінюється хімічний склад води. Дістатися до озер дуже просто: мандрівники зазвичай зупиняються на ніч в одному із селищ, з яких легко доїхати до національного парку і здійснити нескладну кількакілометрову прогулянку. До самих озер спуститися неможливо — вони є священними для місцевого населення, та й хімічний склад не дозволить це зробити без відповідних наслідків.

 

Сулавесі

Схожий за формою на зірку острів Сулавесі, окрім традиційних для Індонезії принад, приваблює культурою народу тораджа, одного з найчисленніших на цьому четвертому за величиною острові Індонезії. Найбільш яскрава традиція цього народу, більшість представників якого формально вважаються християнами, — культ пращурів. Поховання вважається найбільш важливою та радісною подією в житті людини, яка переходить до нового життя і може тривати цілий тиждень, у цей час прийнято веселитися. Оскільки земля вважається священною, небіжчиків ховають у печерах, які видовбують у скелях та прикрашають ляльками. Місцеві з радістю знайомлять туристів зі своїми поховальними ритуалами, в яких християнські богослужіння поєднуються з масовим принесенням у жертву буйволів та свиней, які вважаються провідниками людських душ у потойбічному світі. Поховання тут — достатньо дороге задоволення, нерідко сім’ї муміфікують небіжчика на кілька років і зазвичай тримають вдома (протягом першого року після смерті він узагалі вважається хворим), поки не назбирається необхідна сума. Тут навіть є таке поняття, як сезон поховань, що припадає на літо. Колоритні місцеві будиночки завдяки своїм двоскатним дахам нагадують одночасно силуети голів буйволів з рогами та кораблі, на яких на острів приплили пращури тораджі перед тим, як переселитися в гори. Цікаво, що вони традиційно будуються без використання цвяхів. Крім того, перед входом до будинку часто розташовують голову принесеного у жертву буйвола як оберег.

У найбільшому місті острова Макассар вартий уваги голландський форт Роттердам, який існує ще із ХVII століття. Він витримав чимало військових атак, проте жодного разу не потрапив до рук штурмуючих, тому чудово зберігся. Він також може похвалитися багатою музейною колекцією, що розповідає про минуле острова загалом та голландські колоніальні часи зокрема. У місті знаходиться Trans studio Makassar — один із найбільших у світі критих тематичних парків з великою кількістю розважальних закладів та знімальних майданчиків. Поруч із містом розташовано мальовничий карстовий парк з гостроконечними пагорбами найнеймовірніших форм, який за площею поступається лише китайському. Тут розташовано також парк метеликів, де зібрано понад дві сотні видів цих комах. На Сулавесі та довкола його є багато чудових та малоосвоєних пляжів — ідеальне місце для любителів дикої природи та відпочинку подалі від цивілізації. Проте з огляду на недостатній розвиток інфраструктури і транспорту, час, проведений на Сулавесі, краще назвати не відпочинком, а пригодами.