Тема: Поставити за межу

Ірина СТОЛЯРЧУК,
адвокатка Pavlenko Legal Group

Запропоновані «касаційні фільтри» звужують межі розгляду касаційної скарги до дослідження питання про необхідність відступу від раніше ухвалених висновків Верховного Суду

Необхідність встановлення «касаційних фільтрів» полягає у забезпеченні можливості реалізації Верховного Суду як «суду права», а не «суду фактів», тобто як суду, який вирішує питання, що мають фундаментальне значення для єдності судової практики. Саме така мотивація висловлена в пояснювальній записці до законопроєкту, який у подальшому став законом, що вніс зміни до процесуальних кодексів у частині встановлення таких фільтрів.

Необхідність їхнього запровадження також обумовлена необхідністю узгодження та приведення до спільного знаменника існуючих взаємовиключних правових виснов­ків, що виникли внаслідок неоднакового застосування Верховним Судом норм матеріального та процесуального права без застосування передбаченої процесуальним законом процедури відступлення. Тобто ще однією причиною запровадження «касаційних фільтрів» є необхідність забезпечення єдності судової практики, у тому числі шляхом залучення до цього процесу адвокатів, які під час касаційного оскарження фактично виконують роль своєрідного «інтелектуального сканера» судової практики на предмет неузгодженості.

 

Вітчизняні реалії

Не треба забувати, що окреслені зміни процесуального законодавства відбувались під час чергового реформування Верховного Суду, зокрема, кількісного зменшення його складу. Проте таким змінам, як уже наразі відомо, не судилось бути втіленими в життя через ­відповідне ­рішення Конституційного Суду України. Але хоча кількісний склад суддів залишився звичним, «касаційні фільтри» вже не зупинити, і на сьогодні вони працюють на повну силу. Як вони відобразились на практиці? Що думають про це судді та адвокатська спільнота? На цю тему є безліч думок — як позитивних, так і негативних. Фактично на сьогодні має місце ситуація, за якої світові тенденції нормативно­правового регулювання моделі касаційного оскарження переживають вітчизняні реалії втілення на практиці. Ситуація не є однозначною, оскільки, як свідчить аналіз судової практики про відкриття/відмову у відкритті касаційного провадження, не завжди суди касаційної інстанції дійсно аналітично та глибоко аналізують скаргу, вирішуючи питання відкриття касаційного провадження. Такий підхід можна назвати формальним. Ускладнений він і тим, що «касаційні фільтри» самі по собі містять посилання на оціночні судження, суть яких може варіюватись на власний розсуд того чи іншого судді. Такі чинники більшою мірою ­негативно, ніж позитивно впливають на забезпечення доступу до правосуддя та виконання його основної функції — забезпечення ефективного поновлення у правах. Особливо в умовах турбулентності законодавства та далекої від досконалості роботи судів першої та апеляційної інстанцій. Повністю підтримую думку фахівців, що такі «касаційні фільтри» мають бути реалізовані, але після усунення оціночних суджень у законодавчому формулюванні (таких термінів, як «подібні правовідносини», «правовий висновок», «відступлення від висновку» тощо) та налагодження справді ефективної та системної роботи судів попередніх інстанцій, а законодавство характеризуватиметься своєю стабільністю. Фактично цим ми даємо відповідь на питання щодо актуальності запровадження «касаційних фільтрів». Можна сказати, що така реформа є необхідною, але дещо передчасною з огляду на окреслені вище аспекти.

Позитивним чинником такого реформування є те, що воно підвищує статус Верховного Суду як суду, який виконує екстраординарну процесуальну діяльність (здійснює перегляд з найбільш важливих процесуальних питань), а не ординарну, як перші дві інстанції. Такі зміни щодо обмеження доступу до суду касаційної інстанції відповідають досвіду інших європейських країн (зокрема, Німеччини, Словенії, Австрії) і точці зору Європейського суду з прав людини. Тому можна говорити про те, що запровадження таких фільтрів зумовлене світовими тенденціями переходу до обмеженої касації.

 

Вузьке місце

Які ж наслідки запровадження «касаційних фільтрів»? Механізм застосування «касаційних фільтрів» не призводить до зменшення навантаження на суд касаційної інстанції, оскільки відтепер суд касаційної інстанції вже на стадії відкриття провадження змушений дослідити суть правовідносин та встановити їх подібність із правовідносинами в інших справах, правові виснов­ки в яких не були застосовані або були застосовані неправильно судом апеляційної інстанції, в тому числі дослідити наявність або відсутність необхідності відступлення від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Окрім того, мінусом такого механізму є й те, що сторони справи позбавлені можливості надати свої пояснення та заперечення щодо необхідності врахування/або відступлення від таких висновків.

Не хочеться знову бути песимістом, але запропоновані «касаційні фільтри» фактично звужують межі розгляду касаційної скарги до дослідження питання про необхідність відступу від раніше ухвалених висновків Верховного Суду. Варто зауважити, що в такому випадку роль касаційного суду зводиться до відкриття касаційного провадження та передачі справи на розгляд Об’єднаної палати чи Великої Палати. І хоча роль касаційного суду при відкритті провадження в цьому випадку є досить формальною, проте при вирішенні питання про відкриття провадження суд фактично має розглянути справу повністю.

Отже, говорячи про наслідки та ефективність запровадженого механізму «касаційних фільтрів», варто зазначити, що основне завдання — зменшення завантаженості касаційних судів, вони не виконали. Це обумовлено тим, що тепер під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження суд повинен визначити, чи необхідно під час її розгляду застосовувати той чи інший висновок Верховного Суду або ж відступити від такого висновку, або ж дослідити питання відсутності висновку Верховного Суду з приводу конкретного питання, що вимагає від суду розгляду справи та встановлення обставин. Оскільки рішення про відмову у відкритті касаційного провадження може бути остаточним рішенням у справі, то така відмова не може бути формальною, а повинна містити належне обґрунтування, яке можливе лише на основі повного та всебічного розгляду справи.