Pоst Scriptum: Податкова дезінформація

Вероніка ЗАРУБИЦЬКА,
адвокатка ЮК «АМБЕР»

У практиці кримінально­процесуального правозастосування із завидною регулярністю виникають ситуації, коли відомості про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, що полягають в ухиленні від сплати податків, вносяться правоохоронними органами до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі відомостей аналізу податкової інформації. У межах таких кримінальних проваджень орган досудового розслідування отримує доступ до документів господарської діяльності підприємства і вже в процесі їх аналізу отримує інформацію, на підставі якої вирішує, в чому ж можна звинуватити цього платника податків.

Як правило, «у зв’язці» з таким підприємством опиняються його контрагенти, а також нерідко і службові особи податкового органу, на обліку в якому перебуває цей платник податків. І правоохоронці починають розкручувати схеми, в яких підприємства, змовившись одне з одним, нібито крадуть у держави податки, а податкові органи їм нібито в цьому сприяють.

Якщо підняти відомості ЄРДР, то таких кримінальних проваджень — незліченна безліч, у межах кожного з них держава ареш­товує якісь активи платника податків: ліміти ПДВ у системі електронного адміністрування, кошти на казначейських рахунках, призначені для сплати податків, кошти на банківських рахунках підприємств, майно підприємств, у тому числі продукцію на їхніх складах та іншу власність, до якої підприємству відрізається доступ. І якщо підприємство з якихось причин не зможе переконати слідчого суддю в явній незаконності таких арештів і відсутності для цього будь­яких правових підстав, підприємство ще тривалий час не зможе розпоряджатись своєю власністю і, врешті­решт, як суб’єкт може не «дожити» до кінця розслідування. Нагадаю, що ми все ще говоримо про ситуацію, коли вина жодної особи не доведена, але суб’єкт господарювання вже зазнає колосальних збитків.

Водночас треба згадати, що єдиним способом виявлення податкових правопорушень, передбаченим податковим законодавством, є проведення податкової перевірки, за результатами якої у разі виявлення порушень приймається податкове повідомлення­рішення, яке передбачає процедуру узгодження податкових зобов’язань (включає можливість оскарження такого рішення як в адміністративному, так і в судовому порядку).

Також необхідно згадати про те, що інформація, яка міститься в базах даних податкових органів, має обмежений доступ і чітко регламентований порядок використання, незрозумілим шляхом опиняється в розпорядженні правоохоронців, до компетенції яких не належить її аналіз, і слугує підставою для внесення до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення. З яких же правових підстав правоохоронцям надається доступ до таких відомостей і в рамках виконання яких функцій вони здійснюють її аналіз? Це питання підлягає детальному вивченню, але можна здогадатись, що в цьому випадку ми маємо справу із системними порушеннями закону в частині використання податкової інформації та перевищення владних повноважень.

Неодноразово в моїй практиці траплялись випадки, коли сторона обвинувачення як доказ незаконної діяльності платника податків, маючи на меті подальший арешт його активів, надавала слідчому судді так звані аналітичні довідки, складені працівниками податкового органу за результатами аналізу податкових баз, без проведення податкової перевірки і без вивчення первісних документів. Зрозуміло, що спосіб отримання таких доказів є позапроцесуальним.

Можна багато обговорювати незаконність дій правоохоронних органів з внесення відомостей про злочини податкового характеру до ЄРДР за відсутності для цього правових підстав та вихід за межі компетенції, проте оскільки в рамках кримінально­процесуального закону такі дії оскарженню не підлягають, а кримінальна відповідальність правоохоронців за статтею 365 КК України настає лише за наявності шкоди, факт заподіяння та розмір якої на цьому етапі складно довести, ми маємо справу з узаконеною можливістю безкарно порушувати права платників податків. Враховуючи, що найчастіше між свавіллям правоохоронця і реальним посяганням на права та інтереси платника податків стоїть орган судового контролю, можна було б сподіватись на розсудливість слідчих суддів при прийнятті ними рішень, що обмежують платників податків у цих правах. Однак єдиний важіль — стаття 375 КК України, що раніше передбачала відповідальність судді за ухвалення завідомо неправосудного рішення, — визнаний неконституційним.

Отже, необхідний комплексний підхід до розв’язання цієї проблеми як однієї з основних передумов системного порушення прав платників податків у ході притягнення осіб до кримінальної відповідальності за вчинення податкових злочинів.