№10 Жовтень 2020 року → У вільний час

Post Scriptum: Час прощатися з піратством

Микола КОВІНЯ,
радник практики інтелектуальної власності ЮФ Aequo

За рівнем вуличної злочинності, кількістю пограбувань великі українські міста зовсім непоганий вигляд мають на фоні американських мегаполісів, в окремі квартали яких побоюються заїжджати навіть поліцейські патрулі. Але в тих самих українських містах­мільйонниках представники середнього класу в усьому іншому послідовно є супротивниками будь­якої експропріації, масово і щоденно крадуть в українських та іноземних правовласників їх майно. За масштабом шкоди економіці годинник, знятий вночі з туриста в якомусь темному провулку Брукліна, важко порівняти з активним безкоштовним скачуванням з торренту нового голівудського фільму, який ще навіть не встиг з’явитися на екранах в самих Сполучених Штатах.

Інтернет­піратство в Україні набуло ледь не того ж романтичного ореолу, яким овіяні корсарство Нового часу в творах Фенімора Купера. Навіть прийнято пишатися «найкращими в світі хакерами» та зверхньо посміхатися над знайомими американцями, даруючи придбаний на Петрівці диск з останнім блокбастером, про презентацію якого ті тільки­но почули з газет.

Не менш важливо відверто зізнатися, що основ­на частина користувачів нелегальних програм, відео та аудіо є не багатодітні батьки з селищ міського типу, а більш­менш успішні люди з Києва, Одеси, Львова та інших великих міст. Навіть у власному житті мушу переконувати свого 10­річного сина не дослухатися до порад однокласників користуватися послугами піратських файлообмінників, батькам яких цілком по кишені сплачувати ринкову ціну. Пояснюю дитині, що на Майкрософт та інші ІТ­компанії працюють мільйони людей, включаючи тисячі українських програмістів. До зйомок великобюджетного фільму в Голівуді залучаються п’ять­шість тисяч людей різних професій. Не отримані через піратство прибутки — це гроші, вийняті не лише з кишені Білла Гейтса, Стівена Спілберга, Ніколаса Кейджа чи Мадонни, а статки, вкрадені у мільйонів костюмерів, освітлювачів, звукорежисерів, вебдизайнерів та інших не надто заможних людей. Тож інтернет­пірат є ким завгодно, але точно не Робін Гудом і не Олексою Довбушем.

Коли я співпрацюю з вітчизняними IT­компаніями, винахідниками, чітко розумію, що така ментальна незахищеність інтелектуальної власності — більша проб­лема, ніж брак обігових коштів чи інші проблеми, які заважають динамічному розвитку галузі.

Те саме, може навіть у більшій мірі, стосується музикантів, які вимушені жити переважно за рахунок концертів і корпоративів, письменників, науковців, навіть журналістів, плагіат серед яких губить професію. Усі представники творчих професій затиснуті у лещата такого собі «інтелектуального Гуляй­Поля» із своїми «батьками­отаманами».

Саме українські IT­кампанії та виробники медіаконтенту, які все міцніше стають на ноги, повинні виступити основними організаторами масштабної роз’яснювальної кампанії щодо необхідності поваги до авторського права. У цій галузі з певним запізненням відбуваються ті процеси, які йшли раніше в інших секторах економіки: ті, хто на стадії первинного накопичення капіталу були зацікавлені у відсутності будь­яких правил та обмежень, вийшовши на певний рівень розвитку, вже самі стають жертвами хаосу і безправ’я і починають виступати за визначення чітких рамок.

Переконаний, розв’язання проблеми недостатньої захищеності прав інтелектуальної власності в Україні має бути вулицею з двостороннім рухом. Очікувати від громадян країни з середніми доходами суттєво нижчими, ніж у США, готовності платити таку ж ціну за відео­ та аудіоконтент, програмне забезпечення, як і американці, щонайменше наївно. Посилення боротьби з піратством має йти рука об руку із впровадженням провідними західними лейблами, продакшн­студіями і IT­корпораціями більш гнучкої цінової політики. Перші кроки на цьому шляху вже робляться.

Так само і підвищення правосвідомості у сфері інтелектуальної власності має бути справою не лише українців, але й найбільших потенційних бенефеціаріїв від приборкання піратства — американців. Щорічно вони виділяють чималі гроші різним громадським організаціям на питання демократії, виховання свідомих виборців, захист екології тощо. Чому хоча б невелику частину цих грошей не спрямувати на організацію масштабної промокампанії із залученням популярних американських акторів та музикантів?

Зміна нашого з вами мислення щодо поваги прав інтелектуальної власності все більше ставатиме й інструментом економічного зростання нових, інноваційних українських підприємств.