Історичне право: Жіночий захист

Жінки торують шлях до правничої професії ще з давніх часів, але повноцінно брати участь у судових процесах почали лише сто років тому

Майже з початку формування сучасної судової системи людство було впевнене, що бути представником, повіреним у судової справі — це природне чоловіче заняття. Начебто старі, малі, глухі, неповносправні та жінки не в змозі ані розповісти обставини справи, ані захистити власні інтереси. Час від часу йшлося про те, що жінка начебто буде користуватися «природним жіночим кокетством» та намагатися відволікати інших учасників процесу від справжніх проблем.

Але ця сумна дійсність прийшла з античних часів. На початку І століття до Різдва Христового у Давньому Римі мешкала дуже активна та досвідчена жінка. Ґайя Афранія (за іншими джерелами — Карфанія) народилася у впливовій родині, її брат був консулом, а чоловік — сенатором. Саме тому ця жінка не соромилася та дуже активно виступала у судових процесах перед претором та, за античними джерелами, заважала нормальній роботі суду. Щоб припинити її діяльність, претор видав едикт, який заборонив узагалі всім жінкам виступати в суді як представницям інших персон.

Потрібний прецедент

Оскільки сучасна правова система в багатьох країнах світу є спадкоємницею саме давньоримської, заборона на жіночий захист через середньовічну церковну традицію опинилася у звичному нам законодавстві нового часу.

Водночас із загальною фемінізацією суспільства у середині ХІХ століття почалася фемінізація юридичних фахів — жінки отримують можливість навчатися на юридичних факультетах. Проте скласти адвокатський іспит та почати власну практику було важко та ледве можливо аж до двадцятих років ХХ століття.

Сполучені Штати Америки були флагманом жіночої адвокатури. Але й тут жінки стикалися з певними труднощами. Наприклад, відома перша жінка-адвокат у Сполучених Штатах, Арабелла Менсфілд, почала вивчати право та працювати, вже будучи заміжньою жінкою та викладачем, власне, за порадою свого чоловіка. Та працювати вона могла лише в адвокатській конторі свого рідного брата. У 1869 році вона отримала право скласти іспит і незабаром була приведена до адвокатської присяги. Головним досягненням Арабелли Менсфілд було саме здобуття юридичного фаху та вступ до колегії адвокатів штату Айова. Це був такий потрібний в англосаксонському праві прецедент. Після цього вона залишила юридичну практику та працювала лише як викладач.

Але це був перший крок до того, що зараз, вперше в історії, кількість дівчат, які вступили на правничі факультети у США, перевищила кількість хлопців. А жінки-адвокати складають близько третини від загальної кількості адвокатів у США та мають певну вагу в сучасному суспільстві. Наприклад, Глорія Оллред є однією з відомих та дорогих адвокатес. Вона майже не відмовляється від скандальних справ, особливо коли йдеться про права жінок чи харасмент.

Європейські жінки потрапили до адвокатури трохи пізніше. Лише у 1898 році перша жінка-адвокат з’явилася у Швейцарії, у 1900 році — у Франції, а у Великій Британії лише у 1922 році. У Польщі прізвище першої жінки було внесене до реєстру адвокатів у 1925-му. Але ж навчалася Гелена Вєвьорська ще за часів Російської імперії у Санкт-Петербурзі. А у Словаччині у цей час жінка вперше була внесена до реєстру кандидатів у адвокатуру. І лише за п’ять років, у 1931 році, потрапила до цього реєстру. Єдиною жінкою-адвокатом на Підкарпатті була докторка Леона Функова (Вайсгаусова), яка мала практику в Ужгороді, починаючи з 1934 року.

Український внесок

Перша українка за походженням, яка здобула юридичну освіту та стала адвокатом, — Мері (Марія) Бек. Вона народилася у 1908 році у Пенсильванії в родині емігрантів з Лемківщини. Навчання Мері почала на батьківщині своєї родини. У 1925 році вона закінчила гімназію у Коломиї, яка на той час належала до Словаччини. Вищу освіту Мері Бек здобула вже в США, а у 1944 році набула звання доктора юриспруденції у Пітсбурзькому університеті.

Найбільш відома жінка, яка мала звання адвоката за часів Радянського Союзу, також мала походження з України. Катерина (Гітель) Флейшиць народилася у 1888 році у Кременчуці Полтавської губернії. Її батько був відомим у місті адвокатом, брав участь у міському самоврядуванні. Перший чоловік Катерини Флейшиць також був присяжним повіреним. Катерина вивчала юриспруденцію у Паризькому університеті, який закінчила із золотою медаллю, та на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, де отримала диплом першого ступеня. З 1909 року вона працювала помічником присяжного повіреного, тобто була помічником адвоката. Відомо, що в Росії були жінки, які працювали приватними повіреними, але жодна з них не мала вищої юридичної освіти та не була саме присяжним повіреним, тобто адвокатом у певному сенсі. На жаль, працювати адвокатом Катерина не змогла. У 1909 році, коли вона намагалася виступити в суді як адвокат, прокурор, протестуючи проти жінки в судовій справі, залишив судову залу. Сам міністр юстиції вимушений був звернутися до Сенату за поясненнями у цій справі. Сенат оголосив, що у російському законодавстві працювати адвокатами у судових справах мали право лише чоловіки. У суспільстві почалася дискусія, чи може жінка взагалі працювати в судовій справі, чи вона буде лише користуватися жіночими привілеями та заважати чоловікам вирішувати важливі питання. А ще жінка не могла вдягати фрак, на лацкані якого повинен бути причеплений знак університету, який закінчив адвокат. Нам ці аргументи здаються штучними, але на початку ХХ століття саме через них жінки втратили можливість виступати в судових процесах. Катерина Флейшиць була виключена з адвокатури.

Лише у 1917 році вже після зречення російського престолу Миколою ІІ Тимчасовий уряд під керівництвом юриста Олександра Керенського дозволів жінкам здобувати звання адвокатів та працювати в суді.

Так, у 1930 році закінчила юридичний факультет Московського університету, а у 1943 році почала працювати як адвокат відома радянська правозахисниця Софія Калістратова. Вона вела багато карних та політичних справ, серед яких були справи Вадима Делоне, Наталії Горбаневської та Петра Григоренка — генерал-майора Радянської Армії, правозихисника та засновника Української Гельсінської групи, захисника кримських татар. Працювала Софія Калістратова також над справою кримських татар, які в цей час вимушено мешкали в Середній Азії. Попри те, що вирок за статтями за розповсюдження відомостей, які порочать радянський лад, та за антирадянську агітацію були відомі заздалегідь, вона намагалася довести невинуватість підзахисних. Завдяки клопотанням Калістратової у справі Петра Григоренка весь світ дізнався та осудив зловживання психіатрії у радянських політичних справах. Співпрацювала вона з Андрієм Сахаровим та брала участь у роботі Московської Гельсінської групи.

Жінки-адвокати часто беруть у роботу свідомо «провальні» справи та виграють. Можливо, це відбувається тому, що через гендерний дисбаланс та суспільну думку вони не мають чого втрачати і не бояться ризикувати.

Але в сучасній Україні майже сорок відсотків адвокатів — жінки. І зараз захист — це також жіноча справа.

З Днем адвокатури, дорогі адвокатеси та адвокати!