№11 Листопад 2020 року → У вільний час

Дозвілля: Біг бокс

Успішний юрист з питань банкрутства та одночасно фанат боксу та промоутер? Боксери зі світовим ім’ям — друзі, спортивний дієтолог напередодні бою? Так, Микола Ковальчук, адвокат, старший партнер ЮК L.I.Group, власник промоутерської компанії Kozak Promotions, має чим здивувати! Про опонентів на ринзі та в судовій залі — йтиметься далі

Ваше хобі — бокс, чому, коли і як зародилась любов до цього виду спорту? Чи планували колись свою спортивну кар’єру?

— Моя любов до спорту починається ще з дитинства. Мій батько завжди був і є сьогодні шанувальником спортивного способу життя, тому саме він привив мені любов до спорту. Пам’ятаю, як щоранку він завжди робив зарядку (він продовжує це робити і зараз, у свої 78 років), декілька разів на тиждень грав у волейбол (є кандидатом у майстри спорту з волейболу) та активно займався плаванням. Тобто, спорт у його житті був завжди присутнім. Власне, років з чотирьох-п’яти він мене привів уперше до басейна, а з шести років почав зай­матися спортивною гімнастикою, заняття з якої відвідував шість днів на тиждень. Цьому виду спорту я присвятив декілька років свого життя.

У подальшому захоплювався різними видами спорту, серед яких плавання, дзюдо, теніс, айкідо та інші. Інтерес до боксу супроводжував мене завжди, однак, на жаль чи на щастя, батько не дозволяв мені ним серйозно займатися. Він вважав, що мені ще рано, а ще це досить небезпечно для здоров’я. Тому за боксом я лише активно стежив, прокидався вночі, дивився поєдинки братів Кличків, Майка Тайсона, Роя Джонса, Флойда Майвезера, Оскара Де Ла Хойя, Артуро Гатті та багатьох інших. У часи мого дитинства виходив такий боксерський журнал «Ринг» («The Ring»), кожен номер якого я купував, відкладаючи з коштів, які давала мені мама в школу на обіди, а стіни в моїй кімнаті були обклеєні плакатами з чемпіонами світу.

Коли вступив до університету та пізнав смак самостійного життя, почав займатися боксом. Я не планував якусь серйозну спортивну кар’єру, оскільки часу катастрофічно не вистачало, адже я навчався одночасно на трьох факультетах. Коли у мене з’явились фінансові можливості, почав відвідувати поєдинки і не лише в Україні. Літав по всьому світу, зустрічався та спілкувався з бійцями, тренерами, промоутерами, задовольняючи свою цікавість та зав’язуючи цікаві й корисні знайомства.

Наразі в моєму житті це свого роду хобі, але воно дедалі більше затягує і переростає в щось серйозніше. Зокрема, я заснував промоутерську компанію «Kozak Promotions», веду декілька професійних бійців, маю теплі дружні відносини з багатьма видатними боксерами. Кілька років поспіль був особистим адвокатом Олександра Усика, займався багатьма питаннями його професійного та особистого життя. Багатьом бійцям допомагаю і тепер. Серед наших клієнтів сьогодні — Сергій Дерев’янченко, відомий український боксер-професіонал, який живе у Нью-Йорку. Крім того, я член Наглядової ради Ліги професійного боксу України, активно займаюся промоутерською та менеджерською діяльністю.

 

Хто для вас є взірцем у боксі, чому? Чиї автографи чи сувеніри у вас є?

— Насправді, для мене дуже багато боксерів є взірцями. Хтось у манері боксувати, хтось у технічних можливостях, хтось у мистецтві ведення поєдинку, а дехто і в досягненнях після закінчення професійної боксерської кар’єри. Головний взірець для мене — Михайло Михайлович Зав’ялов, який є «хресним батьком» українського боксу, все життя був тренером видатних боксерів СРСР та УРСР, неодноразово був головним тренером збірної Української РСР, а після здобуття Україною незалежності — привів професійний бокс у нашу країну та створив Лігу професіонального боксу, яка донині є санкціонуючою організацією в Україні. Яскравим прикладом успішного боксера та політика є Віталій Кличко. Він не лише зміг стати багаторазовим чемпіоном світу, а й непоганим політиком після закінчення кар’єри боксера і тільки набирає обертів у своєму політичному амплуа. За людськими якостями мені дуже імпонують мої товариші: Олександр Гвоздик, з яким мені завжди дуже приємно спілкуватись як з високоосвіченою, ерудованою та дуже порядною людиною, який також є дуже хорошим сім’янином — має прекрасну дружину і троє дітей. Сергій Дерев’янченко, Дмитро Митрофанов, Іван Редкач, з яким ніколи не сумно і який змушує не сумувати і всю боксерську Україну своїми сенсаційними постами в соцмережах та інтерв’ю. Це зараз, мабуть, не дуже престижно, але так сталось, що я дружу із сім’єю Теофімо Лопеса, який нещодавно переміг нашого земляка Василя Ломаченка та став абсолютним чемпіоном світу. Взірцем екстраординарного боксера та непересічної особистості для мене також є мій товариш Теренс Кроуфорд — абсолютний чемпіон світу в напівсередній вазі. Це абсолютно унікальний боксер, який виріс у дуже бідній родині та зміг досягти неймовірного успіху. Ми з ним товаришуємо, я навіть гостював у нього вдома та у домі його матері в місті Омаха, штат Небраска. Вона — дуже проста та хороша людина з бідного району Омахи в США. Попри свої титули та звання, Теренс у житті скромна, порядна та проста людина, легко самостійно виконує будь-яку роботу по дому, завжди особисто допомагає родичам та близьким, які живуть у дуже бідному кварталі, де він народився. У його родині п’ятеро дітей і зовсім скоро буде шоста. Теренс обожнює дітей, виховує їх та намагається присвячувати їм увесь свій вільний час. На мою думку, саме він є природженим бійцем і має такі природні інстинкти, які неможливо розвинути і яким неможливо навчити. Він був просто народжений з цим. Гадаю, в нього попереду ще багато видатних досягнень. Також дружу та дуже поважаю тренерів по боксу Сергія Ватаманюка, Ігоря Каленченка та Юрія Цибенка, з якими ми працюємо над різними проєктами.

Що стосується автографів та сувенірів, то я їх не збираю. Чесно кажучи, всі мої знайомі боксери не є для мене недосяжними. Це люди, з якими я дуже часто спілкуюся та маю професійні і дружні відносини, а друзям не роздають автографи чи сувеніри )) Хоча в мене є дуже багато фото з відомими людьми зі світу боксу. А колись давно я відвідав якийсь аукціон, де купив фото братів Кличків з їхніми автографами.

 

Чи є змагання для боксерів-любителів? Чи брали в них участь?

— Так, є турніри для боксерів-любителів, це так звані змагання білих комірців. У них беруть участь люди абсолютно різних професій, які ніяк не пов’язані з боксом. Звісно, всі учасники там боксують на зовсім любительському рівні, з цього роблять шоу. Я ніколи в подібних змаганнях не брав участі та навіть не задумувався про це. Займаюся лише для себе і допомагаю професіоналам. Бокс для мене — це підтримка здоров’я, гарного настрою і якихось базових навичок.

 

Про що зазвичай думаєте під час тренування?

— Під час тренування думаю лише про тренування. Є така китайська приказка: «Коли миєш чашку, мий чашку». Це стосується всього. Тому, коли ти тренуєшся, повинен відключатися від будь-яких інших думок і думати лише про спорт. Лише тоді це приноситиме користь і ­позитивний результат. Перед тренуванням я завжди вимикаю телефон, щоб ніщо мене не відволікало.

 

Як часто тренуєтесь? Дехто з новачків каже, що найважчим у тренуванні є «вдарити першим людину, яка тобі нічого не зробила» :-) Погоджуєтесь? Що для вас найважче?

— Зазвичай я тренуюсь тричі на тиждень. Раніше траплялось, що й кожного дня навідувався на тренування, але такий режим потребує багато часу та дуже складно поєднувати його з професійною діяльністю. Тому сьогодні мій графік — тричі на тиждень, і я намагаюсь його дотримуватися.

Першим вдарити людину абсолютно неважко. Це ж спорт, і не варто ставитися до цього, як до якоїсь агресивної бійки. Ти б’єш боксера, який намагається зробити це саме з тобою. Як футболіст б’є по м’ячу ногою, те саме у боксі, коли ти б’єш опонента. На моє переконання, страх вдарити — це все вигадки.

За своє життя я не бачив більш щирих дружніх відносин, ніж у боксерів після поєдинку. Яким би важким та кривавим не був бій і яких би ушкоджень один одному не завдавали бійці, після бою це щирі обійми і слова подяки один одному. Як правило, боксери товаришують і поважають один одного.

 

Як знайти час для тренування юристу та керівнику? Чи підтримує родина ваше хобі?

— Час для тренувань знайти дуже просто — ти просто береш і знаходиш його. Може бути багато відмовок і причин, чому це не робити, але будь-хто погодиться: якщо в тебе є щось у пріоритеті і якщо ти хочеш чимось зай­матись, ти обов’язково знайдеш час для цього. Неважливо вранці, вдень чи вночі, час знайдеться, головне — мати бажання.

Звісно, родина підтримує моє хобі та дивується, як я пристрасно до цього ставлюся. Мені в цьому плані дуже пощастило.

 

В Україні достатня інфраструктура для боксу-хобі та професійного боксу? Що можна поліпшити?

— Україна — боксерська країна. Починаючи від братів Кличків і до цілої плеяди нинішніх мегазірок світового рівня: Василя Ломаченка, Олександра Усика, Олександра Гвоздика, Сергія Дерев’янченка, Артема Далакяна та багатьох інших боксерів, завдяки яким сьогодні Україну знають в усьому світі. Достатньо розвинутий у нас і любительський бокс, у країні є велика кількість боксерів-олімпійців. Незабаром, сподіваюсь, матимемо ще одного олімпійського чемпіона Олександра Хижняка, якого також називають «Полтавським танком». Він уже завоював титул світового чемпіона і зовсім скоро стане чемпіоном Європи.

Хоча в нашій країні і є боксерська інфраструктура, зав­жди є що поліпшувати. Коштів не завжди вистачає, тож було б добре, якби держава більше приділяла уваги цьому виду спорту. Зокрема, мається на увазі забезпечення достойного харчування та участі у змаганнях молодих спортсменів. У батьків молодих перспективних боксерів на поїздки, амуніцію та змагання часто просто немає коштів. В українському боксі сьогодні проблема не в інфраструктурі, а у фінансуванні.

В Україні порівняно добре розвинута саме любительська школа, а фахівців з профі-боксу в Сполучених Штатах та у Великобританії набагато більше. У цих країнах менше уваги приділяють любительському спорту, а роблять акцент на професійному рівні, де дійсно можна зробити кар’єру, заробити кошти та зробити собі ім’я. У нас цей напрям теж розвивається, але школи професійного боксу, на жаль, ще відстають від світового рівня. Однак ми рухаємося в правильному напрямку, про що свідчить наявність у нас багатьох чемпіонів світу.

 

Що можете порадити новачкам: як обирати зал і тренера?

— Сьогодні працюють дуже багато залів, з яких можна обрати будь-який. Однак важливо обрати тренера, який сам був боксером, має досягнення, пройшов кар’єрні щаблі та неодноразово сам був на ринзі. Тільки така людина навчить вас долати труднощі, страх, лінь та допоможе розвиватися. Однозначно це має бути боксер.

 

Традиційне запитання: що спільного у боксі та юрпрактиці? Чи знаходили ви клієнтів через своє хобі?

— Запитання справді дуже хороше. У боксі та юридичній практиці багато спільного. У залі судових засідань ви також маєте опонента, використовуєте певні технічні прийоми, але вже інтелектуальні та ораторські. Ви постійно вдосконалюєтесь, можете зробити із судового засідання шоу і виграти його, якщо маєте гарну правову позицію та ораторські навички. В юриспруденції теж треба тренуватися. Потрібно вивчати нормативну базу, яка постійно оновлюється, стежити за судовою практикою. Це те саме, що знати техніку в боксі. Дуже важливо вміти тримати удар. Не завжди виходить вигравати. Однак коли виходить, то задоволення та емоції подібні перемозі на рингу.

Саме через боксерську сферу у мене дуже багато знайомств. Крім того, це також позитивно впливає і на збільшення кількості клієнтів. Тут варто відзначити, що в професійній діяльності я ставлюся до боксерів інакше, аніж ті, хто не мають відношення до боксу. Це можна пояснити тим, що я знаю про них більше, ніж просто про їхні боксерські якості, які всі можуть побачити з екранів телевізорів чи відвідуючи поєдинки. Насамперед я знаю їх як людей, знаю їхні головні якості. Саме наявність таких деталей дає мені перевагу серед колег та своєрідне ставлення до клієнтів зі світу боксу.

Чи відбувалися з вами цікаві випадки у сфері боксу?

— До речі, цікавий випадок — одного разу я брав безпосередню участь у підготовці до чемпіонського поєдинку Олександра Гвоздика та Адоніса Стівенсона, коли українець в одинадцятому раунді нокаутував суперника і став чемпіоном світу за версією WBC. Тоді моєму близькому другові спортивному дієтологу Олександра Гвоздика — Олександру Фоці не дали вчасно візу до Канади і він не зміг вилетіти для безпосереднього супроводу боксера. У мене ж із візою було все гаразд, і він та менеджер Гвоздика Егіс Клімас попросили мене допомогти. Я прибув до Квебеку і тиждень виконував роль спортивного дієтолога Олександра Гвоздика. Щодня будив його, готував для нього спеціальну їжу, брав участь у тренуваннях, робили вагу перед боєм та відновлював його після зважування, але все це, звичайно, під чітким професійним керівництвом Олександра Фоки. Ми разом виходили на ринг, тож та перемога була особливо хвилюючою та ­важливою.

Я часто знаходжусь у роздягальні перед боєм, у кутку боксерів на ринзі, де допомагаю їм. Це неймовірна атмосфера, коли ти відчуваєш, переживаєш ті всі емоції та хвилювання перед, під час та після поєдинку. Це як наркотик, краще якого немає нічого.

До слова, найвідоміший у світі промоутер Боб Арум, якому в грудні виповнюється 89 років, теж юрист, паралельно зі своєю професійною діяльністю він супроводжував боксерів. У результаті він став найуспішнішим промоутером та був менеджером легендарного Мухаммеда Алі. Сьогодні він керує величезною промоутерською компа­нією «TOP RANK» з величезним прибутком і найкращими бійцями. До речі, якось я з моїм другом всесвітнім послом WBC Чіко Лопесом та Олександром Гвоздиком був у нього на дні народження в Нью-Йорку, де була присутня обрана еліта світового боксу.

 

Як ви вважаєте, хто відіграв найважливішу роль у тому, що ви зараз так активно займаєтесь та цікавитесь боксом?

— Значну роль у моїй професійній діяльності та зануренні у світ боксу відіграв президент Ліги професійного боксу Зав’ялов Михайло Михайлович, його заступник Савчук Андрій Петрович, мої друзі Чіко Лопес, Сергій Ватаманюк та Олександр Фока. Вони — дуже близькі люди для мене, сприяли моїй появі у даній сфері, за що я їм безмірно вдячний.

На 56-й конференції найпрестижнішої боксерської організації WBC мені вдалось познайомитися з її президентом Маурісіо Сулейманом. Відтоді ми товаришуємо, я приїздив до нього в гості у Мексику та й у Києві ми не­одноразово бачилися на різних заходах. У нашій столиці я був із ним не лише як товариш, але і як перекладач.

На завершення скажу, що я кожному бажаю мати хобі, яке хвилює душу і змушує битись серце швидше!!! Життя стає значно цікавішим та насиченішим яскравими подіями. Займайтесь спортом, який подобається, і будьте здорові та щасливі!!! Але не забувайте любити бокс! ;)

-->