Історичне право: Свято наближається

Новий рік 1 січня зовсім не доведений юридичний факт: свято мандрувало календарем як справжній пілігрим у різні місця з примарною метою та вірою в бога

Новий рік людство святкувало зав­жди. Ми маємо історичні та етнографічні джерела, які впевнено доводять наявність релігійних обрядів, пов’язаних саме зі зміною сезонів, або завершенням будь­якого типу сільськогосподарських робіт. Відомо, наприклад, що у Давньому Єгипті свята починалися з розливом Нілу, а в Античній Греції — в день літнього сонцестояння. Найчастіше Новий рік починався або в березні (першого дня чи у день весняного рівнодення), або у вересні (також першого дня чи у день осіннього рівнодення). Але зараз майже вісь світ зустрічає Новий рік посеред зими, 1 січня. Також це свято втратило релігійне забарвлення та є цілком світським.

Знову латиняни

Як і у більшості випадків, пов’язаних з громадянським суспільством, «дякувати» потрібно нашому всьому в галузі цивільного права — римлянам. Вони були напрочуд прагматичні та бюрократичні, бо саме в Давньому Римі почали рахувати Новий рік не від будь-якого природного явища чи появи божества, а від початку роботи державних чиновників — консулів. Так, цілком можливо, що цю ідею просунув відділ статистики, проте ми нічого не можемо стверджувати напевне.

Саме 1 січня римські консули заступали на посаду та починали працювати на благо давньоримської вітчизни. 1 січня 153 року до нашої ери вперше було названо початком нового року — звичайно, інформацію про це могли зберегти тільки римляни.

Цікаво, що у 46 році до нашої ери Гай Юлій Цезар ввів новий календар, відомий як юліанський, та затвердив початок нового року саме 1 січня. Тобто на честь Цезаря у нас не тільки салат, а й календар. І тоді найноворічніша страва має бути не олів’є, а цезар.

Середні віки —
такі середні віки

Із занепадом Риму занепало і 1 січня як початок року. Майже протягом всього Середньовіччя Новий рік подорожував календарем і наставав або на Різдво Христове, або на Великдень. Літочислення у середньовічних хроніках має багато застережень. Сама ідея рахувати роки від Різдва Христового з’явилася доволі пізно, а увійшла в побут аж у VII столітті завдяки англійському монаху та історику Беді Преподобному.

Лише у XIV столітті у Великому Князівстві Литовському та на землях, що були у його складі (території сучасних Литви, Білорусі, України тощо), було визначено починати рахувати Новий рік від 1 січня 1362 року від Різдва Христового.

Більшість європейських держав почали святкувати Новий рік з 1 січня аж у XVI столітті. Наприклад, Венеція зробила це у 1522 році, Священна Римська Імперія — у 1544, а Іспанія та Португалія — у 1556-му.

У Франції Новий рік з 1 січня був встановлений Карлом IX Русильонським едиктом 1564 року. До того часу Новий рік святкували і 1 березня, і на Різдво, і на Великдень, і навіть на Благовіщеня.

У 1582 році Папа Римський Григорій провів реформу календаря — так, григоріанський календар названий на його честь. Через цю реформу в країнах західного християнського обряду встановився новий рахунок днів року. Це закріпило розмежування на церковні та світські свята (а про різницю між «ортодоксальними християнами» та іншими — й годі говорити). Різдво є християнським «домашнім» святом, а Новий рік — цілком світське свято, навіть вітають з ним не тільки родину, а й листонош, рятувальників, сажотрусів та багатьох інших.

Дивні дива

З часом у Франції склались деякі традиційні привілеї щодо подарунків на Новий рік. У 1946 році на законодавчому рівні за рятувальниками було закріплене офіційне право продавати на Новий рік за будь-якою благодійною ціною власні новорічні календарі. Зараз такі календарі рятувальників є окремим видом мистецтва та друкуються не лише у Франції. Так-так, австралійські пожежники тішать нас саме через цю милу традицію. Такі календарі перетворилися на важливу частину новорічної благодійності. Крім рятівників, схожі календарі у Франції друкують листоноші.

Однією з останніх країн, яка почала святкувати Новий рік 1 січня, стала Велика Британія. Це сталося лише у 1752 році, коли колонії у Новому Світі вже були готові до боротьби за власну незалежність, тобто сформували власну культуру, до якої не належало святкування світського Нового року. США будували релігійні біженці — пуритани, які святкували лише Різдво (і якщо чесно, то і саме Різдво вони не одразу почали святкувати. Воно було заборонене, метрополія поновлювала святкування, а місцева влада знову забороняла. 1659 року в Массачусетсі офіційно штрафували на 5 шилінгів за святкування Різдва).

Пройшли часи і Різдво, як зимове свято, тепер посідає перше місце у календарях американців. Найбільше шанують Новий рік у Новому Йорку — місті, яке заснували звиклі до світського Нового року голландці.

Україна і Новий рік

Новий рік на українських землях, на відміну від Російської держави, святкувався 1 січня ще до Петра I. За цим святом закріпилася назва «Щед­рий вечір». Московіти святкували Новий рік 1 вересня за юліанським календарем від 7000 року від створення світу. У звичному для нас календарі від Різдва Христового це 1492 рік.

Традиційно Новий рік у Російській державі був релігійним святом. У московському Кремлі проводилися церемонії при наявності церковних ієрархів, царської родини, іноземних послів (нічого не змінилось?). Це було велике свято, цілком відповідне традиційним поглядом московських громадян. У Кремлі проводилася церковна служба, били в дзвони, цар, бояри, патріарх та єпископи, а також стрільці — усі вітали один одного за окремим обрядом. Саме тому, коли Петро I видав указ щодо святкування Нового року 1 січня за юліанським календарем від 1700 року від Різдва Христового, це зустріло громадський опір серед населення Російської імперії. Петро I намагався насадити європейські традиції святкування Нового року з ялинковими прикрасами та феєрверками, але після його смерті вікно до Європи зачинили і до XIX століття всі ці традиції були забуті.

Новий рік продовжували вираховувати за юліанським календарем, а весь світ уже перейшов на григоріанський. Різниця між календарями збільшувалась. У 1918 році вона була вже 13 днів. Тобто Новий рік у Російської державі наступав на 13 днів пізніше, ніж в інших країнах світу (затримувався на кордонах чи проходив самоізоляцію). 1(14) лютого 1918 року радянська влада встановила в Росії григоріанський календар. Україна, як одна з радянських республік, так само перейшла на григоріанський календар. Новий рік випередив і відокремився від Різдва, яке святкувалося за старим стилем. Відповідно, навіть 100 років потому від тих подій ми маємо унікальне свято — Старий Новий рік або Новий рік за старим стилем.

У 1929 році в межах боротьби з релігійною пропагандою святкування Різдва було припинене на всій території Радянського Союзу. Новий рік перетворився на окремий день, щоб радянські громадяни за жодних умов не прикрашали ялинку, яка в цей час була суто міською різдвяною прикрасою, та не святкували Різдво.

Але вже за кілька років, у 1935 році, Перший секретар Київського обкому партії, тобто голова виконавчої влади міста Києва, Павло Постишев у головному друкованому органі СРСР звернувся до радянського уряду: «В дореволюційний час буржуазія та чиновники завжди влаштовували ялинки для власних дітей. Для чого у нашій країні школи, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють наших дітей цього свята? Давайте влаштуємо веселу зустріч Нового року для дітей в усіх містах та колгоспах!». У 1935 році в СРСР знову було дозволено святкувати Новий рік як світське дитяче свято. Але вся релігійна атрибутика була суворо заборонена. Тому ялинку прикрашала не Вифліємська зірка, янгол чи чепурний бант, а червона п’ятикутна зірка. До дітей приходив не Святий Миколай, а фольклорний Дід Мороз. У 1947 році Указом Президії Верхов­ної Ради 1 січня нарешті стало вихідним днем.

Уже після розпаду СРСР українці отримали вихідні для святкування не тільки Нового року, а й для святкування Різдва Христового. Спочатку в січні, згідно зі східним обрядом, а з 2017 року — і в грудні, згідно із західним. Новий рік та Різдво знову змішуються у свідомості громадян. А діти мають право на подарунки: на Миколая, обидва Різдва та Новий рік. І Крампуса вже немає.