Судова практика: Комісійне стеження

Зореслава КУДИБА,
провідна адвокатка практики вирішення спорів АО MORIS

Рік, що минає, відзначився пошуками вирішення низки доленосних питань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

На початку 2020 року перед законодавцем стояло одне з основних завдань, яке так і не було втілене, — створення передумов для відновлення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії України. Відсутність цього державного органу унеможливлює заповнення суддівських вакансій та завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, а також ряд інших важливих процедур.

 

Термінові завдання

На жаль, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року не виконав поставленого перед ним завдання. Не була навіть створена конкурсна комісія з обрання членів цього органу.

Основним каменем спотикання стало плановане скорочення суддів Верховного Суду та зменшення їх зарплат. Здавалося б, після рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України мав би розпочатись процес заповнення конкурсної комісії представниками міжнародних організацій. Проте таким сподіванням не вдалося справдитися.

Для розв’язання цієї проблеми Президентом України було внесено на розгляд Верховної Ради України законопроєкт № 3771, в подальшому доопрацьований як законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

Цим законом, у разі його ухвалення, планувалася тимчасова передача частини повноважень ВККС Вищій раді правосуддя, зокрема завершення добору суддів до судів першої інстанції, а також нова процедура створення ВККС.

Проте і цей законопроєкт на сьогодні залишається неприйнятим.

9 жовтня 2020 року Венеціанська комісія оприлюднила свій висновок CDL(2019)028 щодо згаданого вище законопроєкту. У висновку Комісія наголосила на відсутності єдиного цілісного підходу в цьому питанні, що мало наслідком прийняття різних законодавчих актів. Крім того, значною проблемою є незадовільна реалізація прийнятих законів. Так, прийняття цього законопроєкту вирішить лише частину термінових завдань, що стоять перед законодавцем.

Венеціанська комісія наголосила, що є чіткий взаємозв’язок між стабільністю судової системи та її незалежністю. І хоча реформи у сфері судоустрою в Україні вважалися необхідними для підвищення суспільної довіри до судової системи, постійна інституційна нестабільність, за якої реформи відбуваються після зміни політичної влади, також можуть бути небезпечними з точки зору довіри суспільства до органів судової влади як до незалежних та безсторонніх інституцій. Іншими словами, судова система України не може постійно перебувати в системі реформування, тим паче такі реформи, як правило, повторно розпочинаються з приходом нової політичної влади.

Комісія позитивно сприйняла прагнення включити до конкурсної комісії для формування складу ВККС міжнародних експертів. Проте питання взаємодії ВРП та ВККС потребує подальшої реформи. Наділення ВРП частиною повноважень ВККС не матиме позитивного впливу.

У своєму Висновку Венеціанська комісія вказує на нагальну необхідність призначити приблизно 2000 суддів до судів першої та другої інстанцій, адже головним фокусом реформи мають бути саме суди першої та другої інстанцій. Нові судді, які пройшли процедуру оцінювання, повинні бути призначені в найкоротші строки для заповнення такої великої кількості вакансій. Робота, виконана ВККС до цього часу, має стати основою для таких термінових призначень.

Водночас проєкт Закону № 3711 є тільки одним із кроків у правильному напрямі. Відповідно до тверджень його авторів в Офісі Президента, проєкт Закону № 3711 має обмежену сферу дії та повинен вирішити виключно термінові питання. Окреме законодавство передбачатиме ширшу реформу судоустрою, включаючи виконання недавніх зобов’язань України перед Європейським Союзом та Міжнародним валютним фондом.

Отже, як бачимо, законопроєкт № 3771, який би мав розблокувати створення ВККС, отримав не дуже схвальну оцінку від Венеціанської комісії. Проте на цей момент на розгляді Верховної Ради України альтернативи йому немає. Проєкти № 3771-1 та № 3771-2 лише частково, за змістом, відрізняються від так званого основного проєкту.

 

Суспільний інтерес

То що ми маємо на сьогодні через неухвалення цього закону? Ситуація дуже плачевна. На цей момент в Україні є вакантними більше 2000 суддівських посад. Така цифра з’являється, якщо користуватись штатним розписом ДСА від 31 липня 2018 року. Але, як стверджує суддя Олександра Жуковська в одній із своїх публікацій, якщо згадати, що станом на березень 2016 року штатна кількість суддів була 9071, то нам не вистачає мінімум 4000 професіоналів.

І це зовсім не вигадки, на жаль. Судді в судах першої інстанції, особ­ливо обласних центрів чи інших великих міст, щодня стикаються з надмірною завантаженістю. Ну не може суддя фізично розглянути в день 15–20 цивільних справ чи 50–60 справ про адміністративні правопорушення, не говорячи вже про роботу слідчого судді.

Така ситуація фактично унеможливлює доступ осіб до правосуддя та вступає в глибоке протиріччя із задекларованими Україною принципами правової та демократичної держави.

З іншого боку, на створення ВККС очікують 368 кандидатів до суддів першої інстанції, які з 2017 року пройшли конкурсні випробування, психологічні тести, спеціальну перевірку та успішне навчання протягом дев’яти місяців у Національній школі суддів України, а головне — склали кваліфікаційний іспит, який складали судді під час кваліфікаційного оцінювання. Тепер ці кандидати вже другий рік очікують на перевірку їхніх робіт, яку має право проводити виключно ВККС.

Крім того, перед припиненням своїх повноважень ВККС також оголосила конкурс до судів апеляційної інстанції, куди мріють потрапити як теперішні судді, так і адвокати та науковці. І, знову ж таки, цей конкурс так і залишився на стадії подання кандидатами своїх документів.

Підсумовуючи сказане, відсутність в Україні такого органу, як ВККС, — це не лише проблема суддів та осіб, які бажають ними стати. Це проблема всього суспільства. Адже саме незалежний та неупереджений суд є тим органом, якому надано право вершити правосуддя, якого ми так усі прагнемо.

-->