Post Scriptum: Фактор ризику

Артур НОНКО,
керуючий партнер ЮФ «Центр правового консалтингу»

У правозахисній практиці, на мій погляд, склався дещо спрощений підхід в оцінці правовідносин, що виникають між сторонами при відступленні права вимоги.

Саме по собі відступлення права вимоги (цесія) не є самостійним цивільно-правовим договором. По суті, це інститут цивільного права, що встановлює загальні правила заміни кредитора у зобов’язанні. При цьому, залежно від мети сторін договору, для заміни кредитора у зобов’язанні використовуються конструкції різних цивільно-правових договорів, як-то купівлі-продажу, міни, факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) тощо.

Існуючі на сьогодні ризики розповсюдження конт­ролюючими органами правил про факторинг на правовідносини, що виникають з договору купівлі-продажу права вимоги, не дозволяють суб’єктам господарювання широко використовувати цей інструмент у комерційній діяльності. Перешкодою для розвитку цього інституту є саме позиція державних органів, ­зокрема:

—?Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що встановила надмірно узагальнюючі критерії фінансової послуги факторингу, які властиві не лише факторингу, але й купівлі-продажу прав вимоги (розпорядження від 3 квітня 2009 року № 231);

—?податкових органів, які вважають, що визначальним критерієм для кваліфікації правовідносин як факторингових, є наявність у договорах умови про оплату особи, що набуває право вимоги, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків тощо (лист ДПА України від 22 лютого 2011 року № 4940/7/16-1517-26).

Не вирізняється єдністю підходів і позиція судових органів. Зокрема, в одних випадках Вищий господарський суд України як такий критерій визначав спеціальний суб’єктний склад правовідносин (постанова від 1 лютого 2012 року справа № 18/180пд), в інших — наявність оплати нового кредитора у вигляді дисконтування (постанови від 30 червня 2011 року справа № 35/395-10, від 17 серпня 2011 року справа № 31/334-10), у третіх — сферу застосування факторингу та його мету, не беручи до уваги наявність дисконтування в оплаті за відступлення права вимоги (постанова від 14 грудня 2011 року справа № 55/252).

Разом із тим при розмежуванні зазначених правовідносин, на перший погляд дуже подібних, необхідно брати до уваги не тільки критерій оплатності послуг нового кредитора, а й узагалі природу цих договорів, мету їхнього укладання тощо.

Зокрема, метою договору купівлі-продажу права вимоги є заміна кредитора в зобов’язанні, тобто отримання новим кредитором права вимоги до боржника для подальшого пред’явлення цієї вимоги, новації зобов’язання або прощення тощо. Метою ж договору факторингу є фінансування (надання коштів) кредитора в зобов’язанні під відступлення права вимоги до боржника і надання такому кредитору супутніх послуг, наприклад обслуговування дебіторської заборгованості фактором (новим кредитором) тощо.

Предметом договору купівлі-продажу може бути як грошова вимога, так і вимога, пов’язана з поставкою товарів, наданням послуг або виконанням робіт, якщо вона не має особистого характеру. Предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.

Законодавство України не містить обмеження для договорів купівлі-продажу права вимоги за суб’єктним складом. Особою, що купує права вимоги за договором факторингу, тобто новим кредитором у правовідносинах з боржником, може бути тільки банк, фінансова установа або фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України).

Таким чином, даючи оцінку правовідносинам сторін, що склалися між ними, необхідно брати до уваги не лише наявність дисконтування суми компенсації за відступлення права вимоги, яке розцінюється як плата новому кредитору, але й сукупність інших істотних факторів, таких як суб’єктний склад правовідносин, мета договору, момент, з якого договір вважається укладеним, тобто є договір реальним чи консенсуальним (договір купівлі-продажу права вимоги завжди є консенсуальним договором, а договір факторингу може бути як консенсуальним, так і реальним) тощо.