№3 Березень 2021 року → У вільний час

Post Scriptum: За межею видимості

Тетяна ПАВЛЮКОВЕЦЬ,
керівниця практики кримінального права та процесу EVERLEGAL

Попри позитивні міжнародні практики, на сьогодні в Україні немає спеціальних служб підтримки потерпілих чи їх аналогів

Відповідно до відомостей з Єдиного звіту про кримінальні правопорушення за 2020 рік, розміщеного на сайті Офісу Генерального прокурора, в Україні за минулий рік від кримінальних правопорушень потерпіло 234 816 осіб, з них: 5521 особа загинула, 74 885 — особи жіночої статі, 5236 — діти. Половина — потерпілі від насильницьких злочинів. І це лише офіційна статистика, латентні ж злочини залишаються поза увагою, як і реальний стан справ.

На тлі постійної уваги правозахисників до прав пі­дозрюваного поза межами видимості залишається ключовий учасник кримінального провадження — потерпілий, особа, для відновлення порушених прав якої першочергово і призначений кримінальний процес.

Серед усіх учасників кримінального процесу потерпілі від насильницьких злочинів, мабуть, є найбільш вразливою категорією. Розмірене життя особи було порушене вчиненням злочину, який посягає на головне — життя та здоров’я. До поточних проблем додається ще й безкінечна кількість нових: витрати на лікування, реабілітацію, пошук тимчасового житла, проб­леми з роботою, пошук адвоката, оформлення нескінченного переліку документів та довідок, постійні виклики до слідчого та до суду, нерідко — погрози від злочинця, щоб потерпілий забрав свою заяву, і це все на тлі фізичного болю, постійного емоційного стресу та психологічного навантаження.

Будемо відвертими, кримінальні провадження в нашій державі розслідуються роками, судовий розгляд триває ще довше. І весь цей час потерпілий чекає справедливості. Проте, окрім тяганини з розслідуванням справи і тривалим судовим розглядом, є ще й інший бік ситуації: що робити потерпілому, який залишився сам на сам з наслідками злочину? Куди звернутись зі своїми проблемами? Де взяти потрібну інформацію? Що робити і як жити далі? Ці питання — не в площині кримінального процесу, однак, вони невід’ємні від нього.

Міжнародна спільнота вже давно має шлях розв’язання проблем вразливих потерпілих. Наскільки цей шлях ефективний, можна зрозуміти, лише вивчаючи досвід кожної країни, однак, є дещо спільне у всіх — це система спеціальних служб підтримки для вразливих потерпілих.

Формат таких служб може бути різним: від мережі волонтерських громадських організацій до впровадження спеціальних служб на національному рівні, головне — їх легкодоступність, безоплатність та ефективність у забезпеченні комплексної підтримки потерпілих та попередженні вторинній чи повторній віктимізації.

Яку підтримку мають забезпечувати такі служби? Перш за все, вони мають бути компетентними в проблемах, з якими зіштовхуються потерпілі; надавати потерпілому психологічну, соціальну та матеріальну підтримку до початку, під час та після завершення слідства, суду і всіх подальших юридичних процедур; забезпечувати потерпілих інформацією щодо їхніх прав та переліку доступних для них послуг; за потреби спрямовувати потерпілих до інших уповноважених служб (наприклад, для застосування до потерпілого заходів безпеки, подальшого медичного лікування тощо).

Найкращі міжнародні практики служб підтримки потерпілих включають екстрену підтримку (емоційна підтримка; термінове направлення для отримання медичної допомоги, харчування; турбота над утриманцями потерпілого; інформаційна підтримка залежно від потреб); надання консультацій різного характеру (щодо направлення у тимчасовий притулок, до соціальних або медичних служб; психотерапевтична підтримка); просування інтересів потерпілих (допомога в отриманні відшкодування завданої шкоди, страхових виплат; надання допомоги в отриманні обмежувального припису, зміни місця проживання тощо); підтримка під час розслідування злочину та судового розгляду; підтримка після завершення розгляду справи тощо.

Попри позитивні міжнародні практики, на сьогодні в Україні немає спеціальних служб підтримки потерпілих чи їх аналогів. Немає також протоколів поведінки з вразливими потерпілими і спеціальних навчальних прог­рам для представників різних професій, які у своїй роботі працюють з такими особами. Більше того, потерпілого від кримінального правопорушення немає навіть у переліку осіб, які потребують спеціальної підтримки від ­держави.

Насправді реальна ситуація зі становищем потерпілого настільки критична, що потребує невідкладного вирішення. Можливо, впровадження спеціальних служб підтримки потерпілих і не розв’яже цю проблему, проте має шанс стати початком повернення держави обличчям до потерпілого.

Більш детально про кримінальний процес очима потерпілого, а також про міжнародні стандарти та національну практику викладено у дослідженні Експертного центру з прав людини.

Додаткові джерела:

Handbook on Justice for Victims on the use and application of the Declaration of Basic Principles of Justice for Victims of Crime and Abuse of Power, Centre for International Crime Prevention, New York, 1999, //https://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/UNODC_Handbook_on_Justice_for_victims.pdf

DG Justice guidance document related to the transposition and implementation of Directive 2012/29/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2012 establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, and replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA //https://ec.europa.eu/info/sites/info/files/13_12_19_3763804_guidance_victims_rights_directive_eu_en.pdf

Права потерпілих від насильницьких злочинів в Україні: міжнародні стандарти та національні практики / Орлеан А., Павлюковець Т., Крапивін Є., Лотюк Д., Човган В.; за ред. В. Човгана. Київ: «Видавничий дім «АртЕк», 2020. 206 с.; іл. ISBN 978-617-7814-75-6

-->