Історичне право: Богом клянусь
Чи є різниця між принципами законності та справедливості? Досить довго це було улюблене питання до кандидатів у судді від одного з членів Вищої ради юстиції, і, на жаль, багато кандидатів різниці не розуміли. Але розподіл між справедливістю і правосуддям існував ще з давніх часів
До кого звернутися, якщо справедливість та правосуддя у цьому світі недосяжні? Вочевидь, до когось з іншого світу — до богів. Стародавні боги водночас були жорстокі та справедливі. Правосуддя богам та смертним несли верховні боги та їхні помічники, істоти чоловічої та жіночої статі. Завдяки тому, що в приватному житті та в суспільних стосунках люди зверталися до різних богів, зараз ми можемо спостерігати процес відокремлення права від племінної моралі.
Птах у мантії
У Давньому Єгипті бог Птах, деміург-творець світу, водночас був і богом правди та порядку. У стародавньому «Тексті Саркофагів» Птах «говорить»: «Я… господар богів, цар небесний, творець душ… Я слово, що творить, та премудрість». Від Птаху з’явилися Світло та Правда, а також царство як спосіб життя. Тобто для давніх єгиптян не було справедливості та правди окремо від царства. Значимість цього бога для Давнього Світу підкреслюється самою назвою держави. Давньогрецьке слово «Єгипет» походить від назви столиці держави, міста Ha-ka-ptah — «храм духу Птаха», але ж ми звично користуємося пізньою назвою цього міста — Мемфіс.
Свідки кредиту
Об’єднувати світло та справедливість також було природно для мешканців Давньої Месопотамії. Наприклад, Айа шанувалася як богиня світла. У всесвітньо відомому епосі про Гільгамеша вона лише дружина сонячного бога Шамаша. А у давньовавилонських адміністративних текстах вона вже спостерігає за законністю та виконує обов’язки праведного судді. Айа та Шамаш є божествами, яких засвідчують при укладенні договорів, наприклад, оренди дому або отримання кредиту у храмі.
Індійський дуалізм
У давньоіндійському епосі бог Варуна є не тільки зберігачем справедливості та суддею, але так само богом світових вод та богом-владикою. На відміну від вогняного бога Мітри, який символізує правовий бік влади, Варуна представляє союз між людиною та творцем. Мітра та Варуна, як вогонь та вода, доповнюють один одного. Вони разом хоронять та множать всесвітній закон. Саме ім’я Варуни походить від коріння «закривати» та символізує захист. У Ріґведі, давньоіндійській збірці гімнів, про царя Варуну написано: «Цар Варуна спостерігає за всім, що всередині двох Світів, та за усім, що поза ними».
Боги Давнього Сходу, як бачимо, не мали окремого фаху. Частіше за все вони символізували одне з природних явищ: сонячне світло, вогонь, воду або навіть смерть, але водночас мали певні правозахисні функції. Тобто справедливість у Давньому Світі сприймалась як щось стихійне та природне, те, що не можна відокремити від божественної природи.
Нарешті, Феміда
Античні греки проводять «спеціалізацію» богів. Головне божество, властитель Олімпу Зевс, поза сумнівів, є й вершителем правосуддя. Але свій суд він ніколи не вершить сам, без допомоги однієї зі своїх дружин, богині правосуддя Феміди. Вона завжди знаходиться праворуч з владикою неба та дає йому слушні поради. Під час суду Феміда має на очах пов’язку, атрибутами богині також є ваги та меч, що символізують безпристрасний, рівний суд та невідворотне покарання винних. Феміда та Зевс мають трьох доньок. За одними джерелами, це ори Евномія («Благозаконня»), Діке («Справедливість») та Ейрена («Мир»), за іншими джерелами — мойри Клото («Пряха»), Лахесіс («Доля») та Атропос («Невідворотня»). Фахівці вважають це ознаками архаїчності образу Фемиди для античних греків. Швидше за все, колись вона була також стародавньою богинею однієї зі стихій, але розвиток грецького суспільства відокремив Феміду від інших титанід та надав їй та її нащадкам особливий фах. Так, стародавні греки мають окрему богиню справедливості — Астрею. За легендою, колись справедливість мешкала на землі серед людей, але з часом, коли Золотий вік закінчився і людство потонуло у гріхах, вона останньою з-поміж богів залишила землю та опинилася на небі.
Новий вигляд Юстиції
Після того, як Греція увійшла до складу Римської держави, до Риму потрапила й грецька культура. Римські боги зазнали значного впливу грецького пантеону. Так, римська богиня правосуддя Юстиція, яка уособлювала, швидше, моральну сторону судових справ, отримала атрибути грецької Феміди — пов’язку на очі, меч та ваги. Імператор Тиберій на початку першого століття нашої ери встановив Юстиції окрему статую в Римі. Так само, як і греки, римляни мали богиню справедливості — Еквітас, яку зображали з вагами та чомусь рогом достатку.
Тобто в античному світі абстрактна ідея справедливості відокремлюється від правосуддя, стародавні божества племінної моралі перетворюються на невеликих богинь другого ряду, а на перший план виходить право та судова справа.
Вікінги та справедливість
Аналогічний процес можна спостерігати у скандинавському пантеоні. Зазвичай усі пам’ятають Одіна — найвищого бога та володаря дев’яти світів. Але ж спочатку Небесним отцем був Тюр — бог справедливості та закону, правильних вчинків та вірності звичаям. Саме ім’я «Тюр» походить від індоєвропейського коріння, спорідненого грецькому Зевсу. Але вже за часів Едди, у Середньовіччі, Тюр стає сином Одіна та богом воїнів. Водночас Тюра шанують як покровителя тінґу — давньонімецької законодавчої збірки вільних чоловіків або віче. Після того, як «закон Тюра» у вікінгів замінюється на «ярість Одіна», правові питання переходять до Форсеті, онука Одіна, сина Бальдра. Форсеті вирішує спори та повертає згоду. Він править у Глітнірі, сяючому залі, «стовпами із золота прибраний, покритий сріблом». Знову моральні та правові питання відокремлюються одне від одного та переходять під «керівництво» різних богів.
Слов’янська справедливість
Складним питанням залишається справа слов’янських богів. На жаль, єдиним писемним джерелом з історії язичництва є «Повість минулих літ», написана християнськими авторами більше ста років потому, як Володимир Великий повелів зняти ідолів слов’янських богів та прийняв християнство. Завдяки літопису ми знаємо імена стародавніх богів, але щодо «фаху» кожного з них залишається багато питань. Швидше за все, так званий пантеон Володимира навіть не відображав реального слов’янського культу. Серед названих у літописі богів, наприклад, немає дуже важливого бога Велеса (Волоса), але руська дружина клянеться його іменем у договорах з іншими державами. «Цесарь же Леон с Александръмь мир сътвориста с Ольгъм, имъшеся по дань и роте заходивъше (скрепили присягой) межю собою, целовавъше сами (цесари-соправители) крьст, а Ольга водивъше на роту и мужа его по Русъскому закону и кляшася оружиемь своимь и Перунъмь, богъмь своимь и Волосъмъ скотиемь богъмь и утвердиша мир». Перун — бог княжої дружини. Вочевидь він втілює поняття влади, держави та порядку. Велес (Волос) — бог скота, багатства і торгівлі. Саме тому його іменем клянуться в торговельному договорі. Цим протиріччям між богом князівської влади Перуном і богом рядового населення Велесом і пояснюється відсутність Велеса у пантеоні Володимира.