№5 Травень 2021 року → До справи

Тема: Органи правопорушення

Сергій СМІРНОВ,
партнер Sayenko Kharenko

Злата Симоненко,
радниця Sayenko Kharenko

Забезпечення рівності сторін та змагальність кримінального процесу є одним із ключових принципів діяльності учасників кримінального провадження, водночас відсутність збалансованої роботи призводить до процесуальних зловживань з боку працівників органів досудового розслідування

Статистичні дані свідчать, що тільки за даними Головного управління Національної поліції у м. Києві слідчі за 2020 рік здійснили понад 800 тисяч виїздів на місце злочину. Це майже 2500 викликів на добу. У середньому щоденно у столиці ре­єструється 100 протиправних діянь. За розрахунками, на 10 тисяч населення злочинність у Києві становить 114 кримінальних правопорушень. Загальний рівень розкриття при цьому складає 36 %. Зазначена статистика свідчить, що більшість мешканців м. Києва хоча б один раз у житті зіштовхувалися з роботою працівників органів правопорядку.

Поряд із рівнем розкриття злочинів завжди варто аналізувати і статистику направлених скарг на дії працівників органів правопорядку. Наприк­лад, у 2017 році тільки органами поліції було отримано 56 824 скарги на дії поліцейських, з яких 10 590 або 18,6 % від загальної кількості визнані такими, що підтвердилися. Такі факти свідчать, що, незважаючи на глобальні реформи органів правопорядку та створення спеціального органу досудового розслідування щодо розслідування вчинення порушень правоохоронцями — ДБР, порушення з боку поліції нікуди не поділися, та з цим явищем варто боротися.

 

Поширені порушення

Якщо проаналізувати, які порушення з боку органів правопорядку найбільш поширені, то можна виокремити деякі блоки питань:

— безпідставне відкриття кримінального провадження стосовно особи або компанії (тобто відсутність підстав та обставин для відкриття кримінального провадження. Зазвичай це є інструментом тиску для отримання неправомірної вигоди або дії, вчинені в інтересах третіх осіб);

— неправомірний збір персональної, конфіденційної інформації щодо осіб або компанії (зазначені дії вчиняються для подальшого тиску на компанію або керівництво компанії);

— проведення обшуку з грубим порушенням вимог КПК України (зазвичай ця слідча дія є ­кульмінацією в досудовому розслідуванні, оскільки офіційно орган досудового розслідування заявляє, що є підстави вважати про можливий вчинений злочин та намагається максимально продемонструвати свою «силу»);

— неправомірне вилучення всього майна під час обшуку (такі дії вчиняються для здійснення тиску на працівників та керівництво компанії або людину);

— умисне блокування економічної діяльності підприємства (направлені дії можуть свідчити про намір отримання додаткової вигоди для себе);

— здійснення психологічного або фізичного тиску під час допиту (такі дії повністю суперечать стандартам роботи органів правопорядку, однак дедалі частіше трапляються на практиці);

— неповернення арештованого або тимчасово вилученого майна на підставі рішень суду (направлені дії можуть свідчити про намір отримання додаткової вигоди для працівника органу правопорядку);

— необґрунтована відмова від задоволення клопотань про проведення слідчих дій (зазначене може свідчити про небажання встановлювати обставини у кримінальному провадженні);

— зловживання службовим та процесуальним становищем в інте­ресах третіх осіб (діяльність, направлена на виконання завдань перед третіми особами).

Це не вичерпний перелік зловживань з боку представників органу правопорядку, який найчастіше можна зафіксувати у скаргах на їхні дії. Разом із тим найскладніше питання — можливість оскарження таких дій або їх зупинення.

 

Інструменти врегулювання

Серед найважливіших та першочергових дій, за відсутності яких неможливо повноцінно захищати ­клієнта, — подання скарги до ­слідчого судді або суду. Стаття 303 КПК України визначає чіткий перелік дій, які можуть бути оскаржені на етапі досудового розслідування. Серед них є і невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, і закриття кримінального провадження, і можливість оскарження відмови у визнанні потерпілим тощо.

Водночас повноваження слідчого судді у сфері захисту прав та законних інтересів учасників процесу не обмежується випадками, зазначеними у статті 303 КПК України, оскільки законодавець не може передбачити всі випадки, коли порушуються права та законні інтереси особи і виникає потреба в їхньому поновленні судом під час досудового розслідування.

В юридичній практиці наявні прийняті рішення слідчими суддями, які виходять за рамки визначеного переліку дій, які можливо оскаржити за статею 303 КПК України. Такі рішення суди приймають із посиланням на Конституцію України або практику Європейського суду з прав людини.

Також варто звернути увагу на те, що серед методів роботи мають бути використані всі офіційні та законні інструменти врегулювання конфлікт­ної ситуації. Зокрема, до таких належать:

1) юридичні заходи (оскарження дій або бездіяльності до слідчого судді або суду, написання скарги до керівництва органу правопорядку, звернення до процесуального керівника тощо);

2) GR-заходи (організація офіційних зустрічей із громадськими або професійними об’єднаннями, які представляють інтереси бізнесу);

3) PR-заходи (публічне оголошення про зафіксовані факти порушення з боку органів правопорядку).

На практиці дієвим способом є поєднання всіх трьох заходів, які застосовуються до ситуації. Звичайно, варто погодитися, що без наявних юридичних дій важко втілити будь-які інші заходи, однак виключати їх ефективність також не варто, саме тому в своїй діяльності адвокати максимально намагаються поєднати всі заходи та інструменти для досягнення захисту інтересів клієнта.

-->