Історичне право: Конституційна форма

Аріна НЯНЬЧЕНКО,
любителька історії

Історично поява головного закону країни була пов’язана зі зміною влади чи, навпаки, з необхідністю її втримати

Головним святом у червні для кожного українського юриста, звичайно, є День Конституції. Цьогоріч відзначаємо чверть століття існування документа, який проголошує права і свободи кожного з нас. Та історія основного закону держав складалася не так просто і найчастіше не мала на меті нести права та рівність для всіх.

 

З давніх-давен

Як завжди, будь-який законодавчий акт з’являвся тоді, коли аргументів, щоб домовитися, вже бракувало. І хоча слово «конституція» бере початок у Древній Греції, більш практично ним скористалися у Давньому Римі, коли плебеї (воєнізована частина Сенату) захотіли мати більше прав і впливу, а отже, планували заколот, який міг скінчитися не тільки зміною влади, а й усього державного устрою. Щоб не допустити цього, у 451 році до н.е. старе право Риму переформатували у так звані Дванадцять таблиць, положення яких, з одного боку, розширювали права плебеїв, з іншого — не зменшували владу аристократії, а навіть ще більше підсилювали її. Такий баланс інтересів тримався недовго, і вже у 367 році до н.е. аристократія була змушена піти на реальні поступки і прийняти новий акт — Ліциніо-секстийський закон.

Набагато пізніше, вже у часи Середньовіччя, «основним законом» рятував свою владу, а може, і життя, монарх Англії. У 1215 році становище короля Іоанна Безземельного було не найкращим. Повстання баронів через невдалі війни і високі податки, пройшло успішно — під контроль було взято Лондон. Правитель був змушений задовольнити вимоги бунтівників і підписав Magna Carta — Велику хартію вольностей. Аристократія вважала, що це був дієвий спосіб обмежити тиранічного правителя, а Іоанн просто хотів виграти час для нової боротьби. І вихід було знайдено: майже відразу Папа Інокентій ІІІ визнав Хартію незаконною, оскільки вона була прийнята під погрозами. Звичайно, така ситуація не задовольнила дворянство. Та вже у 1217 році новий монарх Генріх прийняв більш вигідну редакцію документа, а досягнувши повноліття, у 1225 році, видав остаточну редакцію, яка повністю змінила політико-правову систему Англії.

Навіть конституція, яка історично вважається найстарішою, — Статут Великого Князівства Литовського, прийнятий у 1529 році, хоч і мала регулювати питання цивільного, кримінального та процесуального права, передусім, була спрямована дещо на інше. За 28 років до цієї визначної події, у 1501 році, князь Олександр заявив про підготовку Першого Литовського статуту. Створення єдиного зводу правил було вимушеною необхідністю і пов’язане з соціально-економічними та політичними процесами становлення станової монархії, а також ускладненням міжнародного становища Великого Князівства Литовського, яке вимагало зміцнення політичної цілісності держави. Незважаючи на це, Статут став першим в Європі епохи гуманізму офіційним документом, що об’єднав і систематизував усі галузі світського права: державного, військового, цивільного (сімейного, опікунського, спадщини, майна тощо), кримінального, процесуального та інших. Статути Великого Князівства Литовського згадувалися навіть у преамбулі проєкту Конституції Республіки Білорусь, але в кінцевому варіанті залишилася лише відсилка до багатовікової традиції білоруської державності.

Також однією з найстаріших серед чинних писемних конституцій суверенних держав вважається конституція Сан-Марино, Статути якої датовані 1600 роком і діють досі. Тоді уряд надав зобов’язуючого характеру збірці Статутів щодо інституцій, врядування та правосуддя в Сан-Марино. Важливо, що це було просто оновлення документа, що існував ще з 1300 року.

 

Нові звичаї

Звісно, всі ці документи зовсім не були схожі на сучасне розуміння головного закону країни. Справжній бум конституційної творчості, яка відповідає сучасним реаліям, прийшовся на XVIII сторіччя, і розпочали його США. Одна з найбільш популярних конституцій побачила світ у 1787 році. Її головною перевагою було те, що участь в її створенні брали не монархи чи аристократія, а різні групи: торговці, фермери, юристи, представники банківського сектору, що дозволило врахувати інтереси майже всіх верств населення та всіх штатів країни. Що цікаво, це перша конституція, поява якої пов’язана зі створенням нової, у випадку США, єдиної країни, а не з необхідністю обмежити чи, навпаки, посилити вплив монарха.

Зовсім інша ситуація склалася в той же час, але в іншій частині світу — у Франції. Економічна криза в країні на тлі неврожаїв, природних катаклізмів та фінансових втрат у межах підтримки американської революції в 1788 році призвела до масових протестів проти монархії. Під тиском повстанців після все­світньовідомого «взяття Бастилії» Людовик XVI змушений був підписати спочатку Декларацію прав людини і громадянина, а вже 3 вересня 1791 року і конституцію, яка поклала кінець абсолютній монархії. А за рік Велика французька революція поклала кінець монархії як такій. Далі було ще багато основних законів, що приймалися ледь не щороку залежно від влади. Загалом нараховується 16 текстів у період з 1791-го до 1958 року, коли і була прийнята сучасна версія документа.

Менше пощастило конституції Речі Посполитої. Підготовка до її впровадження почалася ще у 1764 році з реформами, які розпочав коновокаційний сейм та новообраний монарх Станіслав Август Понятовський. Роботу над самим документом розпочали у 1788 році, а вже 3 травня 1791 року конституція з’явилася на світ. Однак уже за 19 місяців — 23 листопада 1793 року — вона втратила силу, оскільки її було анульовано на Гродненському сеймі, а у 1795-му зникла така держава, як Річ Посполита. Нову збірку головних законів на той час уже Польща побачила тільки за 123 роки.

У німецьких же державах перші конституції почали з’являтися в період між 1816-м і 1847 роками, в основному у формах дарованих монархами хартій. І хоча ці хартії заявляли про створення двопалатного органу — ландтагу, на практиці вся влада залишалася в руках великого герцога. Навіть існуюче законодавче обмеження прав герцога щодо бюджету, податків та змін до конституції обходилося за допомогою статті цього ж акта про можливість брати займи та встановлювати воєнні податки без згоди палат, а також включати у бюджети статті «про секретні витрати» та «довготривалі податки». Водночас ландтаг таких прав не мав зовсім.

З німецьких країн останньою до створення станової конституції дійшла Австрія, яка створила свій перший загальнопруський ландтаг у 1847 році і лише необхідність фінансових надходжень змусила короля піти на цей крок.

Не менш цікаво в цей період ситуація склалася в Аргентині. За право створити першу конституцію боролися різні революціонери близько 42 років. Усе розпочалося з 1811 року, коли Хунта-гранде, яка прийшла на зміну Прімера-хунті, розробила Положення про розподіл влади, яке, втім, не ухвалила виконавча влада. Потім було ще багато спроб: угода Пілара (1820 рік), угода Cuadrila´terro (1822 рік), Федеральний пакт (1831 рік), протокол Палермо (1852 рік) і Сан-Ніколаський договір (1852 рік), проте постійні протистояння в конгресі так і не призвели до створення головного закону країни. І тільки 1 травня 1853 року, коли все ж таки зібрався Конституційний конгрес після Травневої революції, було підписано першу конституцію Аргентини, головні положення якої було запозичено з головного закону США.

У ХХ століття світ увійшов з новою конституцією Австралії, яка завершила історичний епос новітніх законів країн. За її ухвалення проголосували жителі всіх австралійських колоній. Документ міняли тільки одного разу: в 1967 році з тексту виключили положення про заборону враховувати аборигенів під час перепису населення.

У будь-якому разі, що б свого часу не підштовхувало держави до створення конституцій, ці історичні рішення дали змогу зрозуміти важливість прав, свобод та рівних можливостей для всіх людей без винятку.

-->