Тема: Виборчий тягар

Микола ВОЙТОВИЧ,
адвокат АФ «Грамацький і Партнери»

Чинний Закон України «Про вибори народних депутатів України» покликаний законодавчо врегулювати фінансове забезпечення виборчої кампанії кандидатів, але принцип (не)дискримінації у цьому процесі для різних учасників видається сумнівним навіть на папері

Передвиборча лихоманка набрала шалених, однак цілком прогнозованих, обертів. Виборчий процес у розпалі, і його надокучливу присутність мимоволі може відчути кожен. Тривіальні лозунги, знайомі і не дуже обличчя вдираються в буття кожного українця з екранів телевізорів, сторінок інтернет-видань, автомобільних шляхів. До безпосередньої участі у виборчому процесі та для сприяння потенційному народному депутату запрошуються пересічні громадяни, яким, натомість, пропонуються відповідні компенсації.

Очевидно, що подібні спроби завоювання прихильності виборців вимагають від політичних партій та окремих кандидатів значних фінансових вливань. Тому, готуючись до виборчого процесу, перед нашою державою, яка незмінно декларує курс на розвиток демократії та втілення європейських цінностей, постало завдання якісного законодавчого врегулювання фінансового забезпечення підготовки та проведення виборів, у тому числі з метою створення рівних умов для учасників виборчого процесу.

Рівні формальності

Новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» (Закон), який є результатом сумнівного компромісу політичних сил та об’єктом неоднозначних відгуків, якраз саме покликаний вирішити це завдання. Закон повернув змішану (пропорційно-мажоритарну) систему виборів, тому участь у виборах беруть як політичні партії, що обираються в загальнодержавному (багатомандатному) окрузі, так і кандидати, які висуваються в одномандатних виборчих округах.

Статтею 3 Закону встановлено принцип рівності, відповідно до якого всі партії, кандидати у народні депутати мають рівні права та можливості брати участь у виборчому процесі. Принцип рівності забезпечується забороною привілеїв чи обмежень для окремих груп кандидатів, рівним та неупередженим ставленням державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх службових та посадових осіб до партій та кандидатів. Умови фінансової рівності забезпечуються встановленою забороною використання кандидатами та партіями під час фінансування передвиборчої агітації інших коштів, крім коштів виборчих фондів. Таким чином, держава гарантує забезпечення рівних умов як для кандидатів, які балотуються за списками партій, так і для кандидатів, які висуваються в одномандатному окрузі.

Таке визначення відповідає принципу рівності, встановленому Конституцією України, та принципу недискримінації, передбаченого статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Утім, досягнення абсолютної рівності є утопією, позаяк суспільство являє собою складну систему суспільних відносин, яка базується на певних розрізненнях — вікових, майнових, мовних, етнічних, ієрархічних тощо. Як показала практика Європейського суду з прав людини, принцип рівності є формальним, тобто він не завжди гарантує створення однакових умов для реалізації певними особами чи групами осіб їхніх прав. У деяких випадках допускаються розрізнення, якщо вони відповідають визначенню розумності та справедливості або принаймні виправдовуються важливим суспільним інтересом.

Наприклад, Закон чітко окреслює джерела формування виборчих фондів, до яких відносить власні кошти партій чи кандидатів та добровільні внески фізичних осіб. При цьому розмір добровільних внесків обмежений та не може перевищувати для виборчого фонду партії чотириста розмірів мінімальних заробітних плат, а для виборчого фонду кандидата — двадцяти розмірів. У свою чергу, розмір власних коштів партії чи кандидата не підлягає обмеженню за сумою і кількістю перерахувань.

Таким чином, спостерігається різний підхід до формування виборчих фондів партій та кандидатів у частині розрізнення максимального розміру добровільного внеску у виборчий фонд. Однак таке розрізнення не можна вважати дискримінаційним, оскільки воно є розумним і справедливим, позаяк територія агітаційної діяльності партії охоплює всю територію держави та закордонні виборчі округи, тоді як кандидат в одномандатному окрузі проводить агітацію лише в цьому окрузі.

Джерело переваги

Проте дискримінаційним завжди вважалося розрізнення — як цілеспрямоване, так і випадкове, що має наслідком встановлення тягарів, обов’язків або негативного становища особи чи групи осіб, які не встановлюються для інших, або яке позбавляє чи обмежує доступ до можливостей, пільг та переваг, що є доступними для інших членів суспільства.

Порушення принципу рівності можна спостерігати у відмінних підходах до оподаткування добровільних внесків на користь партії та кандидата. А оскільки добровільні внески для багатьох кандидатів є основним джерелом фінансування виборчого процесу, то цей аспект набуває особливої актуальності.

Отримані добровільні внески утворюють дохід, який у випадку з партією, що є юридичною особою, оподатковується відповідно до розділу ІІІ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», а у випадку з кандидатом, який є фізичною особою, — згідно з розділом IV Податкового кодексу України «Податок на доходи фізичних осіб».

Внески покликані сприяти політичній партії в досягненні її головної мети — участі у формуванні органів влади. Добровільні внески на користь партії, яка внесена до Реєстру неприбуткових організацій, звільняються від оподаткування. Адже, відповідно до пункту 157.3 статті 157 Податкового кодексу України, від оподаткування звільняються доходи політичних партій, отримані у вигляді коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань.

Щодо добровільних внесків у виборчі фонди кандидатів, які висуваються в одномандатному окрузі, то податковим законодавством не встановлені жодні пільги в оподаткуванні таких доходів, а тому податок стягується на загальних засадах. Відтак, у результаті кандидат, на відміну від партії, змушений сплачувати державі частину отриманих добровільних внесків, відрахувавши податок на доходи. Для багатьох кандидатів, які мали можливість балотуватися як за партійними списками, так і шляхом висунення в одномандатному окрузі, це стало додатковим аргументом обрати саме перший варіант.

Такий стан речей має наслідком покладення на кандидатів в одномандатному окрузі надмірного та непропорційного тягаря й обов’язку, які не встановлені для іншого учасника виборчого процесу — політичної партії. Водночас для політичної партії встановлено перевагу, яка є недоступною для кандидата в одномандатному окрузі. Відтак, згідно з виробленими Європейським судом з прав людини критеріями, таке розрізнення має ознаки дискримінації.

Можна сміливо передбачити, що дискримінаційний підхід до оподаткування добровільних внесків політичних партій та кандидатів до кінця теперішнього виборчого процесу не буде усунутий. Тому кандидатам, які намагаються оптимізувати податкові платежі, можна надати перевагу наповненню виборчого фонду власними коштами, що виключить виникнення оподатковуваного доходу. Хоча, звичайно, великі розміри напов­нення без належного підтвердження джерела походження доходів можуть викликати багато запитань у податкових органів.