Історичне право: Сильна наука

Аріна НЯНЬЧЕНКО,
любителька історії

Коли із системи освіти вирішили прибрати батіг, залишивши тільки «пряники»

Швидко пролетіло літо і перед батьками знову постало питання, як зацікавити своїх чад навчанням. І коли сили авторитету бракує, а дискусії заводять у глухий кут, то хочеться згадати старі-«недобрі» часи, коли учнів виховували батогом і не дуже використовували мотиваційні промови. Але сьогоднішнім школярам пощастило, що законодавство стало на їхній бік та давно вже заборонило фізичне покарання, як мінімум, у навчальних закладах (стаття 19 Конвенції ООН про права людини).

Тільки шлях до зміни педагогічних підходів був довгий та розтягнувся на сторіччя, а от закінчиться він колись чи ні, поки невідомо.

 

Вище освіти

Фізичні покарання щодо учнів з’явилися ще у перехідний період від первіснообщинного до рабовласницького ладу. Саме тоді змінюється ієрархія і ставлення між дорослими та юнаками. Педагогічні прерогативи патріархальної сім’ї були закріплені вже в таких літературних пам’ятках Стародавнього Сходу, як «Закони вавилонського царя Хаммурапі» (1750 р. н.е.), Книга «Притч іудейського царя Соломона» (початок I тисячоліття до н.е.). Ними і керувалися педагоги того часу, адже людина формувалася в рамках жорстких соціальних норм, зобов’язань і особистої залежності. Особистість ніби розчинялася в сім’ї, кастах, соціальному середовищі. Звідси і акцент на жорстких формах і методах виховання.

Така сама система освіти була і у Древньому Єгипті. Дисципліна і пос­лух прищеплювалися через фізичні покарання різками, «оскільки вухо хлопчика на його спині, він слухає, коли його б’ють» (Папірус Ані, близько 1250 р. до н.е.). Але, схоже, велика повага єгиптян до історії так і не змогла змінити ці правила, тому освіта вже в сучасному Єгипті все ще керується стародавніми законами, а от нові піраміди чомусь не будуються.

Стародавні греки і римляни теж дуже довго розглядали фізичне покарання як єдиний метод засвоєння матеріалу, але ближче до фіналу кожної з імперій знаходилися філософи, які не були повністю згодні з існуючою практикою. Наприклад, яскравий представник елліно-римської культури Плутарх (близько 45 р. — 127 р. н.е.) з особливою увагою ставився до питань виховання і навчання в сім’ї. За його словами, бити дитину означало піднімати руку на святиню. Мислитель Аврелій Августин (354 р. — 430 р. н.е.) дійшов висновку, що фізичні покарання зав­дають дітям відчутних фізичних травм, з чим важко не погодитися. При цьому дослухатися до порад видатних людей почали досить пізно, адже тілесні покарання в Греції пов­ністю заборонили на законодавчому рівні лише у 2005 році (до цього, у 1998 році, погодилися, що бити дітей молодшого шкільного віку не варто).

У Середні віки також чимало було розмов про використання чи не використання батогів та різок під час навчання. Та все це були лише філософські роздуми, адже покарання і далі вважалося важливим елементом засвоєння наук аж до кінця ХІХ сторіччя.

Першою проти системи пішла Річ Посполита, яка відмовилася від фізичного покарання учнів ще у 1793 році і вже ніколи офіційно не поверталася до цього методу виховання. А згодом навіть додала у свою Конституцію статтю про заборону тілесних покарань: «Ніхто не може бути підданий катуванню ні жорстокому, нелюдяному або принизливому ставленню і покаранню. Застосування тілесних мір покарання забороняється».

 

Зміна підходів

Найбільше відомостей про «батіг» при вихованні, звичайно, стосується ХІХ сторіччя, коли доступ до освіти, можна сказати, став відкритим. І перше місце у «правильному» вихованні посідає Велика Британія. Саме тут була популярна приказка «пожалієш різку — зіпсуєш дитину», чомусь щодо тварин такі методи не застосовувались (захищати на офіційному рівні їх почали ще у 1822 році). Така ситуація тривала аж до 1987 року, поки парламент не заборонив тілесні покарання хлопчиків на державному рівні, щоправда, тільки у державних школах (дівчатам пощастило більше, фізичні покарання скасували у 1830 році, але лише офіційно). Утім, у 1993 році Європейський суд з прав людини визнав, що «заподіяння семирічному хлопчику трьох ударів кедом крізь штани «не було забороненим принизливим поводженням». І знадобилося ще одинадцять років, щоб у Великій Британії закінчилася епоха фізичних покарань і у приватних школах.

Набагато менше часу необхідно було Німеччині, щоб визнати не­ефек­тивність таких «навчальних прог­рам». Уже в XIX столітті в багатьох німецьких державах, особливо в Гессені, тілесні покарання розглядалися як політичний злочин. З 1993 року застосування тілесних покарань учителем вважається кримінальним злочином — у цьому році було опубліковано постанову Верховного суду Німеччини (NStZ 1993, 591).

У Франції, як відомо, всі основні реформи здійснювалися після Великої Революції, а отже, у 1791 році було випущено новий кримінальний кодекс, в якому застосування тілесних покарань було заборонено (хоча остаточне скасування відбулося лише 90 років потому — у 1881 році).

 

Новий світ

У Сполучених Штатах шлях відмови від тілесних покарань розтягнувся на сторіччя. Першим пощастило школярам із Нью-Джерсі, там відмовилися від «стандартних методів виховання» ще у 1867 році, і ця заборона діє як для державних, так і для приватних шкіл. Що цікаво, пощастило з таким рішенням дітям тільки 30 штатів, оскільки законодавчі заборони були введені не на федеральному рівні. Деякі штати півдня США, наприклад, усе ще не готові попрощатися з традиціями, оскільки «не ми їх придумали, щоб нам їх порушувати». Але основний шлях звільнення дітей був пройдений упродовж 40 років — з 1971-го по 2011 роки.

Канада остаточно позбулася «дамоклевого ременя» у 2004 році після судового процесу «Канадський фонд за дітей, молодь і закон проти Канади». Верховний суд Канади оголосив шкільні тілесні покарання поза законом, хоча ще з 1960-х років від ременя відмовилися в загальноосвітніх школах Квебеку, а з 1971 року від фізичних покарань відмовилися і в Торонто.

Австралія ж завжди була ближча до Великої Британії, тому й недивно, що перші спроби відмови від тілесних покарань у школах почалися тільки у 1987-му в Новому Південному Уельсі, щоправда, заборону зняли вже за рік і повернули на законодавчому рівні аж у 1995 році. Деякі території Австралії досі не готові ставати гуманнішими, тож у 2015 році знову відмовилися дати шанс дітям не здригатися від думки про непослух. Тільки все це стосується державних шкіл, у приватних навчальних закладах продовжують діяти «спартанські умови» майже по всій країні.

 

Східний погляд

Про Схід багато не скажеш, адже у тій частині світу досі фізичні покарання вважаються основою виховання та дисципліни. Хоча деякі зміни все ж є. Так, у Південній Кореї покарання заборонили у 2011 році. В Японії ж обмеження були введені у 1947 році, хоча ще досі поширені в сільських школах.

Аналогічна ситуація і у Тайланді, попри постанови Національного комітету захисту дитини «Про покарання учнів Міністерства освіти» та «Про робочі процедури захисту дитини, що стежить за поведінкою учнів персоналу», прийняті у 2005 році, тілесні покарання нікуди не зникли зі шкіл.

Тож коли домовитися з дитиною важко, завжди можна згадати старі часи чи пошукати толерантні до «фізичного» виховання дітей. Хоча все ж варто спробувати всі інші педагогічні способи «доброго слова» або просто заварити заспокійливого чаю.

-->