Post Scriptum: Реформа без реформи

З цікавістю і щирим захопленням спостерігаю за намаганням української податкової служби модернізуватися і перетворитися на ефективно діючу інституцію, що стимулює добровільну сплату податків.

Такі спроби можна помітити навіть неозброєним оком, наприклад, їдучи вулицями Києва і роздивляючись написи на лайт-боксах на кшталт «ДПС — сервісна служба» чи «Від фіскального органу до сервісної служби».

Не менш цікаво й зайти на офіційний сайт ДПС в мережі Інтернет (sts.gov.ua) та ознайомитися із стратегічним планом розвитку податкової служби на період до 2013 року. Відкрив для себе інший світ, сповнений позитивом, довірою до платників податків та демократичністю в підходах. Вражень додає і яскравий, але, щоправда, не дуже реалістичний мультик про своєчасну сплату податків — «Місто мрії». Коментарі до мультфільму на youtube.com намагався не читати, аби не зіпсувати враження.

І все було б добре, якби я не жив в Україні та не мав чимало років адвокатської практики з-поміж іншого і в галузі податкового права, не представляв би в судах та правоохоронних органах ошуканих, пригнічених та зневірених у справедливості податкової системи платників податків. Довелося бачити і зруйновані діями податківців ефективно працюючі підприємства, і «маски-шоу» податкової міліції, яка часто виступала інструментом конкурентної боротьби, поневіряння платників ПДВ, котрі намагалися без «відкатів» відшкодовувати з бюджету цей податок. Чи немає тут подвійних стандартів? Чи не є це черговою зміною фасаду без докорінного, глибинного реформування власне змісту податкової політики в Україні?

Як відомо, найбільша перемога — це перемога над собою. На мій погляд, здатність податкової служби перемогти саму себе, змінити філософію та принципи своєї діяльності, відродити довіру до себе і своєї функції в суспільстві перебуває в безпосередньому зв’язку з діяльністю тих людей, які впроваджуватимуть у життя задекларовані реформи. І ось тут риторичне запитання: «Чи багато ви знаєте податківців, які сприймають вас як клієнта (в доб­рому розумінні цього слова), а себе як працівника сервісу, що надає послуги із своєчасної і правильної сплати податків?». При цьому треба враховувати, що плани із збирання податків, доведені «зверху», ніхто не скасовував. Діє примітивний і безглуздий ланцюг — інспектор складає необґрунтований акт перевірки, намагаючись будь-що донарахувати найбільше, процедура адміністративного оскарження в органах ДПС, як правило, не дає результатів (за даними податкової, на цьому етапі задовольняється лише 21 % скарг платників податків), а надалі юристам ДПС будь-що доводиться відстоювати правомірність таких донарахувань. При цьому часто ані інспектори, ані юристи ДПС самі не вірять у переконливість своїх аргументів.

Яскравий і водночас надзвичайно поширений приклад — судові справи, пов’язані з так званою проблемою перенесення від’ємного значення об’єкта оподаткування. Нібито всі знають, що від’ємне значення переноситься в другий квартал 2011 року не лише за наслідками першого кварталу, а й те, яке сформовано станом на 1 січня 2011 року, і вже є відповідний інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2012 року, але судові баталії в судах, переважно апеляційної та касаційної інстанцій, тривають, і податкова від своїх апеляційних (касаційних) скарг не відмовляється, сподіваючись чи то на диво, чи то на зміну позиції суду.

Усі при роботі — податківці, попри все, відстоюють правильність своєї позиції, судді, незважаючи на свою завантаженість, вимушені розглядати однотипні спори, щодо яких уже є позиція ВАСУ. Витрачаються бюджетні кошти, завантажується судова система, не вирішуються інші судові справи, які потребують вирішення, водночас на гачку безпідставних донарахувань і можливості порушення кримінальних справ тримається платник податків. Про корупційну складову цих питань годі й говорити.

Вихід є, його не може не бути — ЛЮСТРАЦІЯ. Є й успішні приклади — Грузія, Польща, країни Балтії. Чи не варто дослухатися і повчитися, бо ж ніколи не пізно.