Дискусія: Цифра закону

Євген ПІДЛІСНИЙ

Введення документів із біометричними даними: необхідність, продиктована часом, чи афера державного масштабу?

Прийнятий 2 жовтня Верховною Радою України у другому читанні проект Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (Закон) викликав досить неоднозначні дискусії громадськості. Власне, процес прийняття цього документа обсягом у 35 статей на 40 сторінках говорить сам за себе: він навіть не обговорювався належним чином і до нього не вносились зауваження, адже, за спостереженнями адвоката юридичної фірми «Халас і Партнери» Андрія Колотія, обговорення парламентаріями цього Закону в другому та третьому читанні зайняло не більш ніж 20 хвилин.

Дещо незрозумілим видається і фінансовий аспект. «Оформлення документів, що посвідчують особу, із біометричними даними позначиться на гаманці осіб, для яких ці документи оформлятимуться, оскільки вже зрозуміло, що це задоволення не з дешевих», — відзначає Вікторія Недибалюк, юрист юридичної компанії Jurimex.

За даними, які наводить Українська Гельсінська спілка з прав людини, на виготовлення лише внутрішніх паспортів може піти від 60 мільярдів гривень. Усього ж згідно із Законом планується виробляти дев’ятнадцять нових видів документів. І це все при тому, зазначає юрист юридичної групи LCF Віталій Тертиця, що влада повинна розвіяти будь-які сумніви суспільства у тому, що подібний проект спрямовано на черговий «розпил» бюджетних коштів, зробивши прозорою для громадськості інформацію щодо бюджету, джерел фінансування проекту, кінцевих його «бенефіціарів».

Надзвичайно вузьким місцем Закону є і обмеження строків дії документів нового зразка. Так, зокрема, пропонується обмежити строк дії внутрішнього паспорта десятьма роками, підстави ж для такого кроку незрозумілі. У свою чергу, в нових посвідченнях водія запропоновано зазначати дату закінчення строку їхньої дії. Законом також встановлено, що посвідчення водія, які були видані з використанням зразка бланка, затвердженого органом виконавчої влади СРСР, припиняють свою дію з 1 січня 2014 року. Запровадження таких норм цілком може спровокувати чималий ажіотаж серед власників таких документів щодо заміни їх на нові. Тобто, реалізація Закону може викликати незручності не лише фінансового характеру.

Хотіли як краще?

«На сьогодні введення біомет­ричних документів є доцільним з точки зору взаємовідносин держави і осіб, які у ній проживають, але запровадження цієї системи має бути належно профінансоване, а безпека та організація його введення повинна здійснюватися під наглядом декількох центральних органів виконавчої влади», — вважає Андрій Колотій.

Справді, прийняття Закону, за ідеєю, спрямоване на модернізацію процесу обробки та використання даних про особу. Ним передбачається вживлення безконтактного електронного носія в кожен документ, що посвідчує особу, її спеціальний статус та підтверджує її громадянство (Документи). «Практика використання таких Документів є досить вдалою та поширеною в країнах Західної Європи і США, — відзначає старший юрист міжнародної юридичної групи AstapovLawyers Юлія Яшенкова. — При цьому прийняття Закону стає дедалі актуальнішим і в Україні. Так, враховуючи зростаючу кількість злочинів з використанням підроблених Документів, зокрема шахрайств з отриманням кредитів за підробленими паспортами, питання створення надійного механізму захисту Документів постає досить гостро. І в цьому аспекті використання безконтактних електронних носіїв, вживлених у Документи, є значним кроком уперед».

Крім того, як зазначається у пояснювальній записці до законопроекту, прийняття Закону обумовлено необхідністю отримання громадянами України права безвізового режиму в’їзду та переміщення територією країн ЄС та виконанням вимог ЄС щодо боротьби із злочинністю та тероризмом. Утім, на думку Вікторії Недибалюк, аналіз змісту законопроекту дає підстави стверджувати, що останній не зовсім відповідає меті його прийняття.

Вважає Закон таким, що не розв’язує проблеми адаптації українських документів до вимог ЄС, і Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства та професор Національної академії управління. «Сьогодні достатньо старого паспорта, він дає можливість вирішувати всі питання», — говорить він і наводить приклад із введенням у 1996 році індивідуальних ідентифікаційних номерів. Тоді йшлося про те, що це дозволить поліпшити життя, спростить процедуру отримання пенсії і навіть збільшити її розмір, але це все не відповідало дійсності.

«Можливо, для початку варто обмежитися лише виготовленням закордонних паспортів з біометричною інформацією? І лише в тому випадку, коли подібне бажання висловлює сам громадянин?» — такі риторичні запитання ставить Віталій Тертиця. Аналогічної думки дотримуються і правозахисники, зокрема Українська Гельсінська спілка з прав людини. І справді, на сьогодні відсутність біометричного паспорта не є перешкодою для в’їзду до будь-якої країни світу. 

На шкоду конфіденційності

Іншою проблемою, обумовленою Законом, є безпека збереження біометричної інформації. «Для того щоб обґрунтувати ненадійність збереження особистих даних, німецькі хакери оприлюднили відбитки пальців міністра внутрішніх справ Німеччини», — наводить приклад Віталій Тертиця. Це свідчить про те, що неможливо дати стовідсоткову гарантію того, що біометрична інформація особи не потрапить до рук зловмисників.

Про те, що неможливість або неготовність нашої держави забезпечити належний захист інформації про особу, яку пропонується внести до єдиного державного демографічного реєстру, є перепоною на шляху до реалізації норм прийнятого Закону та, як наслідок, порушення прав людини, говорить і Вікторія Недибалюк. За її словами, вже сам процес створення такого реєстру, накопичення та обробки інформації потребує найновішого обладнання та застосування останніх технологій, а забезпечення обслуговування такого реєст­ру вимагатиме застосування праці висококваліфікованих фахівців у галузі інформаційних технологій, послуги яких на сьогодні на ринку України є одними з найбільш оплачуваних. І це вимагатиме значних витрат із державного бюджету, в іншому ж ­випадку особиста інформація про кожного може перетворитися з конфіденційної (як це передбачено Законом) на загальнодоступну.

«В авторитарних та напівавторитарних країнах подібні ризики стають ще більш істотними, оскільки зловмисником може виступати сама влада, яка, власне, і контролює всю біометричну інформацію», — додає Віталій Тертиця. У тому випадку, коли Україна в майбутньому стане сталою європейською демократією, а документи з біометричною інформацією стануть зручним та безпечним інструментом ідентифікації особи, пан Віталій не бачить перешкод для запровадження подібної системи. При цьому оформлення документів з біометричною інформацією має відбуватися винятково на добровільній основі. Адже цілком очевидно, що не всі громадяни захочуть надавати свою біометричну інформацію, а примус робити це, в свою чергу, не відповідатиме принципу особистої свободи.

Тієї думки, що введення в дію біометричних документів запровадить додаткові зловживання, пов’язані з незаконним використанням даних Реєстру, а також зловживання при видачі документів, дотримується і Андрій Колотій.

Ціна питання

Віталій ТЕРТИЦЯ,
юрист ЮГ LCF

Єдиний державний демографічний реєстр та документи з біометричною інформацією, передбачені Законом, справді можуть спростити ідентифікацію особи як всередині, так і за межами країни, а також полегшити подорожування світом. Однак важливим аспектом є ціна питання. Подібний проект у масштабах країни може обійтися в десятки мільярдів гривень. Це — і витрати на створення та адміністрування єдиного демографічного реєстру, і витрати на виготовлення документів з біомет­ричною інформацією, і витрати на закупівлю обладнання для зчитування та зберігання біометричних даних тощо. Якщо йдеться про такі суми, необхідно визначитися з пріоритетами: чи є подібний проект настільки важливим та нагальним в умовах сьогодення? Чи не перетвориться він в умовах сучасної України на черговий «розпил» бюджетних коштів?

Як на мене, в реаліях нинішньої України для суспільства визначальними є зовсім інші проблеми, аніж здійснення ідентифікації особи на основі біометричних даних. Наприклад, на сьогодні, за експертними оцінками, близько 80 % населення України живе за межею бідності. За рівнем корупції Україна нині займає 152 місце в світі та знаходиться на одній сходинці з Таджикистаном. За простотою сплати податків, відповідно до рейтингу Світового Банку, Україна посідає 165 місце зі 185 країн світу. Тому, з точки зору автора, перед країною та суспільством наразі стоять зовсім інші виклики та пріоритети.

Використання даних

Вікторія НЕДИБАЛЮК,
юрист ЮК Jurimex 

Перш за все, потрібно звернути увагу на той факт, що окремі положення Закону суперечать Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 року, яку було ратифіковано Законом України від 6 липня 2010 року № 2438-VI. Зокрема, Конвенція визначає, що персональні дані особи повинні зберігатися для визначених і законних цілей та у формі, яка дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це необхідно для мети, для якої такі дані зберігаються. Закон України «Про єдиний державний демографічний реєстр» не визначає мети обробки персональних даних, не встановлює цілей, для досягнення яких використовуватимуть такі дані, а тому складно визначити, чи не порушуватимуться особисті права осіб, персональні дані яких буде внесено в реєстр.

Ще одним недоліком прийнятого Закону є те, що відповідно до статті 13 Закону, перелік документів, які повин­ні оформлятися із використанням даних Реєстру, тобто біометричних даних про особу, є невичерпним. Знову ж таки виникає питання, яка мета створення державного демографічного реєстру і чому перелік документів, який повинен узгоджуватися і логічно випливати з мети створення такого реєстру, невичерпний? Усе це дає підстави стверджувати, що в майбутньому дані про особу, які міститимуться в Реєстрі, використовуватимуться розпорядниками Реєстру на власний розсуд.

Прогалин і недоліків у прийнятому Законі ще багато, однак на сьогодні неможливо передбачити, які наслідки можуть вони спричинити в майбутньому, оскільки досить складно спрогнозувати, яким чином та з якою метою використовуватимуться дані про особу, що міститимуться в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Сумнівна доцільність

Юлія ЯШЕНКОВА,
старший юрист МЮГ AstapovLawyers 

Закон породжує низку невирішених на цей час питань. По-перше, перехідні положення Закону передбачають, що документи, які посвідчують особу, її спеціальний статус та підтверджують її громадянство (Документи), видані до набуття чинності Законом, залишаються чинними до закінчення строку їхньої дії та не підлягають обов’язковій заміні. При цьому перехідними положеннями Закону жодним чином не визначено статус безстрокових Документів (наприклад, посвідчення водія, паспорт громадянина України). Більше того, Законом не визначено, чи підлягатимуть обов’язковій заміні чинні на цей момент паспорти громадянина України, термін дії яких є необмеженим, у зв’язку з досягненням особою 25- та 45-річного віку. По-друге, щонайменше сумнівною є доцільність оформлення паспорта громадянина України кожній особі, починаючи саме від народження.

По-третє, Законом не визначено порядок ідентифікації особи шляхом зчитування інформації з безконтактного електронного носія (зокрема, підстави, умови, коло осіб, упов­новажених здійснювати такий вид ідентифікації особи).

По-четверте, визначаючи інформацію про особу, що міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі (Реєстр), конфіденційною, Закон не визначає ані вичерпного кола осіб, ані порядку отримання такої інформації. Так, за приписами Закону, отримати інформацію з Реєстру можна (і) в інтересах національної безпеки, (іі) для економічного добробуту, (ііі) задля захисту прав людини та (іv) за згодою самої особи (частина 2 статті 11 Закону). При цьому найбільшу зацікавленість викликає визначення «економічного доброту» та його межі, об’єкти і суб’єкти.

Таким чином, актуальність прийняття названого Закону фактично зводиться нанівець з огляду на відсутність продуманого та надійного механізму запровадження, захисту та обігу Документів.

Єдиний позитив

Андрій КОЛОТІЙ,
адвокат ЮФ «Халас і Партнери» 

Ухвалення Закону є актуальним, зважаючи на те, що його прийняття покликане уніфікувати процес збирання, зберігання та використання інформації щодо осіб, стосовно яких здійснюються дії, пов’язані з видачею документів із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру (Реєстру).

Єдиним позитивом цього Закону є його прийняття, але, на жаль, при детальному аналізі його норм схиляєшся до думки, що метою його ухвалення було не спростити порядок оформлення, видачі, обміну документів, а зробити його цікавим тільки для тих органів, які здійснюватимуть ведення Реєстру, а також підприємств, які будуть залучені технологічно до виготовлення відповідних документів.

Законом визначається, що паспорт громадянина України видаватиметься у вигляді картки з безконтактним електрон­ним носієм терміном на десять років, що зайве доводить зацікавленість вищевказаних органів та підприємств у прий­нятті даного Закону. Крім цього, незрозумілою є норма про можливість видачі паспорта громадянина України новонародженим, у яких досить відчутно може змінитися обличчя до десяти років. Для неповнолітніх осіб закордонний паспорт видається терміном на чотири роки. Кількість сторінок закордонного паспорта також залишається незмінною — 32 сторінки, що для громадян України виллється у додаткові витрати на його заміну раніше визначеного терміну через необхідність отримання віз до більшості країн світу.

У зв’язку з цим, беручи до уваги актуальність питання безвізового режиму з Євросоюзом для громадян України, вважаю за доцільне обмежитись на даному етапі введенням біомет­ричних документів тільки для такої категорії, як закордонні паспорти.

Фізіологічні посягання

Олег СОСКІН,
директор Інституту трансформації суспільства, професор Національної академії управління 

Закон про Єдиний державний демографічний реєстр в Україні нікому не потрібен. За Конституцією України, ніхто не має права посягати на права людини, її право на недоторканність. Цей Закон посягає на індивідуальну фізіологічну недоторканність кожного громадянина України. По суті, він передбачає здійснення насильства над громадянами, адже він є обов’язковим для виконання. Це означає, що людину примушують оцифрувати своє обличчя, передбачено збір даних про людину, біометричний чіп і збір додаткової інформації — відбитки пальців, оцифрування вушної раковини, очей, контуру обличчя, підпису людини. Це — насильство над людиною, порушення Конституції України, Хартії про права і свободи людини, яку, як відомо, Україна підписала і зобов’язана виконувати. Такий Закон абсолютно не потрібен для країни, яка не має умов для розвитку підприємництва, яка займає 163 місце за індексом економічної свободи, Україна — четверта в списку за загрозою дефолту, грошей у бюджеті немає. А втілення цього Закону в життя потребує великих грошей. Замість того, щоб спрямувати їх на соціальні програми, на розвиток місцевого самоврядування, на програми розвитку інфраструктури країни, їх буде спрямовано на те, щоб виконувати норми цього проекту.

Цей Закон не несе жодних позитивів. Негатив — це те, що починає збиратися інформація на всіх людей. Він позбавляє людину будь-яких прав, вона не може без цього документа здійснити жодного правочину. Вона стає заручником цього біометричного паспорта. На людину збирається безліч інформації — як за основною базою, так і за іншими елементами бази, які належать різним міністерствам і відомствам. Це дає можливість вивчити всі звички людини. Зрозуміло, що це призведе до того, що в будь-який момент можна розпочати полювання на людину чи її родину, або навіть соціальну групу. Це грубе порушення політичних прав людини.

-->