Банкрутство: Боргова активація

Юлія РИБИЦЬКА,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков і Партнери»

Сьогодні громадяни досить активно обирають шлях звільнення від зобов’язань, насамперед кредитних, через погашення боргів у рамках провадження у справі про банкрутство

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон), суб’єктами банкрутства можуть бути не лише юридичні, а й фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності.

Відносини, пов’язані з банкрутством фізичних осіб — підприємців, регулюються зазначеним Законом з відповідними особливостями, передбаченими окремими положеннями Закону.

Варто відзначити, що у випадку наявності реальної неможливості виконати грошові зобов’язання особою чи то юридичною, чи підприємцем цілком логічним і законним шляхом врегулювання правовідносин між боржником і його кредиторами є звернення до процедури банкрутства, в тому числі за власною ініціативою боржника. 

Свідома схема

Останнім часом досить поширеним явищем стало використання з боку недобросовісних боржників процедури банкрутства з метою уникнення виконання зобов’язань при наявності всіх засобів та можливостей для його виконання. Іншими словами, боржник свідомо ініціює процедуру банкрутства за власною заявою або за заявою «зацікавленого» кредитора, а в подальшому, нерідко за допомогою арбітражного керуючого, реалізує наявне майно з метою задоволення вимог «зацікавлених» кредиторів, або із залученням «дружніх» покупців цього майна за вартістю, далекою від ринкової. Що ж стосується інших кредиторів, то часто їхні вимоги залишаються незадоволеними в силу частини 6 статті 31 Закону, відповідно до якої «вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними».

З-поміж інших досить популярною є схема погашення боргів з використанням процедури банкрутства фізичної особи — підприємця. Причиною популярності такої схеми є, як це буває зазвичай, недосконалість чинного законодавства, зокрема щодо процедури банкрутства фізичних осіб — підприємців.

До відносин, пов’язаних із визнанням громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом, застосовуються відповідні правила, визначені статтями 47—49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зазначимо, що процедура банкрутства фізичних осіб — підприємців дещо відрізняється від загальної процедури банкрутства юридичних осіб. Зокрема, не застосовуються процедури розпорядження майном і санації, суд визнає громадянина-підприємця банк­рутом і відкриває ліквідаційну процедуру одразу у випадку, якщо той протягом двох місяців не подав доказів задоволення вимог кредиторів або не уклав мирової угоди, черговість задоволення вимог кредиторів суттєво відрізняється від порядку черговості при банкрутстві юридичних осіб.

З точки зору наявності проблем у процедурі банкрутства ФОП, які можуть негативно відобразитися на можливості задоволення вимог кредиторів, є відсутність чіткого відок­ремлення поняття активів фізичної особи та фізичної особи — підприємця, що забезпечило б усунення подвійного тлумачення та належне формування ліквідаційної маси суб’єкта банкрутства — фізичної особи — підприємця. Така ситуація викликає безліч проблем для кредиторів, а також інших осіб, які в силу законодавства не є кредиторами підприємця.

Неналежне майно

Саме на проблематику формування ліквідаційної маси ФОП звернемо особливу увагу з метою застереження кредиторів від можливих ризиків.

Наведемо приклад, який став доволі поширеним останнім часом, що завдало чимало клопоту з боку боржників, зокрема банкам.

Отже, фізична особа отримала грошові кошти в кредит, прийнявши на себе грошове зобов’язання, виконання якого було забезпечене заставою нерухомого майна, у зв’язку з чим відповідно до вимог законодавства між сторонами було укладено договір іпотеки, на майно накладено відповідну заборону відчуження. Причому і договір кредиту, і іпотечний договір укладався саме фізичною особою, а не підприємцем; цільовим призначенням отриманих нею коштів було визначено споживчі потреби.

Кредитні зобов’язання цією особою не виконувалися, у зв’язку із чим банк вирішив звернутися до суду за захистом свого права (шляхом стягнення коштів або звернення стягнення на предмет іпотеки).

Водночас банк отримує інформацію, що по відношенню до його боржника (як фізичної особи — підприємця) порушено провадження у справі про банкрутство. Однак зважаючи на те, що його вимоги не пов’язані із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності, банк як кредитор не звертається з вимогою до боржника в рамках процедури банкрутства. Разом із тим, з метою убезпечити себе від можливих «несподіванок», пов’язаних, насамперед, з іпотечним майном, яким забезпечено виконання кредитного зобов’язання, банк навіть надсилає до суду, який розглядає справу про банкрутство, а також ліквідатору фізичної особи — підприємця боржника письмову заяву, в якій звертає увагу на неможливість включення до ліквідаційної маси боржника майна, переданого в іпотеку.

У подальшому історія розвивається таким чином, що з часом після вищевказаних подій банк, звернувшись до боржника з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, дізнається, що власником цього майна є третя особа, яка набула право власності внаслідок реалізації майна боржника в процедурі банкрутства.

Звичайно, кредитор намагатиметься визнати договори відчуження майна незаконними або ­оскаржувати дії арбітражного керуючого — ліквідатора ФОП, або звертатися до нового власника майна як до нового його іпотекодавця, або здійснюватиме ці всі заходи паралельно. Однак зрозумілим є те, що всі ці дії потребують значних зусиль, у першу чергу фінансових, багато часу, і, зреш­тою, можуть не принести бажаного результату.

Звичайно, банк має право в порядку цивільного судочинства звернутися до загального суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника. Однак за рахунок чого в такому випадку будуть задоволені його вимоги? Адже все належне боржнику майно було реалізоване в процедурі банкрутства, що практично унеможливлює задоволення вимог банку.

Шкідлива практика

Варто зазначити, що практика реалізації майна фізичної особи в процедурі банкрутства фізичної особи — підприємця, зокрема майна, що перебуває в заставі на підставах, не пов’язаних з підприємництвом, протягом останніх років широко використовується з боку недобросовісних боржників з метою ухилення від виконання кредитних зобов’язань.

Саме з метою уникнення таких ситуацій 22 вересня 2011 року до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» були внесені зміни, зокрема частину 7 статті 47 викладено в такій редакції: «У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов’язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності». Водночас наведеними змінами роз’яснено, що до грошових зобов’язань у процедурі банкрутства не відносяться зобов’язання боржника — ФОП, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов’язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності.

Здавалося б, законодавець чітко вказав на неможливість включення до ліквідаційної маси боржника — ФОП майна, яке перебуває в заставі у зв’язку із забезпеченням виконання зобов’язання фізичної особи (не підприємця), що мало б унеможливити будь-які зловживання в цій частині. І, повертаючись до нашого прикладу щодо виведення майна з-під застави, нагадуємо, що банк у своїх повідомленнях на адресу суду і ліквідатора боржника вказував на ці обставини. Однак, як з’ясувалося, і після спроби на законодавчому рівні унеможливити реалізацію схем незаконного виведення майна з-під застави з метою уникнення виконання зобов’язання наразі вигадані нові механізми реалізації зазначених схем, які, однак, навряд чи можна назвати законними.

Зокрема, у справі, яка описувалася вище, в результаті ознайомлення зі справою про банкрутство фізичної особи — підприємця було встановлено таке. Ліквідатором боржника до суду були надані «експертні» висновки, відповідно до яких слідувало, що майно боржника, в тому числі те, яке перебувало у заставі у зв’язку із забезпеченням виконання зобов’язання фізичної особи (не підприємця), використовується в підприємницькій діяльності боржника. З огляду на зазначене, і суд, і ліквідатор дійшли висновку щодо необхідності включення цього майна до ліквідаційної маси з подальшою реалізацією цього майна.

Відповідно до частини 7 статті 48 Закону, кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти в готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

Як зазначалося вище, у випадку реалізації схеми «звільнення від боргів», залучаються «зацікавлені» кредитори, дружній арбітражний керуючий, а також досить часто спеціально залучені особи для придбання реалізованого майна боржника, які безпосередньо пов’язані з цим боржником. Так, в одній із подібних справ виявилося, що місцем реєстрації єдиного засновника юридичної особи, яка придбала за ціною в п’ять разів нижчою за ринкову все майно банкрута — ФОП, виявилася адреса самого боржника.

Таким чином, зрозуміло, що кош­тів, отриманих за рахунок реалізованого майна за значно заниженою ціною, після відшкодування витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство та оплати послуг арбітражного керуючого, не вистачить для задоволення і половини вимог належного кредитора.

Наразі судові рішення у справі про банкрутство боржника, що описувалася вище, оскаржуються в судовому порядку, і є всі підстави вважати, що вони будуть скасовані як незаконні. Однак заставне майно реалізоване, і для його повернення потрібно докласти чимало зусиль.

Варто зазначити, що вищенаведені схеми використовуються не тільки з метою уникнення виконання кредитних зобов’язань перед банками, а й для уникнення виконання будь-яких грошових зобов’язань. Вважаємо, що з боку кредиторів як фізичних осіб, так і підприємців має бути вжито всіх заходів для унеможливлення реалізації подібних схем. Зокрема, необхідним є прискіпливе відстеження інформації щодо банкрутства/ліквідації своїх боржників, як підприємців, систематичне отримання інформації щодо обтяжень майна, яким забезпечено виконання зобов’язань, взяття участі/отримання максимуму інформації щодо процедури банкрутства підприємців, незважаючи на фактичний статус боржника: фізичної особи чи підприємця.